| 
| | 
|
Два фото від 15.05.05. П'ятий візит в Сидорів.
|
Ще більше фотографій замку - тут.
 | Банальна назва - казкове місце. | |
Моя стаття для журналу "Карпати".
Див. також мою статтю для тижневика "Бліц-Захід", "Аптеки Галицької" та журналу "Мир Туризма".
Карта
Призбручанське село Гусятинського району. Відоме з XIV століття. Коли розбагатію, поселюсь тут, поблизу замку та соснового лісу. Бо тут - класно! В Сидорові збереглися один з наймальовничіших подільських замків та костел 1730 р. Розповідь почнемо з замку.
| ЗАМОК | |
Він - надзвичайний. Він - замок-корабель. Він різний з різних боків. Колись він був величезним. Зараз від нього залишилося трохи більше половини, але й ці залишки вражають.
Витягнуте високе плато, що омивається з трьох боків невеличкою річкою Сухостав, однією з приток Збруча, зумовило планування форпосту - дві повздовжні оборонні стіни з‘єднуються під гострим кутом, нависають над тобою сірим могутнім кораблем, що виситься над морями снігу взимку та зелені городів влітку.
Замок збудовано з пісковику та вапняку, традиційного будівельного матеріалу для цієї місцевості. Колись на кожній стіні було відповідно 4 і 3 вежі, напівкруглі в плані. У північно-західній частині фортеці розташовувались казематовані укріплення, житлові та господарські будівлі. Гостроконечні частини фортеці флангуються 2 двоярусними бастіями, що забезпечувало їх неприступність. Стрільниці стін замку були 3-ярусними, з двома-трьома ходами для ведення перехресного вогню. Зараз там теж можна вдосталь полазити, уявляючи себе рицарем - або нічого не уявляючи і просто лазячи по руїнах. :)
Зараз південно-східна частина замку практично повністю втрачена, але збереглись зовнішні та частково внутрішні стіни північно-західної частини – основного оборонного вузла замку. В одному з внутрішніх приміщень є величезний напис-погроза. Хтось з свідомих сидорівчан закликає не розбирати каміння замку. Навіть такий прояв - чи то патріотизму, чи то історичної свідомості - бере за душу. Слава тобі, невідомий патріоте!
Планування місцевого костелу, чиї 2 вежі можна помітити навіть з траси Гусятин - Пробіжна, за декілька кілометрів від села, є унікальним. Це прекрасний приклад, до чого людину можуть довести честолюбство та гроші. А ще любов до геральдики. Хочете знати, в чому справа? Читайте окремий розділ сайту, присвячений храму.
| А ЩО ЩЕ? ПАЙГЕРТИ | |
Дещо є. На полі поблизу ферм погляд перечіпляється за муровану стару кладку. Так і є - перед нами древній міст через давно пересохший ставок. Сюдою колись бруківка вела до маєтку власників села, родини Пайгертів. Поруч на полі видни входи в пивниці та підземелля - все, що залишилося від господарських приміщень колишніх поміщиків.
Недалеко від костелу - охайний греко-католицький храм з гарним кованим хрестом на бані.
В якийсь з чергових приїздів в село я помітила ще щось цікаве в Сидорові: я дослідила - пожаливши всі ноги аж по шорти кропивою - старий цвинтар недалеко від в'їзду до села. Склепу Пайгертів може заздрити половина "жителів" Личаківського цвинтаря! Розміри вражають. Гармонія форми - теж.
Вас вже цікавить, як сюди потрапити? Розказую. Доїзд до села по трасі Гусятин – Пробіжна (через с. Суходол), до повороту “Сидорів” (це кілометрів 8 від Гусятина). Жителі Хмельниччини, не довіряйте мапі, за якою в це село можна потрапити через Шидлівці, зекономивши до 20 км. - в Шидлівцях НЕМАЄ моста, лише кладка. Хіба, якщо ви подорожуєте трактором, то можете тут форсувати мілкенький Збруч…
Щоб дослідити цю сторінку історії поселення, потрібно ознайомитися з однією з глав титанічної праці польського вченого Романа Автаназі, присвячену Сидорову та його останнім власникам. Отже (фрагменти):
"Сидорів, що входив до складу гусятинських маєтностей, принаймі від середини 18 ст. належав до могутньої родини Калиновських гербу Калина. Марцін Калиновський (близько 1605-1652), чернігівський воєвода, польний коронний гетьман, одружений з княгинею Хеленою Корецькою, збудував в Сидорові мурований замок оборонно-резиденційний. Схожий звів також в Гусятині. (...)
Наступним власником Сидорова був син Марціна, Людвік Калиновський, вішницький староста. Він двічі одружувався: спочатку з Зофією Потоцькою, а після неї з Ельжбєтою Понінською. У 1770 р. після смерті батька три його дочки поділили спадок, що їм дістався. Сидорів отримала дочка від першого шлюбу Текла Калиновська, жінка Антонія Бєльського гербу Єліта (помер в 1789 р.), придворного коронного ловчого. Бєльські мали лише дві дочки. Сидорів дістався Анєлі (1767 - 1832), одруженій з Ігнацієм Мячинським (1760 - 1809). Скоріше всьго, далі маєток був проданий Францішку Коритовському (1763 - 1833), власнику між іншим Тернополя та Плотичи. Від нього (...) купив Сидорів Ігнацій Пайгерт (помер в 1774 р.). На той час сидорівський ключ займав поверхню близько 10 000 австрійських моргів.
Пайгерти, згідно родинним переказам, походили з Курляндії з місцевих кавалерів. Після секуляризації Прусії оселилися в селі. Одна з гілок цієї родини, використовуючи баронський титул, зрусифікувалася. Інша гілка прибула до Польщі за панування Вазів".
Ігнацій Пайгерт розділив сидорівський ключ поміж своїми синами: Юзефом Каласантем (1799 - 1871), поетом, художником та бібліофілом, і Антонієм. Пізніше Сидорів дістався Юзефу Каласанту Пайгерту, а потім його отримав у спадок його син Адам (1829 - 1872), також поет та перекладач. Частину маєтку отримала також дочка, Людвіка Дзєржковська. Пізніше Сидорів купив Корнель Пайгерт (1868 - 1936), економіст, посол Галицького Сейму. Близько 1890 року Сидорівський маєток складався вже з 2452 моргів. Останнім власником цього місця, аж до вересня 1939 р. був син Корнеля - Юзеф Пайгерт молодший (1891 - 1962).
Пайгерти застали вже руїни замку Калиновських, які не піддавалися відбудові. Добре вже, що власники села не дали розібрати цю прикрасу сільського пейзажу на каміння.
Близько 1840 року Юзеф Пайгерт старший збудував в Сидорові новий двір, що став родинним гніздом для всіх наступних власників села. Палац і палацом назвати було важко, тсак скромно він виглядав. Щоправда, колонада над входом була, куди ж без неї. Але жодних інших прикрас! Зате з східного боку будинок мав велику терасу з балюстрадою, яка влітку втопала в квітах.
Покої палацу були оздоблені шпалерами або вибілені, з паркетними підлогами та кахляними різнокольоровими печами. Через портик можна було увійти до освітленого широкими скляними дверима передпокою. Звідти праворуч містилася велика їдальня, біля неї - кімната для гостей. Остання, наріжна кімната, слугувала креденсом. З лівого боку будинку знаходилися салонік, за ним великий салон і кутовий кабінет-бібліотека. 9 приміщень з боку саду слугували житловими та господарськими кімнатами. Тільки в наріжному південно-східному покої була ще одна частина бібліотеки.
Крім бідермаєрівського меблевого гарнітуру, який стояв у малому салоні, та схожего у великому, який називали "салоном Луї Філіппа", у сидорівському дворі не було давніх меблів. Найбільшу вартість мала бібліотека, створена Юзефом Каласантом Пайгертом старшим, що нараховувала кілька тисяч томів. Книгозбірню збагачував й син Адам та його діти.
Двір ховався в величезному саду, що зовсім не був схожим на парк, зоча й мав фонтан перед будинком. Рів, що біг паралельно фронтальному фасаду, відділяв газон від городу, розбитого на давньому ставищі. Саме тут, я так розумію, я й знайшла залишки старого мосту. Навколо буяли квітами клумби - аж до білої мурованої в'їздної брами.
Власне пейзажний парк простягався зі сходу від під'їздної дороги. Звичайні для наших широкт дерева та завезені з теплих країн екзотичні рослини сплітали свої крони з банальними яблунями та вишнями. Тут все дихало симбіозом та гармонією. Парк як мереживо перетинали стежки та стежинки, що розбігалися вусібіч: до теплиці, до оранжереї з екзотами, до палацу...
Все, що залишилося в селі на пам'ять від колишніх власників - глибокі пивниці на полі та розкішний мавзолей на старому зарослому кущами цвинтарі. Навіть тут власники Сидорова возвеличили себе та свій статус: навколо гробівця чимало показних склепів та прикрашених статуями поховань, але всі вони неначе зменшуються в розмірах при погляді на цей посметрий дім в стилі класицизму.
|
