English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Станіславівська ратуша

Домінанта міста, його камертон - версія номер 5.

Домінанта міста, його камертон - версія номер 5. 15 липня 2006р.


А ось і камертон-попередник. Версія номер 4.

А ось і камертон-попередник. Версія номер 4.


 Найцікавіша споруда міста (УВАГА! СУБ'ЄКИМВІЗМ!)

Фурору прагне авангардний фюрер,
Задерши носа попід самий шпиль.
Се ратуша, де не змінився флюгер.
Штиль.
Іван Іов.

 

Карта середмістя Івано-Франківська


Бувають в світі чудеса. І в інтернеті бувають теж. На моєму сайті в числі перших двадцяти, певно, сторінок була й присвячена Франківську, давньому Станіславову. Була-жила вона собі довго та щасливо... Хоча, стривайте, де там довго: за якийсь рік-півтора замість загальної характеристики одного з обласних цетрів Західної України відвідувачі могли ознайомитися з екзотичними підвидами кактусів. Яким чином стався цей глюк, науці невідомо. Я двічі писала на "Народ", відповіді не дочекалася. "Народ" безмолствует", - писав класик, і був у цьому пророком.
На жаль, туристи-інтернавти не залишали спроб прочитати про місто, а не кактуси - і бомбардували мене сигнальними ракетами на мило. На той час ситуація змінилася: про місто і його принади писали сайти й окрім "Замків та храмів". Переписувати банальні дані про дати заснування храмів міста видавалося нецікавим, додати щось дійсно своє - нереальним. Станіславів ображено зник.
Я й тепер вважаю: про такі центри туризму напишуть без мене, трубадура провінції та менестреля тернопільських сіл. Та позбавити місто своєї уваги цілком - надто жорстоко. Зробимо так. Я розкажу (поки що) про найвражаючу споруду Станіславова - і проілюструю розповідь старими поштівками. А такою спорудою для мене є саме п'ята станіславівська ратуша. П'ята? Еге ж. Не знали? Тоді - короткий екскурс до вже неіснуючих попередниць станіславівського магістрату. Рушаймо.

Коли настав рік з надзвичайно привабливим числом 1666, у Станіславові виросла перша дерев'яна ратуша. Ніхто й не планував встановлювати її тут надовго: вже у 1672 році бургомістр засідав у дерев'яно-кам'яній будівлі. Ульріх фон Вердум, німецький мандрівник, який відвідав Станіславів у січні 1672 року, так описав її у своєму "Шоденнику":
"Ратуша стоїть посередині великого чотирикутного ринку. Побудована вона у вигляді башти з різними заглибленнями, почасти мурована, почасти з дерева" (За книгою "Ратуша" Михайла Паньківа)
Тодішня ратуша була не лише місцем засідань ради та суду - це був ще й спостережний пункт. Та навіть бойові заслуги не спасли ратушу номер два від розібрання через кілька років після турецької облоги 1677 року. Михайло Паньків подає дві версії такої передчасної смерті будинку: 1) через низьку міцність та надійність; 2) через незадоволення хазяїна міста Потоцького її архітектурою.

Третя споруда зводиться на місці другої під керівництвом надвірного архітектора Кароля Беное. Будівництво завершене у 1695 році. Процитуємо книжечку "Ратуша" ще трохи: "Архітектор уміло поєднав стрільчасті вежі з крокв'яним склепінням поверхів у формі хреста, рамена якого виходили чотирма кінцями до кутів ринку і чотирьох сторін світу. Як відзначав Є.Ковальчик, архітектура ратуші в Станіславі була пов'язана з трактатом Серліо, який містив проект будинку у вигляді вілли з чотирма рівновеликими крилами. Зважаючи на те, що збереглися креслення аналогічної споруди на ринку в Гусятині, а також існуючі твердження, що автором (незбереженої - Блека) гусятинської ратуші був Беное, можна припустити, що вони були ідентичні. Про що свідчить креслення ратуші на плані міста з 1792 року, копія якого у виконанні І.Деркслера зберігається у фондах Івано-Франківського краєзнавчого музею Він повністю подібний до плану гусятинської ратуші, наведеного Є.Ковальчиком. (...) Ратуша мала 9 (ого! - Блека) поверхів. На 5-му поверсі вежі знаходився міський годинник. (...) На куполі височіла фігура архангела Михаїла, патрона Червоної Русі. В 1825 році австрійці зняли фігуру і помістили свого орла. Під самою галереєю з південної сторони було поміщено фігуру єврея з бляхи. Він тримав у руках велику хлібину з написом на ній "один грош", щоб усі знали, який дешевий у Станіславі хліб".
Не дивлячись на багатонаціональне населення, Станіславову не вдалося переплюнути рідний Кам'янець з його трьома магістратами за Середньовіччя, та все ж місто мало й не одного голову: з 1674р. міське самоуправління ділилося на вірменський та польсько-русинський магістрати. У ратуші засідав якраз останній, з виборним війтом на чолі. Вибори до магістрату відбувалися на новий рік у присутності намісника чи замкових економів, які не раз активно втручались в виборчий процес.
У підвалах ратуші, які були сполучені з підземними переходами під фортецею, сиділи злочинці, часто - опришки. Перед ратушею, на площі Ринок, відбувалися міські ярмарки: 7 травня, 8 вересня та 28 листопада. Особливо посилилось значення станіславівських торгів після захоплення у 1672 році Кам'янця турками. Так занепад мого міста причинив розквіт міста другого. Багаті вірменська та єврейська общини конкурували між собою - і збагачували не лише себе, а й місто. Французький мандрівник Д'Алерац писав у 1684 році:
"Найбільшим і найкрасивішим містом на Покутті є Станіслав... Ринок, будинки, мешканці та арсенал переважають всі інші міста Червоної Русі".
У 1801р. ратуша передана австрійським властям, звідти виселили реорганізоване міське управління. Споруда використовується як в'язниця та магазин для обмундирування. Споруда неначе притягує негаразди: у 1825р. буря зносить вершечок ратуші. За рік проводиться ремонт будинку, ще за 11 років - наступний. Ратушу зміцнюють, реставрують стіни та зал засідань, прикрашають написами з історії міста. Можливо, вже тоді тут був прообраз сучасного краєзнавчого музею. Навколо ратуші зносять всі старі та дерев'яні будинки, на їх місці підносяться більш репрезентативні споруди.

28 вереня 1868р. після другої години на вулиці Липовій почалась так майстерно описана Ю.Андруховичем пожежа. Ринок згорів дощенту. Від ратуші залишився лише залізний скелет. У 1870-му починається зведення четвертої ратуші під керівництвом професора Покутинського. 6 червня заклали фундамент з пергаментом з короткою історією ратуші та старопольські та австрійські монети. Цього ж року споруда, образ якої, на відміну від її попередниць, донесли до нас численні поштівки зламу ХІХ та ХХ століть, була зведена. Знову процитуємо Михайла Паньківа:
"Основу вежі облицювали білим мармуром аж до 5-го поверху. Третій поверх красувався багатьма прибудовами. Закінчувалася вона оглядовою галереєю. Над галереєю з чотирьох сторін відраховували час годинники на тій же висоті, що і зараз. Видовжений купол завершував архітектурний ансамбль ратуші".
Під час Першої світової ратуша постраждала від артилерії: її вибрали як мішень, тому що, неначе в Середньовіччі, її вежа знов перетворилася на спостережний пункт. Ратуша знову лежала в руїнах. Вчетверте.

За відбудову ратуші взялися аж у 1928 році. Проект доручили інженеру Трелі. Частину коштів зібрали у містах Галичини. У грудні 1929р. прийняли кошторис, в середині 1930р. - проект. Використовувались найкращі будівельні матеріали - навіть зараз в її стінах важко пробити дзюру (а чи треба?). За два роки в місті з'явилося це диво конструктивізму, яке націленою в небо баштою-фалосом притягає жителів міста та його гостей до себе. Споруду оштукатурили в жовтий колір. В основі споруди - хрест. 47-метрова вежа завершується ковпаком, який нагадує шолом. На всіх куточках четвертого поверху встановили бронзових орлів (цих ідеологічно ворожих птахів замінили у 1957р. на невиразні скульптурні прикраси). Як не дивно, у п'ятій магістратурі міста магістрат ніколи не розміщався - тут були крамниці та ресторани. Функція серця міста виконувалася ратушею суто символічно.

У 1959р. після ремонту споруду віддають під краєзнавчий музей. Він дуже мені подобається, я люблю таку солянку з вражень та артефактів: щелепа риби-пилки, скафандр, меблі часів Потоцького, виставка розкішних світлин змінюється експоицією дитячих малюнків, скручені артритом бароко скульптури Пінзеля, рала, мечі (не перекуті з рал), уламки крилоського успенського собору, біблійні стародруки, стародруки більш свіжі - краєзнавча література останніх десятиліть, я ковтаю слинки та заздрість. Ковтається погано. Покращує настрій шедевр шаленого таксидерміста: серед інших невинно убієнних тушок лисиць, фазанів, вовків, білочок і навіть крокодила дере дерево та глотку ДИКИЙ КІТ. Це мій фаворит. Він зачаївся в кутку, серед хижаків, серед цього невідомо як заплившого в Бистрицю аллігатора - і вираз морди в нього такий, що жодна дитина, яка прийшла на екскурсію, не спитає в батьків: "Мамо, а чому цей кіт - ДИКИЙ?" Він саме такий, це в очах, в писку, в поставі. Це супер.
Колись при вході до музею "Лілея-НВ" тримала свою крамничку. Там я у 2000-му році купила "Московіаду" та "Дезорієнтацію...".




Панорама. 1913

Панорама. 1913


Фрагмент ратуші №4. Ринок

Фрагмент ратуші №4. Ринок. 1918 рік.




1915 рік.


Ратуша. 1899

Ратуша. 1899




Я ж кажу: домінанта! 1905р.

Я ж кажу: домінанта! 1905р.


Тут і годинник видно

Тут і годинник видно


І ще раз

І ще раз


Ще зовсім новенька. 1938р.

Ще зовсім новенька. 1938р.


15.07.06

15.07.06. Кран поруч бачите? Там дивна історія: його при реконструкції 6-поверхового будинку забули ВСЕРЕДИНІ внутрішнього двору. І таке буває.


Один з експонатів музею

Один з експонатів музею


Відображення вежі.

Відображення вежі.


Вид на Вірменський костел від ратуші століття тому...

Вид на Вірменський костел від ратуші століття тому...


...і в липні 2006 року.

...і в липні 2006 року.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник