Координати:  48°33′21″ пн. ш. 26°34′03″ сх. д. 

Карта. 

Село відоме з XV ст.

Близько 700 жителів. 

Руда - топонім не унікальний. З 16 сіл-тезок лише одне знаходиться на півдні Хмельниччини, в 3 км на схід від Гаврилівців з їхньою придорожною корчмою "Ведмідь".  І походження назви прогнозоване: від крихітної річечки Рудки. 

Та й садиба у Руді теж не з унікумів: скромний величенький будинок з легким натяком на нео-готику. Ту нео-готику як в радянські часи червоною зіркою прикрасили, так та зірка і сяє Руді вже на третьому десятку української незалежності.

В 1565 р. Рудою володів шляхтич Струсь. У 1605 р. Юрій Струсь з Комарова записав Руду і Рашків ліс своїй дочці Олені, монахині францисканського ордену. Навіщо божій нареченій маєтності? Олена відступила Руду сестрі, Єлизаветі Калиновській. 

До 1775 року це село разом з сусідами (Жванцем, Гаврилівцями і Брагою) входило до Жванецького ключа Лянцкоронських. Власники змінювалися багато разів: Скоповичі, Йордани, Комарі, з 1820 р. - Старжинські, Гаєвські (з 1850 р.). Камілія з Пьотриковських Гаєвська була бабусею останнього власника Руди - Костянтина Жебровського, одруженого з графинею Марією з Боссак. І саме чоловік Камілії, Северин Гаєвський, збудував у ІІ половині ХІХ ст. в Руді двір.

В палацику містилася цінна бібліотека Тадеуша Жебровського, секретаря товариства філаретів, таємної польської патріотичної організації, заснованої у Гданську в 1916 р. Саме з філаретів після Першої світової виросло польське харцерство - аналог американського скаутства чи нашого Пласту. Взагалі палацик в Руді був значно цікавішим зсередини, аніж зовні: тут було чимало старих меблів, два турецьких шовкових килими (поляки називають такі витвори мистецтва макатами), а також вісім картин голандських майстрів старої школи - чудовий смак мали власники маєтку. Єдина картина якогось з іспанських середньовічних художників вціліла і зараз знаходиться у Народному Музеї Кракова. Згадані турецькі килими в битві під Хотином здобув один з предків власників маєтку, Міхал Жебровський. 

Практично всі цінні старожитності з Руди вдалося врятувати з пожеж Першої світової, хоча сам маєток постраждав досить сильно. 

Тут був гарний парк зі ставком - і зараз навколо палацику щось на кшталт скверу. Та старі дерева нещадно вирубуються. 

Зараз стара садиба відрізняється від своїх фотокарточок столітньої давнини відсутністю ошатних сходів у бічному фасаді - замість них прибудовано невиразний тамбур (якраз над ним і світить червона зірка вічного комунізму). 

З 1877 р. у Руді працювало народне училище, в якому отримувало освіту 70 учнів (з них 25 - дівчаток). 

Сусідній з селом Рашків ліс - місце, в якому у 1673 р., під час хотинської вікторії Яна Собєського, ротмістр Рущіц (може, правильніше Рушчіц?) зробив засідку на турків, які відступали до Кам'янця. Юхим Сіцінський також згадує про чотири "могили" (кургани) в околицях Руди. 

Першу церкву в селі документи фіксують вже під 1583 р. Відомо, що в І половині XVIII ст. в поселенні була крихітна, дерев'яна, обліплена глиною Хрестовоздвиженська церква під солом'яним дахом, зведена десь у 1720 р. У 1866 р. в селі звели кам'яний п'ятиверхий Покровський храм (не зберігся). Стара церквиця стояла, ймовірно, при дорозі на Устя - і за переказами була спалена турками.

А кам'янчани знають Руду завдяки військовій частині, що стояла у селі. Частина давно розформована, містечко стоїть закинутим.