Спочатку - стаття з Хмельницької газети "Є!", потім - трохи моїх коментарів:

Найстарiшим монастирем середнього Поднiстров’я вважається Бакотський Михайлiвський печерний монастир. У Бакотi на високiй 120-метровiй бiлiй скалi в ХI столiттi був створений чоловiчий монастир, бiльшiсть кiмнат якого були в печерах. Навкруги й донинi б’ють три джерела(біля кожного з них - іконки, монетки, якісь ганчірочки на кущах, в одному місці навіть висіли хитро-зав"язані жіночі купальні трусики - святість злапала когось раптово:)))- Блекі). Подейкують, що вони цiлющi i, навiть, якщо випити з них води, то вiдчуєш хмiль у головi (не пила, підтвердити не можу. Але з"ява трусиків тепер робиться більш зрозумілою). Ми вирiшили в цьому переконатися i... дiйсно, щось таке є, трохи сп’янiли.
Першi письмовi згадки про монастир на Бакотi з’явилися у лiтописi князiв Литовських у ХIV столiттi. У ньому розповiдається про зайняття Подiлля литовськими князями Корiатовичами приблизно в 1362 роцi. З лiтопису випливає, що монастир iснував задовго до приходу Корiатовичiв. Радянський академiк Тихомиров, який вiдвiдав iсторичну пам’ятку в 1962 роцi, припускає, що скельний монастир виник у кiнцi ХI-го - на початку ХII ст.
Донеслася крiзь багатовiковий час легенда й про зв’язки поднiстровських монастирiв з поднiпровськими. У народi кажуть, що в Бакотi прославився подвигом Антонiй Печерський, який пiзнiше на Київськiй горi заснував Києво-Печерський монастир. Але зв’язки з однодумцями на Днiстрi пiдтримував аж до самої смертi.
До наших днiв також дiйшли розповiдi про трагiчнi подiї, пов’язанi з iсторiєю Бакотського монастиря у серединi ХIII столiття. За цими легендами, у скельному монастирi заховалися вiд татаро-монголiв мiсцевi мешканцi та ченцi. Нападники пропонували їм зректися своєї вiри, але жодна людина не вийшла з печер. Тодi вхiд до монастиря було замуровано, i всi люди загинули (про кожну давню печеру на Поділлі говорять те саме - Блекі). Приблизно на початку ХV столiття обвал верхньої скелi сховав пiд собою деякi давнi монастирськi споруди. З того часу в лiтописах i картах зникає згадка про Бакоту, яка стає простим сiльським поселенням.
Iнтерес до скельно-печерного монастиря вiдродився наприкiнцi ХIХ столiття, коли за дорученням Росiйської iмператорської археологiчної комiсiї професор Антонович провiв розкопки i знайшов залишки печерних келiй i монастирської церкви. Тодi було вiдкрито три печери. На скельнiй пiдлозi коридорiв - нiшi гробниць, у деяких було знайдено людськi кiстки (бачила, ага!:) - Блекі). Всього було вiдкрито 17 нiш у стiнах печер та 19 гробниць у скельнiй пiдлозi.
У 1893 роцi на мiсцi давньоруської церкви було споруджено нову дерев’яну. Її освятив єпископ Подiльський i Брацлавський Димитрiй. Освячення проходило в присутностi багатьох вiруючих Подiлля та Молдавiї. Але церква проiснувала лише до 1960 року.
Нинi всi бажаючi мають можливiсть вiдвiдати Бакотський монастир. Але дiстатися до нього важкувато, хоча... Головне мати бажання. Ось ми наприклад, до Бакоти їхали автобусом, а потiм, йшли пiшки кiлометрiв десять по горах. Вiдверто кажучи, важкувато, але... Коли дiстаєшся монастиря, то вiдчуваєш якусь фiзичну силу. Напевно, це i є велика загадка, яку мiстить у собi Бакотський Михайлiвський скельно-печерний монастир.
Володимир КУЗІН

	Тепер мої враження

Була і я там 8 вересня 2002 року. І ще кілька разів в 2003 і в 2004 роках. І втоми не було, зате було купання в навдивовиж чистому в цьому місці Дністрі та довга прогулянка повз бухти та бухточки - лісом з неймовірно для спекотно-сухого серпня та вересня свіжо-зеленими травами.
Краса природи - так. Якась раптова недоречність вапняної побілки скельних келій (які аллітерації!) - так. Надзвичайний туалет в гроті під нависаючим над ним камінням (скоро буде фота) - теж так.
Борди з цінниками за послуги - гм... Ніхто навіть і не думав з нас гроші за вхід брати: йди куди хочеш і роби теж що хочеш.
А добратися туди таки непросто. Отже, проминувши село грушка побачите дороговказ "До монастиря". Звертаєте. На першому роздоріжжі повертаєте вправо, потім буде ще одна розвилка - знову вправо. Машину можна лишити біля дошки з розцінками за послуги. Далі вже - пішки і тільки пішки.

А ось які факти я знайшла на сайті www.nebo.kiev.ua/deltadr/bakota.htm:
Отже, за даними метеорологів, по кількості тепла на 1 м.кв. Бакота рівнозначна Ялті -завдяки мікроклімату (вірю!). Скелі захищають цю землю від холодних вітрів, а навколо - закинуті ще в 1986 році садки та ліси. На даному сайті є ще й схемо-план Бакоти, якщо цікаво - сходіть подивіться.

 А ось ще фрагменти з статті в газеті "Є!":
Бакота- древня столиця Пониззя або "Руси дальной", як називалася в XIII-XIV ст. територiя мiж Днiстром та Пiвденним Бугом. Навiть саму назву поселення деякi дослiдники вбачають у молдаво-румунському словi "баката" ("боката"), що означає - кусень, шматок. Однак подiльський дослiдник I.С. Винокур висуває бiльш вiрогiдне твердження, вказуючи, що "лiнгвiстичний аналiз найменування "Бакота" дає можливiсть вважати, що в перекладi з давньоруської мови ця назва означає - бажане, чудове мiсце (корiнь слова "кот", "кота" i пiдсилююча приставка "ба")".(Цікава етимологія від Блекі: Ба! Кота! - спрямований до бабусі вигук розпещеної дитини, яка негайно потребує сові нявкучу живу іграшку).
В XII-XII ст. Бакота входить до складу Галицького, а згодом Галицько-Волинського князiвства. У 1255 р., скориставшись зрадою тодiшнього намiсника Бакоти Мiлея, мiсто захопили монголо-татари. "В то же лето приехаша татары ко Бакоте и приложился Милей з ним...", починає розповiдь про тi подiї Iпатiївський лiтопис. У 1259 роцi загарбники зруйнували Бакотський замок, i стольний град Пониззя з усiма прилеглими землями на цiле столiття потрапив у татарське ярмо.
В першiй половинi 14 столiття Пониззя i Побужжя згадується вже пiд спiльною назвою - ПОДIЛЛЯ. З 1331 року Литва, а з 1340 - Польща починають завойовувати Подiльський край. Польща захоплює Захiдне Подiлля, Литва - Схiдне. В 1362 роцi пiсля перемоги над вiйськом Подiльського улусу на Синiх Водах Бакотою заволодiли литовцi. Вона була включена до складу Подiльського князiвства, правителями якого стали литовськi феодали Корiатовичi.
В 1431-1434 роках селяни Бакотської волостi повстали проти нестерпного феодального гнiту. Вони вигнали геть литовських, українських та польських панiв i оголосили себе вiльними людьми. Та шляхетна Польща, яка в 1434 роцi оволодiла майже всiм Подiллям, жорстоко придушила повстання. Мальовниче положення Бакоти зразу ж привертає увагу, причаровує. Iз сходу та пiвночi пiдступають високi гори Днiстровських берегiв, вигадливо декорованi, скелями та лiсом. А на пiвднi - потужна течiя Днiстра, на заходi - затишна заплава.

А ось- Бiла гора. Вiд пiднiжжя, просто з днiстрових вод пiдпирають схили, Химернi скелi, складенi з вивiтрених тонкошаруватих сланцiв.

Десь на серединi гори, метрiв за вiсiмдесят над Днiстром, виднiється бiле кам'яне урвище. До нього по схилу веде вузенька втоптана стежка. Узбiч неї - табличка: "Пам'ятник iсторiї". Скельний монастир 10-13 столiття. Охороняється законом. У прямовиснiй, вапняковiй скелi затаїлося цiле печерне мiстечко. Головнi його споруди - келiї та три печери, протяжнiстю до десяти i висотою близько двох з половиною метрiв. Одна з них, найбiльша, служила за церкву.Бакотський монастир виявлений у 1883 роцi вiдомим археологом Антоновичем. В 1884 роцi, орiєнтуючись на народнi перекази, пов'язанi з урочищем Монастир, на Бiлiй горi, В.Б. Антонович провiв на її вершинi археологiчнi розкопки. Тут було вiдкрито курганне жiноче поховання i завиткоподiбна печера в глибинi гори. А з 1889 по 1892 рiк вчений за допомогою мiсцевих жителiв знайшов i дослiдив скельний монастир, зруйнований очевидно пiд час татарських нападiв i пiзнiше повнiстю похований пiд великим оповзнем, який зiйшов з верхньої частини схилу гори.

Iсторичну цiннiсть цiєї давньоруської пам'ятки важко перебiльшити. Хоч єдина вiрогiдна згадка про монастир в литовсько-руському лiтописi датується 14 столiттям, дослiдники не заперечують, що виникнення печерної обителi можна вiднести ще до перiоду появи в цих мiсцях перших християн. В епоху Київської Русi, за великокняжої доби, монастир вже iснував. Про це говорять знахiдки давньоруської зброї, речей церковного ужитку.
(Підготувала Інна Харченко)