Такими руїни панівецького замку побачив білоруський мандрівник Наполеон Орда.

	Притулок кальвіністів

Колись була колегія, за совєтів - будинок культури. На пам'ять про велику кількість установ, що перебували в цих стінах, на фронтоні красуються букви: "БУЛИ"

Карта

Отже, Панівці. Поширена назва, тезки є у багатьох інших областях України. Поговоримо про ті Панівці, які розташовані на Хмельниччині. Село лежить в 7 км. на схід від Кам'янця, тож логічно планувати подорож і у Квітку-На-Камені, і в вотчину Потоцьких, про яку нижче. Минаєте “Електроприлад”, молокозавод, м‘ясокомбінат та соковий завод, мозаїчну стелу, що бажає вам щасливої дороги – ви вже за містом, ще кілометри 2-2,5 – і звертаєте направо біля автобусної зупинки “Верхні (якщо не помиляюсь) Панівці”. Далі – вниз, до каньону Смотрича – і перед вами на горбі – руїни замку Яна Потоцького, старости кам‘янецького. До зупинки ходить маршрутка, але цей шлях можна при бажанні пройти й пішки: трасою, через поле або вздовж мальовничого каньону Смотрича.

Для тих, хто не хоче мозолити ноги - маршрутки та автобуси на Панівці відправляються досить часто з міського автовокзалу. Коштували на липень 2009 року близько 3 гривень. Сама продовжую рекомендувати пішохідну прогулянку - так є шанс побачити спочатку насмачніше - міст, а тому не розчаруватися візитом у колишній маєток Потоцьких.

	То що за пани в Панівцях панували?

Залишки замку. Місцеві індички виглядають більш привабливими.

Панівці над Смотричем відомі історії перш за все завдяки битві 20-23 жовтня 1633 р., в якій польський коронний гетьман Станіслав Конєцпольський (Stanisław Koniecpolski) розбив турецьку армію під керівництвом Абазай-паши. Документам же Панівці відомі з 1460 р. - завдяки привілею польського короля Казиміра Ягеллончика (Kazimierza Jagiellończyka), наданого кам'янецьким єпископам на збір десятини.

Хоча не зовсім правильно говорити просто про Панівці - бо до цього часу для більшості жителів існує поділ на Панівці Верхні (їх начебто заснував Миколай Потоцький - і саме його син Ян, брацлавський воєвода, звів в Верхніх Панівцях замок в 1590 р. Верхні Панівці колись навіть вважали себе містечком) та Панівці Нижні.

Та навіть наявність замку - для Поділля, смачного та ласого шматочка для загарбників, не дивина. А от кальвіністське лігвище в українських лісах - о, це цікавіше.

Коли в Західній Європі почалася контрреформація й протестантів почали переслідувати, деякі з них знайшли собі притулок в далеких закутках Польщі у магнатів, яких в той час захопив релігійний раціоналізм. На Поділлі протестанти знайшли собі притулки в Хмільнику та в Панівцях. Ян Потоцький пригрів в своєму маєтку кальвіністів, які спорудили тут в 1590 р. школи – нижчу і вищу (академію), заснували друкарню та збудували кірху (“Збор”). В академії навчали теології, філософії та вільним наукам. Ректором був Бальцер Панкратій (Balcer Pancratius), конректором - Ян Маюс )Jan Majus).

З Панівецької друкарні в 1608–1611 рр. виходили анти-папські видання. В бібліографії відомо сім панівецьких видань. Керував друкарнею Лаврентій Молахович. (Ще відомо, що автором кількох творів, виданих в Панівцях, зокрема Епіталами, Папопомпи і Епіхреми, був якийсь Ян Зигрович, який після смерті Яна Потоцького виїхав до Литви, де й працював в вільнюській друкарні). Коли Ян Потоцький помер в 1611 р. в московському поході під Смоленськом. Тіло його доставили в Панівці - і вдова Ельжбета з Кам'янецьких поховала кальвініста-неофіта в крипті місцевої каплиці, де його тіло й лежало протягом двох століть. За місцевими переказами, через 200 років домовину, яка висіла на міцних ланцюгах під бойовим прапором Потоцьких (від прапору лишилося лише древко та шматок зотлілої матерії), випадково знайшов місцевий огородник. Рештки перепоховали.

По смерті Яна Панівці його брати–католики попросили вдову очистити Панівці від єретиків - та й сам син, теж кальвініст, швидко став назад католиком. Вдова не пручалася - вона віру з католицької не змінювала, і багато жертвувала на костел в Летичеві. За справу "очищення" взялися кам‘янецькі єзуїти: вони розігнали академію, забрали все майно шкіл та “Збору”, закрили друкарню і доручили своїм студентам влаштувати всім єретицьким виданням аутодафе. Спалення книжок відбувалося на площі в Кам‘янці, прилюдно й дуже урочисто – як-не-як, свято, книжки палять! В процедурі брав участь кат – саме він знищував неугодну католикам літературу... Тому тепер панівецькі видання – бібліографічні раритети.

Панівці відійшли брату Яна, краківському воєводі Станіславу Ревері Потоцькому (близько 1589-1667), засновнику Станіславова, а потім його сину від першого шлюба Андрію (помер в 1691 р.).

Згодом після подій з кальвіністами панівецький замок постраждав ще й від воєнних подій. Він двічі витримав турецьку облогу – в 1621 р., коли під його стінами стояв з величезною залогою султан Осман, та 1633 р., коли замок намагався захопити Абазай-паша. В 1651 р. козаки під проводом Дженджалія після невдалого штурму Кам‘янця здобули Панівці 19 травня: замкову браму відчинив козакам якийсь поляк Тржилатковський. Козаки пообіцяли йому за це чин полковника козацьких військ, та, вступивши до замку, повісили його за зраду своїх.

У ІІ половині XVII ст. Панівецький замок стояв спустошений. Відновлений в XVIII ст., він тимчасово ожив в часи перебування в ньому в 1768-1769 рр. конфедератів. Після того твердиня помалу підупадала та руйнувалася.

Зараз більша частина площі фортеці засаджена деревами, лише незначні частини стін зосталися над крутим берегом річки. Потрібно сказати, що місце для фортеці тут вибрано дуже вдало: село, відоме з середини XV ст., розташоване на великому півострові, утвореному заворотом Смотрича. Розміри півострова: довжина 500м, ширина – 250-300 м. Півострів складений з міцних силурійських вапняків і підноситься над рівнем річки на 40-45 м. На півдні він переходить у плато, а з півночі закінчується високим глинистим обривом.

Фортеця мала розміри 200 на 200 м, зараз збереглися лише рештки укріплень з південно-західного боку, біля виїзної брами. З півночі до твердині було прибудований великий двоповерховий будинок, що тягнувся вздовж всієї замкової стіни. Башти на рогах фортеці були квадратні, 12 на 12 м. Південна частина замкового подвір‘я теж була забудована, тут був в‘їзд в двоповерховій башті, руїни якої збереглися дотепер. Ліворуч від неї стояв замість башти чотиригранний будинок, де містилася кірха (див. старі зображення в галереї поруч), в стіни якої було вмонтовано мармурові таблиці з написами (Десять заповідей, символ віри тощо).

Близько 1840 р. неподалік від твердині виріс прикрашений аркадами-лоджіями палац графа Кароля Старжинського, якого надихали, напевно, польські резиденції доби Відродження. Старжинські (за Урбанським, Старженські) отримали Панівці від Потоцьких у 1765 р. Калікст Старжинський на початку ХІХ століття вберіг панівецький замок від цілковитої руйнації, закріпивши стіни (?) та розчистивши розвалини. Тоді на стінах фортеці ще було видно шматки мармурових плит, які підтверджували, що споруда була не лише захистником Панівців, а й житловою резиденцією. Відомо, що в палаці Старжинських містилась чудова бібліотека, на стінах висіли родинні портрети, а кімнати прикрашали старовинні меблі з червоного дерева.

В 1907 р. до кірхи було прибудовано костел (наскільки розумію, це та будівля поруч з руїною, де зараз міститься сільський вівтар культури, тобто клуб. Вівтар в жахливому стані, як і сільська культура).

Православний храм розташовано недалеко від замку, його оточено кам‘яним муром. Поруч з фортецею – центральна сільська площа з магазинами тощо.

Влітку 1961 р. було проведено ретельне дослідження істориками Панівецького замку, виявлені глибокі рови, видовбані в скелі та засипані на початку XIX ст., що тяглися з північного сходу на південний захід, вздовж тектонічних тріщин у вапняках.

Якщо пройти під пагорбом з рештками замку на захід, вздовж села, то вийдемо ще до одного цікавого місця в Панівцях: в 1915 р. тут намагалися провести залізницю, і здоровенні опори ніколи неіснуючого мосту через Смотрич контрастують з простенькою кладочкою внизу. Тут дуже гарно, місце якесь романтично-містичне, спокійні кози та телята, неспокійні та причепливі аборигени навколо - кому що довподоби

	Стаття з Хмельницької газети "Є!": Подiльська епiталама

Найцікавіше в Панівцях - недобудований міст

Давньогрецьке слово “епiталама” означає “весiльна”. Яскравi епiталами в давнину писали грецькi поети Анакреонт i Сапфо, римськi - Катулл, Овiдiй та iншi. Книгодрукування на Подiллi почалося з надрукування епiталами. Коли в 1608 роцi магнат Потоцький вирiшив органiзувати в своєму маєтку Панiвцi бiля Кам’янця-Подiльського кальвiнiстську школу i запросив друкаря Лаврентiя-Василя Малаховича для органiзацiї друкарнi, то саме в цей час дiти друзiв Потоцького справляли своє весiлля. I Потоцький замовив ректору Панiвецької школи (iнодi за високий рiвень викладання її називали академiєю) Балтазару Фелльгiбелю написати на день весiлля епiталаму. Фелльгiбель залучив до цiєї справи учня школи Томаса Цiммермана, i епiталама була написана вчасно. А друкар Мелехович 5 червня 1608 року видав у Панiвцях книгу “Епiталама на честь Iоанна Поляновiя i Анни Старицької”. За обсягом це була справжня поема, в якiй було розказано про славних предкiв молодят, висловленi найкращi побажання молодятам та все їхнє життя. Титул книги був у складнiй рамцi. Звичайно, що всi запрошенi на весiлля одержали примiрники книги. Хоча чи всi зрозумiли, адже книга була видана латинською мовою. Судячи з прiзвищ, автори епiталами були нiмцями. А присутнi на весiллi були поляки i українцi (наречена походила з українського шляхетського роду, частина якого прийняла католицтво або протестантство). Характер поеми, її великий обсяг дозволяє припустити, що епiталама була зачитана, а не проспiвана на весiллi.
Дуже давно вiдшумiло це весiлля чи то в Панiвцях, чи то в Кам’янцi-Подiльському. Та залишилась книга. Про неї згадують в працях про Панiвецьку друкарню, але сам твiр не тiльки не був перекладений, не перевиданий, але й належним чином не проаналiзований. А саме з цього почалося книгодрукування в нашiй областi.

У першiй третинi ХIХ столiття епiталами на Подiллi польською мовою писав С.Трембецький, той самий, що у своїх вiршах твердив, шо на красивому Подiллi течуть молочнi рiки, а береги - кисiльнi...
Євген НАЗАРЕНКО