Найстаріший і чи не найцікавіший римо-католицький храм міста - Миколаївський костел (XIV-XVIII ст.) монастиря домініканців. З цим місцем пов'язано стільки дитячих та юнацьких спогадів, що я вважаю комплекс майже рідним. Бо це навіки зі мною - пробиратися крадькома на дзвіницю вересневим надвечір'ям, стояти поруч зі статуями, дивитися на фортецю - і цілуватися. Ой, а тут залишки органу! І ліпнина, це ж треба! А навесні - в приміщення келій, занедбані, страшні, до сучасного євроремонту ще понад десятиліття...

Єдине, чого не було тоді в наших з Миколаївським костелом відносинах - так це спуску в підземелля, закидані чернечими кістками. Не знаю навіть чому - просто туди нам не лазилося. А якою трагдією була для мене пожежа в 1994 році, коли налякані ревізором сусіди храму, працівники ткацької фабрики, палили якісь недорахунки - і тільки-но відновлена дзвіниця запалала як свічка, пожежники всієї області не могли загасити. Новенький бронзовий купол сльозами стікав по червоним стінам... Лише в квітні 2007 року купол знову став мідним і вишукано-барочним - як тоді, в 1994-му. До того 13 років святиня стояла з голою головою, без даху, лише примітивний дерев'яний хрест маяком нагадував: храм живий, він діє, все колись буде гаразд...

Писати про домініканський монастир в Кам'янці, вотчину Потоцьких, можна довго. Можливо, колись я це зроблю. А поки просто показую кілька картинок, ок?