Недовга розповідь про Довге.

Замкове подвір'я.

Надзвичайно стародавнє поселення на березі Боржави, в яке теоретично ходить автобус з Хусту, та нам прийшлось їхати аж в Мукачево, щоб потрапити автобусом у Довге. З автовокзалу йде добрий десяток автобусів у цьому напрямі протягом дня, єдиний недолік: відстань у 60 кілометрів транспорт долає за 2 години, а то й більше, занадто тут погані дороги. Квиток коштував, здається, близько 5 гривень.

Довге відоме з 1383 року. Село чимале: ще кілька років тому тут проживало майже 7000 чоловік. Я знала, що тут є замок, завдяки старанням О. Лесика (пам'ятаєте тоненьку темну книжечку "Замки та монастирі України", видану на початку 90-х рокыв ХХ столыття?) та древнього довідника "Радянське Закарпаття". Я знала це точно, тому так неприємно було ходити центром села, попід монумент 1703 року, та питати всіх попідряд місцевих, де в них тут замок. Мене нахабно відправляли назад до Хусту. Урок прийдешнім поколінням туристів: треба було запитувати, де тут тубдиспансер).

Замок знаходиться тут же, поруч, в самому центрі, навпроти колони з орлом та ресторану "Полонина". Сучасна споруда зведена на початку 18 століття родиною магнатів Довгаїв (хто від кого взяв назву, дворяни від села - чи село від дворян?) на місці замку 15 ст. До речі, за іншими даними, тут жив граф Телекі. Можливо, він та Довгаї квартирували по черзі? :) Хоча, начебто, замок належав Довгаям, а вже палац тут збудував Телекі.

Храми Довгого. Фото - Смутко Карл (Ungvarec)

Від попередника замок-палац взяв собі міцні обійми старих замкових стін. "Українська спадщина" роками побудови споруди називає 1712-1798. Довгобуд по-закарпатськи?

Зайшли на подвір'я, оточене квадратом мурів та кутовими восьмигранними вежами. На нас трохи скоса поглядували жінки у білих халатах, але зупиняти ніхто не став. Я навіть залізла на галерею в'їздної вежі, розташованої посеред південно-західної стіни. Ніхто не гавкнув, не насварив. Посеред засадженого ялинами двору - кілька пустих лавиць, до яких ніхто не ходить (я не Шерлок Холмс, туди просто навіть стежки не було).

Палац я б і не признала, не знаючи, що він - палац. Надто скромною є ця одноповерхова побілена споруда. Господарські корпуси поруч виглядають нічим не гірше. Проте, самі все можете побачити на фотографіях.
Неподалік замку - колона з орлом по сусідству з бронзовим радянським солдатом поставлена на честь битви між шляхтою та повсталими селянами (так писали радянські путівники). 1703 рік, антигабзбурзьке повстання, куруци... Щось в тих путівниках не про те написано.

Та що насправді сподобалось у Довгому, то це шеренга храмів. По одній осі їх розташовано одразу 4! З них найскромніший - старенький костел на подвір'ї якоїсь лікарні, далі йде над-сучасний красень-католик, поруч теж поставна та цікава церква, а вже ближче до центру села - я так зрозуміла - головний сакральний центр Довгого.

Тепер сваритися буду. Їсти ми хотіли страшезно, і кількість всіляких кафе та барів начебто повинна була вселити неабиякі надії, але... Ресторан гуляв весіллям, бари поруч (штуки чотири) кормити відмовлялися: там лише випивка та сухарики, а нам треба щось суттєвіше за чіпси, на місці шашличної - пустка, кафе біля універсаму щезло просто перед нашим носом (не питайте як, воно таки щезло - і все!). Місцеві порадили піти "до Сталіна". Саморепресуватися, чи що? Виявилось, це нікнейм власника кафе "Сільва" на околиці села. Дуже чисто, затишно і непогано, але за дві картоплі з сардельками та чай прийшлось віддати 10-90, нечувана для Закарпаття сума, ми, як правило, обідали набагато дешевше.
Що ще розказати? Знаю, тут був великий лісопильний комбінат та самодіяльний ансамбль пісні та танцю "Боржава".