Вид на місто з замкової гори. Ратуша. монастир, церква - все як на долоні.

	Кришталева дзвінкість Трембовлі

Райцентр на р. Гнізна, в 32 км на південь від Тернополя. Дзвінкі кришталеві обертони назви міста - додатковий стимул відвідати затишне поселення у центрі Тернопілля. До речі, стара, польська, назва міста “Трембовля” дотепер збереглася в назві залізничної зупинки.
Тут є на що подивитись спраглому вражень оку туриста. Не варто обмежувати себе хрестоматійними замком та кармелітським конвентом: є ще костел, церква, ратуша, елегантні та бундючні кам'яниці епохи зламу століть, цікавий некрополь неподалік краєзнавчого музею. Прикрашені скульптурами з червоного місцевого каменю склепи і cамотні гробівці навіюють своєрідну готичну атмосферу (танатофілам - зробіть вузлик на пам'ять!).
Казково гарне місто, яке звикло дарувати казку - до всього того у Теребовлі ще й розташована відома фабрика ялинкових прикрас (от би туди потрапити!).
Писати про Теребовлю можна довго і багато, літератури про місто та його пам'ятки маса - але чи варто цитувати вже видані книжки, якщо все одно інформації такого роду досить? Обмежимось лише короткими відомостями з історії Теребовлі.

Місто вперше згадане в Іпатієвському літописі під 1097 р., а наприкінці ХІ ст. місто було центром удільного князівства, до якого входили землі південно-східної Галичини, Буковини та Поділля. Місто згадується у 1341 р. у переліку міст, захоплених Казимиром ІІІ, королем польським. Після спорудження 1366 р. замку Теребовля, загарбана Польщею, ввійшла в склад її прикордонних укріплень. (Хоча деякі польські історики стверджують, що первісна фортеця у місті була вже в літописному 1097 році) Магдебурзьке право місто отримало одним з перших в Галичині: в 1389. У 1415-1420 рр. Король Ягайло нагороджує свого слугу Бартоша з Теребовлі за вірну службу грамотою, якою дозволяється закласти нове місто з другого боку Гнізди із звільненням поселенців на 8 років від чинів та всіляких робіт. Саме з цього часу місто почали ділити на дві частини: стару - під замком, та нову – за рікою, сполучені між собою мостом. Уродженець недалекого Гусятина, легендарний Северин Наливайко з великим загоном козаків у липні 1594 р. вступив до Теребовлі та оволодів фортецею. До речі, населення уродженцю Гусятина жодного опору не чинило. Ці події детально описані в Теребовлянських Бродських книгах, які зберігаються у Львові. Місто - як Старе, так і Нове - було оточене валами і парканом, мало 3 брами: Зеленецьку, Галицьку і Львівську. Зберігся опис раптового захоплення і спалення міста і замку татарами 9 травня 1687 р., після чого замок уже ніколи не піднявся., а після 1699 р. взагалі втратив своє оборонне значення.

	ЗАМОК

Старе фото замку.

На високій горі над містом збереглися руїни замку, збудованого на місці давньоруського городища. У підніжжі, між горою та р. Гнізною, була друга частина давньоруського укріпленого міста, названа пізніше Старим містом. Вона була оточена валами.

Мурована фортеця виникла в 1366 р. Пізнішої перебудови твердиня зазнала 1631 року. Замкове подвір'я, нерегулярне в плані, оточене товстезними стінами (іх товщина доходила до 4-5 метрів) з однією велетенською вежею на краю гори та ще двома баштами з напільного боку. В цих баштах зверніть увагу на цікавої форми бійниці. Форма башт – різна: еліпсоподібна, п‘ятигранна і квадратна. Вежі і стіни мають внутрішні галереї та стрільниці, що нагадують своєю формою стрільниці Бучацького замку. Територія фортеці - приблизно 120 на 60 м. В‘їзд до замку - у вигляді аркового отвору - розташований у східній стіні і обрамлений блоками в ренесансних формах. В‘їзд був додатково укріплений ззовні барбаканом. Фортеця була майже неприступна - майже. Під час турецької навали 1688 року замок було зруйновано - і більше твердиня не відбудовувалась.
В деяких часописах повідомлялось, що до 900-ліття Теребовлі в одній з башт в 1997 р. було створено музей - так от, це неправда. В усякому разі, ні в 1997-му, ні в 2000 рр. музею в замку ми не знайшли.
Зараз остов могутньої фортеці сторожко слідкує за містом біля підніжжя через густі крони дерев, що вкрили зеленим киломом замкову гору. Поруч з старими стінами - руїни більш сучасні: тут був літній театр совєтської епохи, а неподалік зберігся постамент з все ще видними літерами:
"1675 Zofii Chrzanowskiej, Bohaterce - obywateli miasta. 1900".
Хто така була та Софія і як виглядав пам'ятник, спитаєте? Ось читайте відповідь (а картинки дивіться в галереї поруч).
У 1674 році, в рамках приготувань до наступної війни з турками, який на той час воювали з Росією, сейм постановив додатково укріпити Теребовлю і вислати туди залогу. Комендантом твердині назначили Яна Самуела Хржановського. Наступного року яничари вкотре взялися спустошувати подільські міста й села, а 20 вересня 1675 року зупинились табором біля Теребовлі, очікуючи легкої перемоги. Та не так сталося, як гадалося - Хржановський мужньо захищав подільське місто. Те, що залога витримала важку осаду, було в великій мірі заслугою дружини пана коменданта Софії. Жінка не лише підтримувала в вояках бойовий дух, а й сама з шаблею брала участь у битвах. Носила з собою два ножі та погрожувала чоловіку, що одним заріже його, а іншим - себе, якщо Ян вирішить здати замок. Відчайдухам посміхнулася доля: до міста наближалося звитяжне військо Яна Собеського, турки змушені були зняти облогу фортеці. Хоробрі оборонці замку були вшановані по честі, а сама облога турками швидко приростала легендами, головну роль в яких грала мужня пані комендатова. Софії Хржановській присвячували вірші та пісні - ось, скажімо, Тимон Заборовський писав про цю ксену Поділля так:

Wiezow i hanby sama mysl zelzywa Obraza zacnosc wolnej Podolanki,
Swoje wiec dziecie na reke porywa, Jak Scytow niegdys w Tauryce kaplanki,
Srogie dla wrogow dwa chwyciwszy noze, Wielki! (zawolala) moich ojcow Boze,
I wy ich cienie! macie dwie ofiary, Obie niewinne - przyjmcie razem obie,
Jedna niech padnie na wolnosci grobie; A druga - czystsza - na oltarzu wiary!

Монумент Хжановській ще раз.

Тут вам і ножі фігурують, і діти, і моління богу батьків. Мало віршика? То тримайте цілих ДВІ опери: "Оборона Трембовлі, або мужність Хжановської" авторства Якуба Кубліцького та "Полька" (не плутати з шикарним твором Мануели Гретковської!) Юзефа Вибіцького. Письменник Міхал Асанка-Яполі описав героїню замку у книзі для молоді "Трембовльська глорія". За письменниками та музикантами за справу взялись скульптори: з'явився популярний цикл "Оборона Трембовлі" Алєксандра Лессера у 1841 році, де центральною постаттю є саме Хржановська. Що цікаво: насправді ніхто точно не знав, як звали мужню паню комендантову. З заповіту Хржановського випливає, що на ім'я мала Анна Дорота фон Фрезен, а, отже, легендарна "полька" походила з Німеччини. Ім'я "Софія" вперше з'являється у 1828 році у поемі Заборовського, хоча інші поети називали жінку Мальгожатою.
Така легендарна популярність спричинила появу пам'ятника Хржановській біля стін замку. Первісний монумент з'явився ще у 18ст. і простояв до 1829 року, коли завалився. 20 березня 1869р. Рада гмінна міста призначає 300 злотих на створення нового пам'ятника. Взялись збирати гроші. Люди офірували без охоти. Виникає думка: а може, чорт з ним, з тим монументом - відкриємо в місті жіночу гшімназію, назовемо її іменем героїні - і по справах? Тут обурилася місцева преса: як так, "вдовій гріш" піде на школу, яку і так має профінансувати уряд, а не на монумент? Час йшов, гроші не прибавлялися, у 1886 році на честь героїні зводять кам'яну стелу біля замку, та мрія про монумент не полишає патріотичні голови. У 1895 році замковою горою заопікувався Алєксандр Блажинський: руїни почистили від кущів, насипали стежки, огородили територію фортеці, поставили альтанки та лавиці, гору засадили деревами, а на сякі-такі кошти общини місцевий скульптор Ян Бохенка вирізьбив фігуру Хржановської. 11 листопада 1900 року монумент урочисто відкрили. А під час Другої світової фігура жінки десь зникла. Ось така історія.

	МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА

На листівці церква в центрі.

Знаходиться в центрі міста, поблизу пошти, через дорогу від неї - місцевий базарчик. Бути в Теребовлі і проминути цей храм неможливо.

Миколаївська церква – одна з найдавніших споруд у Теребовлі, збудована орієнтовно в кінці XVI століття. І хоча 1734 р. святиня зазнала деяких перебудов, початковий об‘єм залишився тим самим: тричасна в плануванні, а на згадку про оборонний характер споруди над апсидою розміщено спеціальний закритий бойовий ярус з бійницями. Придивіться уважніше - і ви їх побачите. Ще раз нагадаємо, що для Поділля це характерне сполучення - храм, який ставав в разі потреби фортецею.

	МОНАСТИР КАРМЕЛІТІВ

З замку видно не лише церкву, а й костел.

Ще одна сакральна споруда міста, пристосована до оборони. Будівництво комплексу велось з 1617 по 1639 рр., під час безперервних воєн та ворожих захватів міста кримськими татарами - тому храм мав виконувати і функції фортеці, а не лише служити оздобою Теребовлі. До цієї пори частину території монастиря оточують муровані стіни з чотирма кутовими п‘ятикутними баштами, дві з яких знаходяться над Гнізною. В кожній з цих башт - бійниці, що пристосовані не лише для стрільби з рушниць та мушкетів, але й з гармат!
Зовнішнє оздоблення Успенського костелу просте, суворе, характерне для ренесансних споруд. На відміну від скромного характеру єкстер‘єру костела його інтер‘єр був значно пишнішим та витонченішим завдяки багатому і різноманітному декору.
На початку 18 ст., коли часи настали більш спокійні та мирні, приступили до відновлення монастиря та костелу. Внутрішні споруди після реставрації набули рис ренесансу та бароко, а в інтер‘єрах з‘явились багато декоровані плафони, “дзеркала” та ліпні картуші в стилі рококо.
В наш час споруди використовуються семінарією Української православної церкви.

	ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ КОСТЕЛ

У 1924 році у місті завдяки старанням ксьондза Еловіцького починається будівництво нового костелу. Через чотири роки місто прикрасила велична споруда з двома високими баштами на фасаді, збудована за проектом архітектора Адольфа Жишке-Богуша, одного з реставраторів Вавелю.

Костел (38 на 24 м, вежі 39 м висоти) був першою на теренах Польщі спорудою в стилі старих римських базилік. (Ще я десь читала, що то був перший в країні модерновий костел). Окрасою центральної нави був простий, але вишуканий вівтар з колонами та балдахіном. Територія біля храму була - і є - оточена колонадою з теребовлянського каменю. У 1956р. будівлю пристосували під Будинок Культури. Лише у 1990-91рр. громаді римо-католиків міста частково повернули храм з органом.

Поруч з костелом - сквер, де колись висились ідоли Сталіна та Леніна, а зараз є монумент князю Васильку, відкритий до 900-річчя міста.

	Легенда від Ігоря Хоми:

Якось літом в Теребовлі взнали, що турецько-татарське військо суне на місто. Люди забрали все саме цінне, включно з худобою, і сховалися в замку. І ось орда обложила замок. Було декілька атак (неуспішних), після яких татари вирішили взяти замок облогою. Голодом обложених не дуже-то налякали, бо є вода, їжа (в замку повно худоби!) але ж скучно просто так сидіти невизначений термін! Хтось мудрий придумав вночі волам поприв'язувати різні ганчірки до рогів, підпалити їх, і випустити ту худобу з замку на табір турків. А того, кого не затоптали копитами воли, вже добили оборонці замку...