Сайт про архітектуру, а Теребля - річка. Ну і що. Зате яка вона гарна! Напевно, тому, що народжується, неначе Афродіта з піни, з Синевирського озера. Квінтесенція краси не може дати початок чомусь жахливому - і  я не знаю мальовничішої траси, ніж дорога глибокою долиною вздовж спочатку юної і стрункої, а потім вагітної Теребле-Ріцьким (я хоч так написала?) водосховищем Тереблі. І майже всі описані на сайті населені пункти Міжгірського району стоять саме на ній. І ніде я не бачила води такого кольору - зеленуватого, приємного, незвичного...

Довжина цієї правої притоки Ріки - всього 91 км. Крім Морського Ока, річка живиться численними струмками, що злітають до неї з Горган. Аж до дракульської вотчини Драгово Теребля тече у вузькій долині, затиснута з обох боків горами. Дуже мальовничо, раджу, хоча асфальтове покриття залишає бажати кращого в кількох місцях.

Середня глибина Тереблі - 0,7-1,5 м. Швидкість течії - 18 км/год.

Тут водиться форель, примхлива любителька чистоти і повітря. Не дивно: Міжгірський район, вотчина річки, відноситься до самих екологічно чистих куточків України. Майже 50 % території Міжгірщини входить до природно-заповідного фонду нашої країни.

Крім форелі, Теребля може похвалитися харіусом, голяном, налимом, підкам'янщиком та бистрянкою (думаю, закарпатці мають свої, локальні назви всіх цих риб). Правда, на території водосховища форель вже не знайдеш - занадто для неї глибоко, але є піскар, підвуст та голавль. Ближче до Буштина, де Теребля з'єднується з Рікою, стає менш прозорою, замулюється, з'являються судаки, окуні, в'юни, соми, щуки та йоржі.

Коли гірська річка перетворюється на водосховище, краєвиди по своїй красі зашкалюють за всі можливі позначки. Якось не сподіваєшся серед Карпат знайти зелене море, яке ще кілька кілометрів тому було мілкою гірською річечкою, а зараз має КІЛОМЕТР в ширину. Кажуть, коли водосховище лише будували (в 1949-1954рр. - ГЕС, в 1957р. - греблю), довелося відселяти звідси два села (знайома по Бакоті історія).

Довжина цієї штучно створеної водойми дев'ять км, середня глибина - 10 м. Сама Теребле-Ріцька ГЕС знаходиться не тут, а в с. Нижній Бистрий, між Міжгір'ям і Хустом.

Коли ж обабіч траси виростає величезна, завдовжки в 110 метрів бетонна гребля, яку звели для Теребле-Ріцької ГЕС - ну... Тут вже бракує слів. Висотою вона в 47метрів. З них видно лише десь зо 20, інші - під водою, з них останні 10 - під намулом. Підійти ближче не вийде: знаки нагадують, що стороннім вхід заборонений, собачий гавкіт десь знизу підтверджує, що об'єкт, як і належить, охороняється. Цікавитесь інженерними спорудами? Тоді на самій ГЕС є для вас музей, де через товсте скло можна подивитися, як шаленіють турбіни, що неначе млини перемелюють муку-воду на бризки і піну. Спробую туди потрапити, було б цікаво.

Питанням, де б у Карпатах можна було створити греблю, переймалися ще в австро-угорські, а пізніше у чехословацькі часи.. Угорці теж задумувалися. 

Вже 100 з гаком років тому потенціал закарпатських річок визнавали дуже високим, але спрямувати цей потенціал для своїх потреб все не дуже вдавалося. перші дві ГЕС поблизу Ужгорода та в селі Оноківці були зведені лише у 1942 р. 

Чеський інженер Кріжка в 1923 р. розробив унікальний проект, вирішивши використати перепад між сусідніми річками Теребля та Ріка. Обидві водні артерії течуть на різних рівнях паралельно з невеликим водовідділом по Бовцарському хребту (Теребля знаходиться на 200 м вище, ніж Ріка). Відстань між річками у найвищому місці лише 4 км. "Відтак води Тереблі через дериваційний тунель діаметром 2,7 м завдовжки 3700 м та напірний трубопровід безперервно подавалися б на турбіни ГЕС, яку планували побудувати на Ріц", - писав Юрій Туряниця в статті "Теребле-Ріцька ГЕС - унікальна, бо єдина в світі стоїть на двох річках" у 2016 р.

Встигли підготувати документацію, але до реалізації проєкта у 1930-х так і не дійшло. 

В радянські часи експлуатація річок для створення енергії все так само була на часі, чеський проєкт ожив, коли краєм зайнялася Львівська проектно-вишукувальна партія українського відділення науково-дослідного й проектного інституту «Гідроенергопроект». ГЕС мали звести за чотири роки (1949-1953). В результаті зводили сім, до 1956 р. 

Розмах робіт був грандіозним, залучали спеціалістів, техніку та ресурси з усього Союзу, Чехословаччини та НДР. Турбіни виготовила фінська фірма "Френсіс" в якості репарацій а ще металевий напірний трубопровід задовжки 380 м і з діаметром 2,15 м - це він піднімається горою. Генератори приїхали з Уралу. 

Водосховище на Тереблі має площу затоплення 193,8 га та водного дзеркала – 1,6 кв. км. Дериваційний тунель, виритий під горою Бовцар, має 3700 м, його діаметр 2,15 м. Споруда станційного гідровузла на Ріці має 37 м завдовжки, 16,4 м завширшки та 19,1 м заввишки.

Перш ніж затопити 662 га території, які належали кільком селам, спеціальна комісія об'їздила та підразувала всі збитки, які населенню принесе нове водосховище. Така сама процедура була кількома декадами пізніше і у Бакоті. У Вільшанах відселили 160 дворогосподарств із 1229 мешканцями, у Бовцарах – 8 дворогосподарств та в Нижньому Бистрому – 13. Загальна сума відшкодування потягнула на 1,497 млн крб, а сумарні втрати з компенсації збитків від затоплення оцінили в 8 млн 887 тис. крб.

Я не уявляю, як це: у тебе забирають твою рідну хату і дають кошти. У тебе забирають одну з найголовніших речей у житті - і намагаються компенсувати це карбованцями. Те, що безцінно. Ні, не розумію. Трагедія це :(. 

У вузьку долину потрібно було привозити будівельні матеріали. Рада Міністрів СРСР у 1950-му зобов’язала Міністерство електростанцій побудувати для цього за 5 млн. крб. вузькоколійку від Тереблі до місця зведення греблі: 35 км через Буштино, Тереблю, Колодне, Кричово, Драгово і Вільшани. Зараз від неї лишилися хіба спогади. 

Ще перед заповненням водосховища водою прорахували, що на роль Атлантиди претендують Вільшани та хутор Крисове. Людей з Вільшан-старих почали переселяти у присілок Бовцар. Зараз це Вільшани, але вже ж нові. Частина мешканців села переїхала до Батьова, Виноградова, Руської Долини чи Нового Села, кілька людей поїхали за межі області. 

Як і з Бакотою чи Студеницею, місцеві мешканці до останнього не вірили, що вода прийде і затопить їхню малу батьківщину. Боляче, боляче навіть думати про таке, а як вже це пережити :(. 

Поки будували греблю, персоналу треба було десь жити. А персоналу було чимало: понад 2000 робітників. Найбільше було у 1954 р.: 2736 людей. Левова частка робітників прибула у Карпати із Запоріжжя, з "Дніпрогесбуду". 

Тому з'явилося тимчасове селище з усією потрібною інфраструктурою: 25 житлових будинків та 29 гуртожитків на 2039 ліжко-місць, дитячий садок на 25 дітей, початкова школа на 40 учнів, лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, пологовий будинок, пекарня, медпункт, кінотеатр, клуб. У планах було і постійне селище. Там навіть планувався кінський двір, п’ять їдалень, лазня з душовими, 17 об’єктів виробничого призначення, серед котрих був каменедробильний завод. Мали також збудувати перевальну дорогу через Бовцарський Верх, селищні дороги, внутрішньо-транспортні залізниці до об’єктів будівництва.

На мега-будівництві було задіяно понад 300 одиниць різного роду механізмів та землерийних машин та 100 транспортних засобів. Із 1949 по 1956 рік було укладено 420 тис. куб. м бетону. Для цього використали 84 тис. тонн цементу, 250 тис. куб. м щебеню, 90 тис. куб. м піску, окремо каменю бутового 80 тис. куб. м, 700 тонн металу, 1910 тонн залізничних рейок, 32 тис. куб. м ділової деревини. По схилу гори проклали напірний металевий трубопровід діаметром 2,15 м завдовжки 380 м. Переробили понад 1900 тис. куб. м землі. Вражаючі цифри. 

Документи знають навіть, скільки отримував в середньому будівничий Теребле-Ріцької ГЕС на рік: 7297 крб. 

Кінцева вартість кошторисних робіт, як дослідив Юрій Туряниця, у цінах на 1 липня 1950 року становила 213,3 млн крб. 102 найкращі робітники в липні 1956-го були нагороджені нагрудним знаком «Відмінник соцзмагання будівництва електростанцій СРСР». 

Ю. Туряниця для свого матеріалу в 2016 р. спілкувався з тодішнім директором ГЕС Олегом Ігнатком. Той запевняв, що з моменту запуску станції у її роботі майже нічого не змінилося, хоча гідросилове обладнання вже вважалося зношеним. Та воно все ще виконує свої функції. . 

Станція має ту ж потужність – 27 тис. кВт /год. Вже у 2016 р. Вільшанське водосховище вміщувало 18 млн куб. м води замість 23-х, передбачених проектом: Закарпаття, як і вся Україна, як і вся Європа, втрачає воду. та ГЕС все так само виробляло на той момент 123 млн кВт/ год., які йшли у загальну електромережу.