— Звідки це ви приїхали? — недовірливо дивиться через окуляри отець Олександр. — Замок хочете подивитися? Як ви про нього взагалі дізналися, це ж колись лікарня була?

Батюшка з села Рихта Кам’янець-Подільського району прискіпливо перевіряє журналістське посвідчення. Нарешті змилостившись, втихомирює півдюжини своїх собак і запускає на обійстя, яке він винаймає в Володимира Павлова, професора Хмельницької академії побутового обслуговування. Двір в панотця непростий: в центрі його піднімається справжня замкова вежа з XVI ст. В її склепінчастих підвалах отець Олександр тримає закрутки, а на верхньому ярусі всілякий дерев’яний непотріб. Трохи далі, в саду, є місце, де починався традиційний для замків підземний хід. Він давно засипаний: щоб дітлашню не тривожити мріями про підземний похід аж до Кам’янця. До райцентру звідси кілометрів 10, і перекази наполягають на тому, що місто з’єднувалося з Рихтою саме в такий спосіб. Отець Олександр сміється: який Кам’янець, хід виходив до «левади» (так на Поділлі називають хутори) за сільським цвинтарем.

Замкова башта на городі для Рихти звична річ: поруч на сусідніх ділянках стоять ще три вежі, щоправда, без дахів, а тому в гіршому стані. Забуті ювілянти мокнуть під дощами і заростають бур’янами...

	Про що власне мова?

Село над р. Жванчик, в 12 км. на захід від Кам‘янця. Лежить по дорозі до одного з моїх улюблених замків - Кудринецького. Проїжджаєте передмістя Кам‘янця Довжок, потім – Суржу, минаєте ліс – і перед вами на пагорбах над річкою – Рихта.

До середини XVII ст. це село називалося Красносілкою. В ІІ пол. XVI ст. власниками цих земель були Лянцкоронські, 1596 р. Єлизавета Лянцкоронська продала Красносілку Войцехові Гумецькому, стольникові подільському, і село стало родовим гніздом Гумецьких майже на півтора століття. А так як Красносілка через своє розміщення на високому березі річки була зручна для фортеці, тут було зведено оборонний замок.

Автор статті про Рихту в “Slowniku geograficznym” пише, що під час реставрації одного з місцевих будинків тут було знайдено таблицю з написом про те, що замок в Рихті засновано 1507 р. У ІІ половині XVII ст. онук першого власника Новосілки з роду Гумецьких, теж Войцех, перейменував село на Рихту або Рихти, а так як в Польщі було чимало інших Рихт, то це називали Рихтами Гумецькими. Войцех Гумецький загинув під час облоги Кам‘янця турками в 1672 р.

Після турецької окупації Поділля в 1699 р. Рихту одержав син Войцеха Стефан, воєвода подільський (з 1706 р. і до смерті в 1735 р.). Хоч у нього були великі маєтки в Польщі, та він більше полюбляв Рихту на бурхливому пограниччю і весь час перебував саме тут, зміцнюючи мури і башти замку, відновлюючи твердиню.

В 1762 р. Рихтецький замок потерпів від турецького нападу, зробленого хотинською залогою. Завідував тоді замком Осінський, що, довірившись туркам, пустив їх до фортеці. Вони розграбували замок і вбили його мешканців. Тоді загинуло 54 чоловіки. Осінського з родиною забрали до Хотина, та потім відпустили.

На поч. XIX ст. Рихта перейшла до Головинських, потім – до Костянтина Подвисоцького. Десь в той час було знищено будівлі на території замку та зведено на замковій площі панський палац.

В 1848-1868 рр. цей палац був справжним осередком літературного життя на Поділлі. Власники його – Головинський і Подвисоцький – були великими пошановувачами письменства, науки та мистецтва. Тут перебувало багато письменників та художників: Крашевський, Міхал Грабовський, Олександр Верига-Даровський, православний батюшка та письменник Плацид Янковський та інші. В палаці була чудова колекція картин, рукописів та книг.

	Замок-лікарня і палац-амбулаторія

Час невблаганний. По смерті Підвисоцького завмерла Рихта. Колекція розпорошилася по десятках шляхетських домів. Новий власник села, пан Рожаловський, якого народна пам’ять чомусь величає Крижановським, в палаці облаштував лікарню, а нову резиденцію (1882) звів на другому березі Жванчика.

Стара споруда мало надавалася до нової медичної «кар’єри». Газета «Подолія» від 22 травня 1907 р. писала:

«Больница села Рыхта еще в начале своего существования прославилась своей угрюмостью и холодными стенами. С течением времени положение здесь еще более ухудшилось, и число лиц, желающих записаться в больницу, дошло до минимума. Причина такого сокращения то, что больным приходится прямо-таки голодать в больнице(...) смотрительница больницы, не имея контроля со стороны врача (он живет в Жванце, что в 12 верстах) выдает больным пищу по своему усмотрению. Например, вместо положенных утром молока и булки, подает чай и ржаной хлеб. И приходится больным, волей-неволей, выходить в село и просить прохожих подать хотя бы «білих сухарів поїсти».

Другу світову палац-лікарня не пережив.

…Парадоксальна зміна понять: зараз якраз в палаці Рожаловського розташована сільська амбулаторія. Працівниці з гордістю показують залишки неоготичного каміну та ліпнину на стінах. А замок... Отець Олександр лише посміхається у вуса, почувши про півтисячолітній ювілей власної пивниці. Тут не до святкувань: дожити б баштам до наступної декади...

	Яким він був?