7 січня 2004 року. Храм Івана Хрестителя.

	За сто метрів від траси.

 Це село над річкою Гнилкою, в самому серці Медоборів, в Гусятинському районі (не плутати з селищем-тезкою з Заліщанського району!) лежить попри відносно жваву (як на подільську провінція) трасу Тернопіль - Гусятин. Якихось кілька метрів відділяє його від придорожного, чи то пак притрасного села Кут. Якщо ви вибираєтесь відвідати Гримайлів або прекрасний замок у Скалаті, скоріше за все будете минати на шляху Товсте. Але не думайте, що то не варте уваги, зовсім нецікаве поселення. Зверніть в Кутах біля смішного колодязя, вбраного у шати псевдо-теремка - вже за сто метрів до повороту ваше око вихопить серед крон дерев обриси двох барочних храмів. Потрібно подивитися, що там, чи не так? Вперед!
І виявиться, що перед нами - старовинне поселення, яке довгий час мало свій замок. На відміну від багатьох інших міщан (а якщо є замок, то це вже ніяке не село, а місто, це вам кожен порядний міщанин скаже!), жителі Товстого свою фортецю любили і не розбирали досить довго, до 1846 року. На те були свої тривіально-банальні та матеріально-вигідні причини: живеш за замковими стінами - значить, вільна людина, не кріпак!
Давайте розберемося з назвою села, адже навряд чи тут колись жило плем'я жахливих товстунів. Старі жителі села розказують таку легенду:
Давним-давно на місці майбутнього Товстого ріс густий прадавній ліс. Відрізнявся цей ліс від інших тим, що дерева мали надхвичайно товстий стовбур. Коли тут почали селитися люди, почали вирубувати той ліс, ця особливість дерев згодом послужила за назву поселення.

Хоча легенди переповідають, що ще за княжих давньоруських часів тут селились люди (начебто була згадка у товстянських Церковних хроніках про те, що у 1242 році татари спалили Сатанів та Товсте), перша письмова згадка про Товсте датована 1449 роком. Невдовзі по тому село перетворилося на містечко, а у 1469 році навіть отримало магдебургію, підтверджену потім у 1720 році. А де магдебурзьке право, там і герб міста. Мало герб і Товсте: там було зображено на блакитному тлі оленя - символ мисливства. Символічно: ліси навколо міста були надзвичайно багаті дичиною, яка не лише годувала, а ще й одягала у розкішне хутро.
Крім звірів, іншим багатством краю була червона та біла глина, чудово придатна для гончарства. От так і виникали у цьому лісовому місті цехи скорняків, гончарів, теслів, столярів... Вироби свої майстри продавали на торгах, що відбувалися у місті щосереди.
Середньовічне місто з північного сходу захищали непрохідні ліси з глибокими ярами, аз іншого боку висились круті схили Медоборів, підступаючи до омиваючої місто річки. В дощову погоду води Гнилки сердилися, виплескувались з берегів - і тоді навколо наставало справжнє Царство Боліт. 7 січня 2005 року я змогла власними ногами переконатися, що царство те ще не померло.
Шляхтичі Шафранські звели тут свого часу вже згаданий замок чотирикутної форми на невеликому пагорбі. З півдня і заходу твердиню захищали воду ставу, а з півночі та сходу боронили вали, мури та глибокий рів. Народ, проте, мав свою думку щодо засновника замку: ним вважали борина Говида (у Товтрах є гора Говда). Начебто боярин окружив замок високим валом нечуваної товщини - у 5-6 метрів! А на валу понаставляв товстих (ну, Товсте ж!) дубових паль 6-7 метрів висотою. Ще одна легенда пов'язує фортецю у Товстому з іменем теребовлянського князя Василька.
Товсте було своєрідним торговим та ремісничим осередком краю, підпорядковувалось Гримайлівському ключу. Місто мало суд та міську управу, а також збройну охорону. Через поселення проходив торговий шлях Теребовля - Товсте - Сатанів - Бар - Київ. Населення зростало, не всі займалися ремеслами, багато хто волів обробляти землю, вирощуючи на ній зерно та овочі. Місця за тісними мурами всім не вистачало. Населення викорчовувало ліси навколо Товстого, розширювало посівні площі. Нагальну потребу у оборонних спорудах спробували вдовільнити оновлений замок та мурована ратуша. В'їзди у місто стерегли рогатини з охороною: одна на виїзді з Широкої вулиці (що вела на Сатанів), інша - на вулиці, яка виходила на теперішній Перекалець. Третя рогатина розміщувалася на дорозі до Теребовлі (теперішня поплавська дорога). Була ще рогатина за валом, на так званій Далішній вулиці, на шляху до Кам'янця.
До багатіючого та захищеного валами міста стягувались і чужоземці. Рік за роком зростала багата єврейська громада. Вона займалася в основному торлівлею. Краму було багато, тримати все то багатство особливо було ніде - пам'ятаймо про магдебургію, яка чітко встановлювала допустиму величину житлових будинків. Вихід був один, такий же, як і в інгих містах: копати глибокі льохи і ходи для схову краму, адже напади татарів тоді ніхто не відміняв.
Для приїжджаючих на торги зводять 4 заїзда біля ратуші з стайнями для волів - найпоширенішого транспортного засобу середньовічного Поділля. Кожен заїзж міг вмістити 10 гостей Товстого. Тут на купців чекала гаряча іжа, а на їх коней та волів - сіно. Тут же, поруч з ратушею, розміщувались і торгові ряди.
На початку XVIII ст. містечко разом із Сатановим над Збручем належало краківському каштеляну і великому коронному гетьману Адамові Миколаю Синявському. Дідич побудував над рікою млин, за свої кошти збудував збережені дотепер церкву Ывана Хрестителя (1783) та костел ( орыэнтовно 1720). Біля храмів тулились цвинтарі - аж до 1890 року, коли Товсте накрила епідемія чуми. Саме тоді почали ховати вже за селом. Біля костелу дотепер збереглося кілька старих понівечених часом надгробків.
Після Синявських Товсте перейшло до Чарторийських, Любомирських, а у 1822р. містечко з околицями придбав Леопольд Поельтенберґ з Відня. Його син Карл багато зробив для впорядкування містечка: звів нову ратушу, багато кам'яниць для урядовців, казарми для ескадрону мадярських гусарів, стайні для коней, що перевозили пошту, запросив ремісників. (У кінці ХІХст. одну зі стаєн було перероблено на читальню "Просвіти"). Після його смерті 1838 р. маєтки Поельтенберґів орендували євреї. 1843 року відкривається школа з викладанням німецькою мовою, яку згодом змінили на польську, з 1861 функціонує окрема українська школа. Згоріла церква св. Михайла, на її місці пізніше звели будівлю школи. Невдовзі розібрано й старі мури навколо міста: частина каменю пішла на огорожі церкви та костелу, інша частина - на дороги та клуні селян. Як завжди.
Коли 1872 року маєток придбав Володислав Федорович, містечко знову почало розвиватися. Федорович домігся від уряду відкриття в Товстому пошти та телеграфу, збудував млини і цегельню, відкрив гончарну школу. Коли 1920 року у Тосте прийшла на 2 місяці радянська влада, місцевий ревком відібрав у Федоровичів землю - і розділив між селянами. 1910 року в Товстому було 2 тис. мешканців, з них 55% греко-католиків, 12% латинників, 33% жидів. Зараз у селі мешкає приблизно пітисячі чоловік.
У селі також є пам'ятники Тарасу Шевченку (1992) і Маркіяну Шашкевичу (1911, реставрований у 1986). З Товстим пов'язанs імtyf польського художника Францішека Городинського (1871-1900) та єврейського літературознавця Генріха Бегелайзена (1855-1934).