Центральна частина Тячева. 15 травня 2006р.

Тячів - місто районного підпорядкування з 1961 р, районний центр Закарпатської області. Знаходиться в Хустській котловині, на правому березі Тиси, за 136 км. на південний схід від Ужгорода.

Точний час заснування та первинну назву міста не встановлено. В документах різних історичних часів трапляється: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851). Знаходили і інші назви: Tetz, Tehez, Tetzo, Tyacsiv, Tyacsevo, Tecsev. Відомо, що заснування міста можна віднести на початок другого тисячоліття.

Вперше, в літописах, Тячів згадується у 1329 р. в грамоті Мад'ярського короля Карла І, де місто разом з Хустом, Вишковом, Довгим Полем та Сігетом було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. Ці населені пункти звільнялися від податків, а також грошових поборів та повинності на користь місцевих феодалів. але сплачували податок у королівську казну.

Пізніше, в 1406 і 1453 рр. , королівські грамоти знову засвідчили приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вольності його жителів.

В 1551 р. населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу, вести безмитну торгівлю.

Перший існуючий запис про герб міста датовано 28 червня 1701 року.

28 червня 1991 року рішенням сесії міської ради, Тячеву повернено історичний герб.

Отже, у 2001 році гербу нашого міста виповнюється 300 років.

Протягом тривалого часу в Тячеві працював угорський художник Шімон Голлоші. З 1914 року він проживав тут постійно и написав декілька картин, які в наші часи експонуються в Національній галереї Будапешта.

На будинку, де жив Ш. Голлоші встановлена меморіальна дошка з написом на українській та угорський мовах, а 1 травня 1992 року святкували відкриття бронзового бюсту Ш. Голлоші, виготовленого угорським скульптором Еміке Товтом.

В м. Тячів з давніх часів діють три церкви: реформатська, римо-католицька та греко-католицька.

Реформатська заснована у ХІІ ст. Королем Лодіславом Великим, як римо-католицька. Та після поділу церкв у 1556 р. стала Реформатською. До 1944 р. у храмі знаходилася найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах у середині церкви є дві стелли, де записані імена вірників, що загинули у першій та другій світових війнах. Серед загиблих зустрічаються і русинські та гуцульськи прізвища.

Римо-католицька церква збудована у 1780 році.

Греко-католицька церква була збудована у 1852 р. на честь успення пречистої Діви Марії. У 1948 р., після заборони греко-католицької віри радянською владою, церква була передана православній громаді.Зараз у цьому храмі знов відправляють богослужіння греко-католики.

Будується православний храм. Вже піднятий цокольний поверх, де тепер відбувається служба.

По вулиці Кошута встановлені два пам'ятники: Тарасу Шевченку та погруддя Лойошу Кошуту. В центрі міста, - погруддя танкисту Вайді, який загинув під час боїв за визволення міста в 1944 році. Біля Реформатської церкви - погруддя Шімону Голлоші.

Тячівський район відомий своїми археологічними пам'ятками. Зокрема, на території села Руське Поле виявлено городище Капуна (VI-IV ст.до н.е.), Карпатські кургани (ІV-ІІІ ст.до н.е. - ІІІ ст. н.е.) та дуб віком понад 400 років.

В с.Біловарці та м.Тячів - рештки поселень куштановицької культури (VI-IV ст. до н.е.).

Поселення давніх епох: раннього палеоліту (50 тис. років тому назад) виявлено у с.Діброва, пізнього палеоліту (30 тис. років тому назад) у с.Велика Уголька та городище епохи раннього заліза (ІХ-VI ст. до н.е.) у селищі Солотвино, тощо.

Пам'ятками архітектури являються дерев'яні церкви: Миколаївська ХVІ століття в селі Колодному, Миколаївська в селі Діброва та Михайлівська в селі Нересниця (ХVІІІ століття).

Інформація взята з сайту міста Тячева (див. в лінках)

	Cтаття Михайла Сирохмана з газети "Старий Замок" (Мукачеве): Чи потрібні дерев’яні церкви у Тячівському районі?

Таке на перший погляд парадоксальне питання має всі підстави для винесення у заголовок. Адже Тячівщина може по-змагатися з сусідньою Рахівщиною за втратами в дерев’яному церковному будівництві, їй так само властиве нешанобливе ставленням до своїх пам’яток. Свідченням цього є знищення пожежею готичної церкви в Нересниці, оплаканої багатьма закарпатськими газетами, і жахливий зовнішній і внутрішній вигляд безцінної дерев’яної церкви в Колодному.

Волею щасливої долі одна з двох найдавніших закарпатських церков опинилася в Колодному. Дубовий зруб церкви датують другою половиною XV ст. Первісно церкву збудували в урочищі Одарів, де був скит стародавнього Углянського монастиря, а пізніше перенесли в Колодне. Невелике підвищення з архаїчною церквою і могутніми дубами навколо неї є надзвичайно цінним історичним, естетичним, ландшафтним (цей ряд можна продовжувати) місцем. Такі місця у світі шанують, до них приходять насолоджуватися чимось абсолютно прекрасним (поєднання краси нерукотворної і рукотворної). Додаймо до цього чудове настінне малювання в інтер’єрі. Всього в Україні з десяток церков мають настінне малювання по дереву і половина з них — на Закарпатті. Малювання в Колодному змивається дощами, пліснявіє і відпадає. А колодняни ніби й не знають, яку цінність мають у селі й у якому вона стані. Тут збудовано дві могутні муровані церкви, на які пішли десятки тисяч умовних одиниць. Але неможливо знайти кілька тисяч на збереження і належне утримання найціннішої церковної пам’ятки села, району й області, всієї України й Європи.

Давно вже потрібно було зробити нове покриття дахів дубовим лемехом, а також замурувати яму під дубом, що росте перед західним фасадом церкви, щоб дерево не вивернулося і не потягло за собою церкву. Ретроспективний погляд у ХХ ст. рясніє чорними прогалинами втрат. На початок ХХ ст. на Тячівщині було 20 стародавніх дерев’яних церков, 10 вартих мистецької уваги дзвіниць та 2 каплиці. У 1920-30-х роках православні громади збудували 30 дерев’яних церков, здебільшого у традиційному стилі, а храми у Новоселиці, Великій Угольці, Кривій стали прекрасними архітектурними творами. За першу половину ХХ ст. перестало існувати 7 дерев’яних церков (переважно готичного стилю) і три дзвіниці. Совєтський період “проковтнув” 5 давніх церков, 3 дзвіниці. Крім того було розібрано 19 православних храмів першої половини ХХ ст. Ще 3 (правослвані) в Ґаничах, Нересниці й Підплеші розібрано впродовж 1990-х.

Нині Тячівщина не дуже багата на пам’ятки дерев’яної архітектури, але все збережене є дуже цінним. Крім церкви Св. Миколая в Колодному, винятково гарною є готична Миколаївська церква (1604, XVIII ст.) в Діброві. Церква терміновопотребує нового ґонту на покрівлю і двері, які б їй пасували замість теперішніх білих кухонного типу. Інша дерев’яна церква в Діброві — церква Св. Василя (XVIII ст.) – зазнала значних переробок і вже не має цінності як пам’ятка. За бажання і вкладення певних коштів можна було б повернути її готичну зовнішність.

Єдиним збереженим зразком народного дерев’яного будівництва закарпатських німців є церква Св. Івана Непомуцького (1770) у Німецькій Мокрій, у селі, що до цих пір носить неймовірно нудну совєтську назву – Комсомольськ. Будівля чудово відреставрована в інтер’єрі, але дахи, на жаль, вкриті бляхою. В пам’яткових реєстрах не значиться. До 1986 р. біля неї стояла цікава дерев’яна дзвіниця. Відновлено для греко-католицької громади німецьку дерев’яну церкву в Руській Мокрій(1935), що в період СССР служила клубом, але споруду старанно поштукатурили і вона втратила зовнішні ознаки дерев’яної церкви.

Така ж доля спіткала й храм у Тарасівці (1860). Гарна базилічна церква, типова для ХІХ століття, вкрита бляхою, стіни поштукатурені, до святилища прибудовано незграбну захристію. Територію навколо прикрашено різними бетонними атрибутами. Очевидно, незабаром постане питання про спорудження мурованої церкви, і тоді дерев’яну варто б відновити і зберегти як каплицю. В Тарасівці є ще одна цікава дерев’яна пам’ятка — каплиця на цвинтарі. Непевною є доля гарної базилічної церкви в Біловарцях (1899). Поруч збудовано нову цегляну. Дерев’яну слід взяти на облік як пам’ятку і зберегти в якості каплиці або передати в інше село.

Отже, всього на Тячівщині є чотири стародавні церкви, дві менш давні, три давні дзвіниці (дві в Руському Полі, одна в Діброві) і одну каплицю.Чи вистачить сил, а головне, бажання зберегти ці пам’ятки?

Чудову церкву в Нересниці знищив вогонь і людська неуважність. Церкви в Колодному і Діброві нищить байдужість, у Тарасівці й Біловарцях страждають через відсутність смаку. На запитання винесене в заголовок можуть дати відповідь лише місцеві жителі та місцева влада. Причому це треба зробити ділом, а не словом. Адже Тячівщині потрібні стародавні пам’ятки і своя історія, і пам’ять. А якщо буде діло, знайдеться й багато помічників.