English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Бронецький замок

Дорога до Броньківського замку. <LINK 224>Довге</LINK> з його костелами та замком-палацом залишилося за спиною.
Дорога до Броньківського замку.

Напів-трагічна (для Блекі), напів-комічна (для всіх інших) історія про те, як Блека з Міком свій шанс прогавили. Отже, 30 квітня 2004 року. Подорож триває вже близько 72 годин. У Довге ми таки потрапляємо, не дивлячись на погану погоду та брак часу. Вдосталь назнімавши паршивою "мильницею" Довжанські красоти та перекусивши у кафе "Сільва" в кінці села, вирішуємо не чекати півтори години на автобус на Іршаву, а потрошки долати цей 35-кілометровий проміжок пішки. Ні, навіть я, при всій своїй любові до піших подорожей, не збиралася пройти всі 35 км, але якусь їх частину - залюбки. Шкода, Мікові ноги вважали трохи інакше.
А дорога - супер: яблоні цвітуть, запах надзвичайний, з обох боків страшненької дороги (це лише на фото вона виглядає пристойно, як ото красуня, яка перед об*єктивом живіт втягне, очі підмалює та усміхнеться) гори... Казка!
У вже 28 кілометрах від Іршави, прямо по нашій дорозі, лежить село Бронька. Я ще думаю: "Що за смішна назва". Перед самісінькою Бронькою нас підбирає антикварний автобус до Лисичово: за 50 копійок з носа їдемо до Кушниці, наступного за Бронькою села, щоб ще там пройти якийсь шмат шляху пішки.
Ну хто ж знав, хто ж знав... Чому я дома не передивилась сайт Історичне Закарпаття, де сказано буквально наступне:
Залишки Бронецького замку — найменш відомий серед усіх замків Закарпаття. Перша згадка про кріпость стосується 1273 р., в грамоті угорського короля Ласло ІV, сказано, що замок був відібраний у ворогів його батька Іштвана V. Останні письмові відомості, які знайдені на сучасному етапі про Бронецький замок, це згадка у грамоті останього Арпадовича — угорського короля Ендре ІІІ.
До речі, трохи про село. Через нього проходить знаменитий "карпатський трамвай" - вузькоколійка Берегово-Кушниця. Про неї - іншим разом, бо ми ж про Броньку поки розповідаємо. Село відоме з 1454 року.
Ми ж туди майже дійшли пішки! Мік наслухався від мене багато чого про мої власні мізки... але не це було найгіршим в історії Бронецького замку. Найгірше було, коли на сайті "Партії регіонів" я знайшла статтю Олександри Пеліховської. Цитую мовою оригіналу:
"Самый труднодоступный замок во всех отношениях - Бронецкий. Ехать туда нужно по ужасающе разбитой дороге. Судя по ее внешнему виду, урон дорога понесла во время перехода советских танков на Берлин, не меньше. Время усугубило эти разрушения. После двухчасовой езды со скоростью 10 км/час мы наконец достигли замковой дороги, выложенной брусчаткой. Но дорога вела в никуда.
В стороне находилось Бронецкое лесничество, на территории которого и располагается наследие нации. Лесник с удовольствием показал нам дорогу (вернее, ее отсутствие) - единственный путь к замку. По едва заметной узкой тропинке между деревьев, обильно усыпанной листьями, на которых скользили ноги, городские жители, знакомые максимум с поднятием на пятый этаж при сломанном лифте, медленно поползли наверх, таща детей. На полпути мы выдохлись, но трудов было жалко. Тем более, что врагам, которые, судя по исторической справке, рушили Бронецкий замок, было еще хуже -- они тащили тараны, обмундирование и оружие. До вершины добрался только один из нас, чтобы застать там два с половиной обросших мхом валуна и намек на фундамент. После того, как мы с проклятиями спустились вниз, лесник в ответ на немой вопрос сообщил, что замок лет 20 назад был окончательно растащен местными жителями. Камень - вещь очень полезная в строительстве. У нас не было слов. Враги, убитые при осаде Бронецкого замка, умерли отомщенными..."

Карта
Карта

А ті три валуни, як і кожен поважаючий себе замок, мають і свого привида. Здається, легенда про рицаря на трьоногому коні друкувалася і в книзі Д.Попа про замки Підкарпатської Русі.
Легенда буде в нас десертом. Чи, може, лишити на десерт угорську назву поселення? (Сухабаранка, але менше з тим).

Отже, на березі річки Броньки, поблизу села Суха (! А зовсім і не Бронька! Це трохи в сторону від траси) Іршавського району на високій стрімкій горі колись стояла дерев’яна фортеця. Коли і хто її побудував, невідомо, занадто мало для цього письмових джерел. За народними переказами, жили в тому замку рицарі, які зі свого неприступного граду робили набіги на чужі володіння, грабували і збиткувалися над селянами Боржавської долини. (Ач, іроди в панцирях!)
Старшим над рицарями був воїн на ім’я Бринда. Мав він татоша (скакуна) на трьох ногах? і скакав той татош із гори на гору так, що жоден кінь не міг його наздогнати. Підкови у татоша були припасовані до копит задом наперед, аби ніхто не зміг прослідити його шлях.
Був у замку великий двір і підземні ходи, куди Бринда зі своїми рицарями ховав награбоване багатство. Та королівський двір прийняв рішення про знищення лігва рицарів-розбійників. Довго думали-гадали, як прогнати Бринду з краю, і вирішили розбійників перехитрити. Зібрав народ з усіх навколишніх сіл худобу і птицю: овець, кіз, корів і волів, свиней, індюків, качок, гусей, курей – а на роги коровам та волам поприв”язували свічки. Коли стемніло, свічки запалали, озброївшись, люди зі страшним галасом погнали все різноголосе стадо на град. І зачала худоба ревіти усякими голосами. Як почув Бринда цей страшний галас, побачив безліч волів, дуже злякався й каже своїй жінці: “Я усякі язики розумію, айбо того, що чую, не годен я зрозуміти”. Вскочив Бринда з страху в сідло і почав тікати від людського гніву. Із замку скочив він на гору Водицю, бо міг його татош із гори на гору скакати, а приземлився на велику кам’яну плиту. І нині на тій плиті видно сліди Бриндиного татоша – три підкови. А коли втік із замку отаман зі своєю жінкою, то й інші розбійники розбіглись по лісах і зворах. Розгнівані люди зруйнували розбійницьке гніздо і з того часу лежить воно в руїнах. (Відмітимо, що Поган-дєвчу з Невицького замку викурили таким же макаром. Страшезно середньовічна немита знать боялася великої рогатої худоби).
Газета "Старий замок" стверджує, що є продовження цієї легенди в інших етнографічних описах. Часто в ночі місцеві лісники з лісогосподарства бачили білого рицаря на білому коні з трьома ногами, який грізно тупотів на камінні. Свідки стверджують, що таке відбувається у дні повного місяця або ж напередодні пасхи. Це єдиний існуючий замковий привид рицаря на Закарпатті часів середньовіччя.

Кілька зображень:

Старі плани і сучасний стан. Фото взяті звідси: mars.elte.hu/varak/szuhabaranka/barankaterkepek.htm
http://mars.elte.hu/varak/szuhabaranka/barankaterkepek.htm
http://mars.elte.hu/varak/szuhabaranka/barankaterkepek.htm
http://mars.elte.hu/varak/szuhabaranka/barankaterkepek.htm


"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник