Моя стаття "Від Сатанова до Чорткова - година дороги"

Більшість фото на цій сторінці були зроблені 24 серпня 2004 року, у тринадцятий день народження України та четвертий кота Плями. Святкування видалося досить... гм... цікавим, проте запам'ятається надовго.
Та спочатку трохи про локалізацію поселення з такою гарною та милозвучною назвою. Містечко на Збручі, на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей, в Городоцькому районі, десь в 82 км. на північ від Кам‘нця.
Сюди ми вирушили по обіді 24-го серпня. Старий автобус трясло та підкидувало на не самій гарній дорозі, і оті 80 км він проїхав аж за дві години. Я вже мовчу про алюмінієві хрестики та нари, яких прославляв всі дві години антикварний магнітофон водія.
Та ось нарешті Сатанів. Вже з зупинки чути веселі такі пісні польською. Дискотека на честь свята? Потрібно перевірити. Топаємо до костелу. В пустому храмі лише прибиральниця, а мегафон у дворі невтомно передає диско-мелодії про те, як класно бути малим Ісусиком і мати таку гарну матусю.
Наступна зупинка - звичайно ж, замок.

 Замок в Сатанові був свого часу найзначнішим серед призбручанських замків (Збриж, Чорнокозинці, Гусятин), - та й лишилось від нього до наших часів найбільше.
Знахідки неолітичного часу поблизу Сатанова, печери в скелях, кургани на околиці містечка, залишки Траянового валу, який тягнеться від Сатанова на південний схід протягом 30 км. – все це свідчить, що поселення це дуже старовинне. Саму назву містечка в книзі Юхима Сіцинського пояснюється зовсім не зв‘язком з темними силами (а шкода), а так: коли римське військо Траяна здобуло Дакію (а за те, що це військо БУЛО тут – і гіпотеза Пламеницької щодо давності Турецького мосту в Кам‘янці) та йшло далі на північ, то воєвода Тонілій, дійшовши до місця, де тепер знаходиться Сатанів, запитав легіонерів: Sat an non? – тобто: "Доволі чи йти далі?" Трошки за вуха притягнута гіпотеза, як на мене.
В історичних документах Сатанів згадується за першого польського наступу на Поділля в 1404 р., коли король Ягайло дав Петрові Шафранцю Сатанів з околицями й Зіньків з деякими селами на таких умовах: власник сам, або рівний йому заступник, має жити в наданих місцевостях, виставляти за потреби 6 сулиць та 12 стрільців, при нагоді боронити свій край з усіма своїми людьми, піддані його мають сплачувати такі ж податки, як і за Коріатовичів, давніх володарів Поділля. Згодом ці маєтки викупив у Шафранця Вітовт (в 1431 р.) і надав Петрові Одровонжеві на таких самих умовах, що стверджено королем Владиславом ІІІ в 1436 р. Одровонжам ці землі належали до 1523 р. В 16-17 ст. землі перейшли до Сєнявських.
В 15-16 ст. розвиток міста сильно гальмували напади татар, тому ще в 15 ст. Одровонжі будують для захисту і себе, і населення замок (що, до речі, ситуації зарадило мало, бо і надалі місто потерпало від татарських нападів).
1561 р. власник Сатанова Ян Кристоф Тарнавський з дружиною Софією дають пільги новим поселенцям Сатанова: звільняють їх від усіх податків і повинностей на 8 років. Відтоді сатанівська людність збільшується: в 1565 р. тут було 15 ремісників, а в 1578 – вже 50 (шевці, кушнірі, ковалі, слюсарі, склярі, лучники, мечники, римарі). Міщанство Сатанова було досить свідоме і всіляко намагалося поліпшити своє становище. З сатанівських міщан вийшов відомий козак Наливайко. 1590 р. сатанівські міщани просили Львівське братство дати їм “порядки братські”, так як вони постановили створити в місті братство.
Поруч з Сатановим, в теперішній Слобідці Сатанівський, вже в ті часи містився укріплений православний монастир, звідки вийшов відомий діяч освіти Арсеній Сатановський (Корецький), що видав в Москві Словник.
1617 та 1618 рр. місто пережило спустошливі набіги татар, щоб поліпшити економічний стан Сатанова його власниця Катерина Сєнявська надає поселенню Магдебургію. Під час війни за незалежність під приводом Хмельницького козаки захопили місто за допомогою міщан, а 1651 р. козаки з татарами так зруйнували поселення, що місцеві жителі були змушені тікати за Дністер.
1672 р. турецькі війська здобули Сатанів, та за рік поляки відбили в яничар це місто. Знов під турецьку владу Сатанів потрапив в 1676 р. Збереглись свідоцтва, що місцевий люд мужньо відбивався і в замку, і в церквах, і в синагозі. Турки ж, здобувши місто, нікого не помилували: загинуло близько 4 000 осіб. Досі збереглась тогочасна пам‘ятка – ікона Христа в сатановській Юр‘ївській церкві. Як свідчить напис на ній, турки її порубали.
В руках турків місто перебувало до 1699 р., коли Поділля було знов повернене Польщі. 1711 р. Петро І гостював в Сатанівському замку. Як вказують джерела, цар мешкав в будиночку, який стояв коло замку, потім там було вибито на камені герб Росії на згадку про цю подію.
В 20-х рр. XVIII ст. було поновлено замок та міські укріплення. Місто перетворилося на значний торговий центр, тут мешкали купці з Греції та Вірменії. Значною була єврейська громада.
Замок міститься над Збручем, зараз в ньому – цукровий завод, і оті білі каменюки – поняття не маю, що воно таке, але якось з тими клятими буряками пов‘язане – височать над стародавніми стінами. Про вплив заводу на стан пам‘ятки говорити зайве. Коли на початку 90-х рр. ХХ ст. тут перебувала наукова експедиція на чолі з О. Мацюком, то директор цукрового заводу, до речі – місцевий депутат – не захотів навіть слухати аргументи пошановувачів старовини.
Замок в плані п‘ятикутний, не зовсім правильної форми: три сторони завдовжки приблизно 105 м., четвертий – 85 м., п‘ятий – 65 м. Вся площа приблизно півтора гектари. На всіх рогах були башти, до наших часів збереглися лише три – ті, що виходять на Збруч. Мури, що з‘єднували башти, були подвійні: окрім зовнішніх були внутрішні, що йшли до них паралельно. Внутрішні мури стояли на валу і через те були вищі за зовнішні. В‘їзд до замку був в наріжній башті, що виходила на південь з боку містечка. Башта ця не збереглася.
Зовнішні вали від внутрішніх відокремлювались ровами, рови були й поза мурами. Внутрішні мури не збереглися.
Башти були чотиристоронні і далеко виходили за лінію мурів, лише одним своїм боком входячи в кут замку. Ширина сторони башт була 8,5 м. Башти триповерхові, нижній поверх значно ширший за верхні.
До речі, цукроварня тут ще з 1895 р. Більш як століття нещасні руїни терплять це незрозуміле сусідство.

Недалеко від міської брами, трішечки від неї вище – туди потрібно піднятися сходами – стоїть мурована оборонна синагога. Будували її майже 18 років, закінчили зводити храм 1532 р. Завдовжки будинок має 18 м., завширшки – 16 м. Синагога збудована в стилі древніх пам‘яток Єрусалима і схожа на маленький замок і на інші оборонні божниці Поділля і Галичини. В 1998 р. вигляд споруда мала жахливий, але говорять, зараз є спроби її відновити. (Доповнення у жовтні 2004: нічого не змінилося. Місцеві використовують підвали божниці як сміттєзвалище).

Величезний кіркут розташований трохи вище від міської брами, по обидві сторони дороги на Сатанівську Слобідку (про неї читати тут).

І ще. Це досить відома курортна зона, місто лежить в Подільських Товтрах (інша назва – Медобори), де багато мінеральних джерел. Має Сатанів і кілька престижних санаторіїв. Випускає свою мінеральну воду, яка називається – як? - правильно, “Сатанівська”. От я і носилася кілька років з геніальною, як на мене, ідеєю. Поміркуйте самі: вода – з-під землі, сіркою тхне, називається Сатанівською... Та сатаністи повинні з руками (ги-ги) відривати такий товар!!! Справа лише в початковому капіталі. Є бажаючи ввійти в долю – пишіть. (постскриптум: воду перейменували :(. Тепер вона просто "Збручанська" Не встигла нажитись...).