29 вересня 2004. Костел св. Йосипа. Придивитесь - побачите Сергія недалеко від розетки сонця.

 Див. також мої статті в журналах "Бліц-Захід" та "Мир Туризма". Фото замку - тут.

Село кілометрах в 28 на захід від Кам‘янця. Дорога туди препаршива, але іншої немає взагалі. З кам'янецького вокзалу кілька разів на день по цьому маршруту ходять автобуси, вартість квитка на вересень-2004 складала 4 гривні 60 копійок. Майте на увазі: 28 кілометрів автобус долає приблизно за півтори години. Подорож не для слабких духом :).

Отже, проїжджаєте Довжок, потім хутір Козаки, фактично зараз об'єднанний з Довжком, далі звертаєте біля дороговказу на Кадиївці, минаєте і це село, за ним - Залісся І, біля дороговказу на Адамівку звертаєте вліво, ще кілометри 3-4 - і ви на місці. Раджу, якщо вже вибираєтесь в Чорнокозинці, відвідати заодно ще й Збручанське (це зразу за Збручем) та Гермаківку і Кривче (звідси до них добиратися ближче, аніж через Скалу-Подільську та Борщів). Здається, досить докладна та проста інструкція? :)

Село вперше згадується в середині 15 ст. Відтоді і до кінця 18 ст. воно було власністю кам‘янецької католицької катедри і тут була літня резиденція єпископів. Гарну клір вибрав собі місцину на літо, природа тут дійсно мальовнича. Каньон Збруча хоч і не настільки стрімкий та скелястий, як у Кам'янці, але теж високий та гарний. Панорама з замкової гори відкривається запаморочлива: пагорби, річка, ліси, села, поля...

Так як Чорнокозинці були недалеко від молдавського кордону і лежали на татарському Волоському шляху, тут було збудовано муровану твердиню, руїни якої збереглись до сьогодні.

Коли 1519 року король Жигмонт І на прохання Кам‘янецького єпископа Ваврженця Менджелевського (повторіть це ім‘я 6 разів і не збийтеся - отримаєте приз) видав селу привілей на право влаштування тут двох ярмарків, то зазначив, що Чорнокозинці мали такий привілей і до того, та він згинув під час татарського нападу. А напади ці були досить часті: в 1502, 1503, 1507, 1511 та 1513 рр. Найстрашніший татарський наїзд був 1516 р, коли військові старшини сперечалися поміж собою і через це віддали Поділля “на м‘ясні ятки”, як каже тогочасний літописець, тоді Чорнокозинці та Скалу було спалено дощенту.

Нападали на цю місцини й волохи. В 1538 р. волоський господар Петро взяв Чорнокозинці в облогу, та не міг їх здобути – і тому вирізав геть всіх, хто жив поза мурами замку. Коли в 1588 р. Стефан Баторій видав Чорнокозинцям магдебурзьке право, то зазначив в цьому привілеї, що поселення перед тим було спалене татарами. Нагадаємо: отримання магдебургії означало міський статус поселення. Отже, не завжди Чорнокозинці були заштатним селом.

Хоча місцевий замок був не державним, а приватним, власністю єпископів, та в 16-17 ст. тут часто перебували польські військові частини з пограничним ротмистром, обов‘язком яких було охороняти край від татарських нападів.

Після захоплення турками в 1672 р. Кам‘янця Чорнокозинці ще два роки належали Речі Посполитій, та 1674 р. замок пав під натиском бусурман. Вони спустошили фортецю та вбили всю залогу. Після 1699 р. єпископи відновили свою твердиню і побудували в ній житла для свого літнього перебування.

Перше знайомство з замком. 26 травня 1998р.

 Коли саме засновано Чорнокозинський замок, точно невідомо, можливо, ще за Коріатовичів: потреба в фортеці тут була завжди, а місцевість – висока гора над Збручем, оточена з двох інших боків проваллями – була неначе створена для замку. На замковій горі археологи знаходили сліди стоянок доісторичних людей. Під час першої світової поблизу замку було викопано шанці.

Місцева фортеця в порівнянні з іншими подільськими замками була невелика, в плані являла собою довгастий чотирикутник, довші боки, що знаходяться над проваллями, - 80 м., тут були мури, ширина чотирикутника з півночі 50, з півдня – 65 м. На рогах з південної сторони було 2 круглі башти і між ними – стіна з в‘їздною брамою. На північному боці був великий двоповерховий будинок 18 ст. з круглою баштою, рештки якої є дотепер.

Найгірше в цій історії те, що, не дивлячись на досить периферійне по відношенню до села розташування стародавніх руїн, їх все одно місцеві жителі змогли перетворити та смітник. Кількість сміття в старих підвалах та баштах просто колосальна. Естетика і село - дві речі несумісні? Навіщо сьогоднішнім манкуртам історична пам'ять? Сумно.

З замком в Чорнокозинцях пов‘язано кілька легенд та один літературний твір.

В. Даль, що перебував у Кам‘янці в 1831 р. як санітарний лікар, записав таку легенду: замок цей належав, як кажуть люди, князеві “Куріятовичеві”, тут він і жив з своєю сестрою. Одного разу татари несподіванно напали на Чорнокозинці й захопили замок. Князь втік підземними ходами і заховався в збручанських скелях, а сестра втекла від татар саморідним мостом, що з‘єднував береги Збруча і врятувалася на галицькій землі. Вона забрала з собою великі скарби і на ці кошти в глухому призбручанському лісі звела церкву з келіями, де й молилася до кінця віку за пропавшего без вісті брата.

Старі стіни підкоряються сміливим дослідникам. Сергій на башті, ура!

 В польській літературі є книжка оповідань Хадзкевича “Zamek Czarnokoziniecki” (1842 р.), де розповідається про те, як власник села Кшиштоф Зборовський сватався до сестри волоського господаря Богдана Лопуснано, та той не згодився віддати свою сестру - ще й образив Кшиштофа під час його сватання. Зборовський помстився за це: коли Лупуснано їхав свататися до дочки Тарла, що жив в Скалі над Збручем, Зборовський його захопив та ув‘язнив в замку в Чорнокозинцях, аж поки не отримав від в‘язня відкуп в 6000 червінців. Саме цікаве тут те, що жоден Зборовьсий цим замком ніколи не володів.

Недалеко від руїн замку є ще одна дуже живописна руїна – залишки величезного костелу св. Йосипа. Біля нього в 1998 р. я бачила також величезного зайця.

І ще одна загадка села. При виїзді з нього, біля ферм, є руїни ще якоїсь стародавньої будівлі з залишками круглої башти. Що це за розвалини, взнати не вдалося. Можливо, тут стояв той панський палац, який видно на літографії Наполеона Орди. А можливо, це просто зруйнована силосна башта. Хоча ходять чутки, що тут теж, як і майже скрізь на південних берегах Хмельниччини вздовж Збруча, є доти. Може бути, це один з них.

Недалеко від церкви є стародавнє кладовище з стародавніми ж надгробками. А якщо спуститися вниз, до мосту, потрапите в Збручанське, село, де знаходиться один з найдавніших мурованих храмів України, архаїчний та простий за будовою. Зведено цю найдавнішу на Тернопіллі сакральну споруду в кінці 13 ст., перебудовано 1611 р. Біля церкви знаходиться пошта і ще якісь сільські контори, зараз, судячи по всьому, храм відновлюють – і добре.:)