Архівні фотографії Снятина займають окрему сторінку.
Райцентр на Пруті, в Покутті, на кордоні з Чернівецькою областю. Лежить Снятин в 107 км. на схід від обласного центру (це шосейним шляхом, а якщо залізницею - то в 90 км.). Добиратись туди зручно як зі Станіслава, так і з Чернівців або Коломиї. Кількість населення за останні 100 років суттєво не змінилася: як в 1897 році тут жило 11 тисяч чоловік, так і в 2001-му проживало приблизно стільки же - 10499 чол. (сподіваюсь, хоч не тих самих. Нижче - поясню свої надії конкретніше).
Тут багато приїжджих - але не стільки туристів, як спраглих нового авто громадян. Тут, у Снятині, розташований надзвичайно гламурний як на невеликий розмір міста, сервіс-центр по обслуговуваннню всіляких залізяк на колесах. Хоча і туристу тут буде цікаво.
Місто відоме своєю ратушею - найвищою в Україні! Будівництво цієї унікальної споруди розпочалося в 1861 році і тривало майже 40 років. Її башта досягає 50 метрів! Зараз вона реставрована, годиник працює, але чомусь забігає вперед на 6 хвилин, зате слухняно відбиває четверті та години. Використовується тільки перший поверх споруди, а так хотілося піднятися на балкончик ратуші і оглянути місто з висоти пташиного лету. Запам"яталася бронзова дошка на будинку навпроти ратуші - "Україна вільна. 1991".
Поруч з ратушею - ряд старих, зараз теж відреставрованих кам'яничок, деякі з них використовуються як житло, деякі блимають пустими незамешканими віконницями.
Заснували Снятин як фортецю з метою охорони торгового шляху до соляних місць і для служіння опорним пунктом князівським дружинам, та до наших часів, на жаль, жодних оборонних споруд тут не збереглося, зате біля ратуші не то крамничка, не то ресторан носять назву "Підзамче". На території міста знайдено свого часу скарб та велику кількість римських монетІІ-IV ст. н. е.
Колись місто, як і мій рідний Кам'янець, славилося своїми ярмарками, воно було торговим центром всього Покуття. Місто лежало на торгових шляхах зі Львова до Волощини.
| | 
|
Старе і сучасне тут поруч.
|
Перші відомості про Снятин належать до 1158 року (Іпатіївський літопис).
Снятин назвали ім'ям власника міста - воєводи Костянтина Сірославовича, високого воєначальника і боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла, який в літописі іменується Кснятин, Костянтин. У простих люждей - своя етимологія: вони вважають, що назва виникла від слова "Стинати". За легендою турки і татари в одному з набігів постинали голови всім жителям міста, з тих пір воно стало відомим як "Стятин".
З 1349 року Східна Галичина з Покуттям переходить під владу польського короля Казимира II. Снятин стає центром староства. Першим старостою був німець Отто де Хадеч. Снятин перетворюється на торговий центр з щорічними ярмарками. Як і інші українські землі, у 16-17 століттях Снятин багаторазово страждав від набігів східних зайд. Особливо спустошливими для Снятина вони були в 1498, 1520-1524, 1589, 1594 та 1621 роках.
В 1457 році вибухнуло селянське повстання під проводом якогось собі Лева. Повстанці захопили Снятин, але скоро були розгромлені. В 1490-1492 рр. відбувається нове антифеодальне повстання під проводом Івана Мухи (дехто з істориків вважає, що І.Муха був уродженцем Снятина, або пограниччя з Молдовою). А у часи Хмельниччини на околицях Снятина діяли загони Леся Березовського, Микити Горбачека, Григорія Угорницького. В 1665 році повстанці штурмом здобули Снятин, зруйнували новозбудований замок. Повстання знову було придушено. Всі ці нескінченні бунти не стали на заваді отриманню Снятином у 1448 році магдебурзького права, що сприяло розвитку міста.
Снятин XVI-XVII ст. був важливим економічним центром, де йшла ;вава торгівля. Саме тут розташувалась головна митниця на Молдавському торговому шляху. Наприкінці 16 ст. у Снятині проживали ремісники 15 професій. Розвиткові ремесел сприяли вірмени, які почали заселяти місто з 1628 року, розвиткові сільського господарства сприяли німці, які приїхали до Снятина із Баварії, Бадена, Вюртемберга, Нассау в 1777-1787 рр. На ярмарки до Снятина з’їжджалися купці з Волощини, Туреччини, Кримського ханства. Розвинуте місто продовжувало привертати увагу татарських орд. З 1590 до 1648 рр. татари 29 разів нападали на Снятин, при цьому підпалювали його 5 разів. У 1772 р. за першим поділом Польщі Галичина потрапила під владу Австрії, під якою була до 1918р.
У березні 1881 р. Теофіл Кобринський організовує в Снятині першу українську читальню, яка в 1899 р. була реорганізована в філію товариства "Просвіта". На теренах Снятинщини виникають товариства "Січ", "Боян", "Просвіта", "Союз Українок". Початок ХХ століття ознаменувався двома візитами Івана Франка на місцевих вічах. В 1903р. місто відвідав класик української музики М. Лисенко.
Багато мешканців Снятина стали знатними людьми. Найбільш відомий видатний український письменник-новеліст В.Стефаник (в с.Русові він проживав і творив все своє життя, наскільки знаю, зараз там розташований музей письменника, а ось у самому Снятині є пам*ятник Стефанику в центрі міста)), народний художник, лауреат Державної премії України ім.Т.Шевченка В.Касіян, письменниця демократичного напрямку, публіцистка і громадська діячка Н.Кобринська (Озаркевич) (також музей в одному з сіл Снятинського району), композитор і педагог Р.Симович (у 1954 р. його було удостоєно звання заслуженого діяча мистецтв України) та письменник П.Мельник (псевдонім Петро Голота). В Снятині відкрито літературно-меморіальні музеї в будинках, де жили українські письменники В.Стефаник (1941 р.), Марко Черемшина (1949 р.).
Провідне місце в економіці Снятина займає сільське господарство (а хто б в тому сумнівався?).
А що в Снятині подивитись? А ось що:
Церкви XVIII ст. та 1838 р.
Колишня ратуша 1861 р.
Художньо-меморіальний музей В.Касіяна.
Літературно-меморіальний музей письменника Марка Черемшини в будинку, де у 1912-1927 рр. він жив і працював.
Могила Марка Черемшини.
Пам'ятники Марку Черемшині та В.Касіяну.
Костел з напівзруйнованою дзвіницею.
Мені особисто найбільше сподобався візит на міський цвинтар - такий собі Личаків в мініатюрі. Знаходиться по вул. Шевченка, 5, недалеко від західного виїзду зі Снятина. Враження лишилось надзвичайне: цвинтарем ходити - цікаво. (Хоча зовсім не необхідно всім, як мені, топати давніми алеями з морозивом у руках). Багато гробівців та склепів, навіть ДУЖЕ багато, серед них добра половина - сучасних. Поруч з могилами середини 19 ст. - зовсім свіжі пагорбки землі з недавніми похованнями. Багато скульптур.
Серед сучасних пам'ятників є надзвичайно цікаві, навіть (як це слово прозвучить в такому контексті?) модернові. Каплички, лампадки, ліхтарики, свічки, свічки, свічки... На одній з могил справжні кучугури з розталого воску, сожливо, місце поклоніння місцевої парафії? Деякі склепи напіввідкриті, деякі вражають гігантськими розмірами. Друга чи третя могила від входу, як і перший склеп - тріснуті навпіл: хтось-таки вибрався звідти, не інакше.
Деякі склепи, не зважаючи на їхню масивність, мають братів-близнюків, неначе зроблені за шаблонами. Тиша, спокій, свічки, квіти, впорядкованість.
З іншого, східного боку міста - великий костел з каплицею та дзвіницею, в поганому стані. На жаль, не маю про нього відомостей - з якого року, хто побудував. Знаєте щось - напишіть, буду вдячна.
І остання картинка з пам'яті: увечері єдина "висотка" міста - дефлоруюча небо ратуша - гарно підсвічується. Гарно.
|
