English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Брага-2

Ситуація з маленькою Брагою і великим старим цвинтарем в ній потроху стає зрозумілішою. Для цього варто зазирнути в книжку Антонія Урбанського "Pro memoria" (Варшава, 1929 рік). Там на сторінках 17-18 можна не лише почитати, якою була Брага колись, а й побачити те, чого в Бразі вже немає. Он, поруч з текстом ілюстрація - саме з цієї книги.

Знаєте, чий палац? Урбанський розкаже.

До початку ХІХ ст. Брага належала до графів Лянцкоронських і входила в Жванецький ключ. Після того, як гілка цього старого роду тут вимерла, Брагу купила родина Ремерів (Remer), які подарували село в якості приданого своїй доньці, котра пошлюбила Вацлава Гіжицького-старшого. Через роки, вже від сестри Вацлава-молодшого, Брагу купили Ковнацькі. До революції маєтком володіла Гелена з Гіжицьких Ковнацька та її діти. Захований же в великому зеленому парку над берегом Дністра палац було зведено ще батьком пані Гелени в 1876 році.

З терас будинку відкривався захоплюючий подих краєвид: Хотинська фортеця була як на долоні.

Цей вид і справді гіпнотизує - і хоча немає вже ані палацу, ані парку, в Брагу їхатимуть туристи. І не лише дачники, які мають тут свої халупки - а й ті, кому кортить побачити Хотин по-новому.

З палацу видно було й Олександрівське укріплення, про яке ми вже говорили колись.

Весь великий двір було знищено в 1917-1918 роках місцевими селянами та вояками, які перейшли на бік більшовиків. Шкода, та нічого не поробиш.

Не лишилося нічого й від величезного тартаку та єдиної на Поділлі фабрики ефірних масел.

 

Козацька таємниця Браги

Коли дивитися на Брагу зі стін Хотинської фортеці, видно невеличку церквицю над рікою. Коли на неї не лише дивитися, а й слухати уважно екскурсоводів (а ще краще - саму директрису Хотинського заповідника, чарівну і розумну Людмилу Іванівну Пастух), можна дізнатися легенду, що в цій (начебто) козацькій церкві з (начебто) XVII столітя молилися перед війною 1621 року запорізькі козаки.

Гарна романтична версія. На жаль, абсолютно анти-історична.

Щоб переконатися в цьому, достатньо заглянути на 258 сторінку фундаментальної праці Юхима Сіцинського "Исторические сведения о приходах и царквах Подольской губернии" (1895 р.). Звідси дізнаємося, що вперше Брага згадується в середині XVI століття, коли село належало Федору (Богдану) Ластовецькому. В 1547 р. Ластовецький помінявся своїми придністровськими угіддями з Кассіяном Володиєвським (певно, пращуром Гектора Кам'янецького). В 1575 р. Брага належала руському воєводі Юрію Язловецькому, а потім перейла до сімейства Струсів.

З початку XVII століття Брага переходить з рук в руки разом з сусіднім Жванцем: Лянцкоронські, Калиновські, Скоповські, з ХІХ ст. - Йордани, Комари, а потім - вже згадувані вище Ремери і Гіжицькі.

Відомо, що в прикордонній Бразі зупинявся табором з війському в 1595 р. Замойський, що проводжав Ієремію Могилу на валаський престол. За кілька років на цьому ж місці зібралися польські та молдавські посли, щоб заключити мирний договір - Могилі не вдалося втримати трон і він звернувся по допомогу до Речі Посполитої. За договором Брага як пункт транзиту через Дністер залишалася в суспільному користуванні обох сусідніх держав.

Так от про Хотинську війну 1621 р. Тоді й справді в Бразі було вибудовано міст, яким переплавлялись на буковинський берег Дністра польські війська під командуванням Ходкевича та королевича Владислава. Козаки теж були в тих загонах. Певно, десь і молилися. Де - документам невідомо.

Пізніше, в Хмельниччину, в 1653 р., в Олександринському укріпленні знову отаборилося польське військо - якраз ПРОТИ козаків. І вояки, і король Ян Казимір терпіли в окопах під Брагою холод, злидні і голод.

Через Брагу ж йшли й турки, коли в 1672 р. захопили Кам'янець.

Московські війська теж бували в цій місцині: в 1739, 1769, 1788, 1828, 1853 та 1877 роках. Кого лише не бачило те Олександрійське укріплення... Хоча укріпленням що - це їхня робота. А от селяни місцеві страждали і від турків, і від росіян, і від козаків, і від поляків. Як поселення вижило - дивина.

З 1769 по 1793 рік, коли Поділля приєднали до Росії, в Бразі була поштова станція. Тут чергував загін козаків, які перевозили кореспонденцію з Петербурга до Константинополя. Керував станцією російський офіцер.

 

Так що там з церквою і козаками? А ніщо. Вперше місцевий храм було згадано аж в 1748 році. Вчащало до нього 53 прихожан. Тоді це була дерев'яна споруда під гонтовим дахом, така бідна, що свічники тут були глиняні, а дарохранительниці та чаш взагалі не було.

Козак чи яничар? Вибір не такий простий.

В 1758 р. на гроші місцевого жителя Івана Підгірного спорудили новий, кращий храм. Під час візитації 1759 року місцевому пароху радили в проповідях напирати на гостру тему: щоб місцеві жінки не знайомилися з турками, що мешкали в Хотинській фортеці. Через ці знайомства українські кралі масово кидали своїх чоловіків та починали жити з яничарами...

Ось вам вірогідний факт, не "липа" про козацькі молитви. Та ще й з перцем. Я за правду:).

 

Цю церкву турки спалили в 1788 р. (може, обізлилися за антитурецьку агітацію?:)), і в 1789 р. в селі зводиться кам'яна капличка. Одночасно з нею почали будувати й мурований храм, але процес трохи затягнувся: навіть станом на 1801 р. церква ще не була готова.

Саме ця святиня й збереглася в Бразі дотепер. А от мурована дзвіниця, яка була її ровесницею, зникла.

Колись в храмі був гарний позолочений срібний образ-складень, подарований імператором Олександром ІІ. Де він зараз, не знає, напевно, ніхто.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник