English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Русів
Церква Різдва Богородиці (1885) у Русові на Снятинщині. 11 серпня 2012 р.
Церква Різдва Богородиці (1885) у Русові на Снятинщині. 11 серпня 2012 р.
Музей Василя Стефаника у Русові складається з двох частин. Літературна - у центрі, меморіальна - в рідній хаті письменника. Кімната автора "Камінного хреста".
Музей Василя Стефаника у Русові

Координати:  48°30′55″ пн. ш.25°31′30″ сх. д. 

Близько 1,1 тис. жителів.

Карта

 

Якщо "Камінний хрест" ви востаннє читали з-під учительської указки на уроках української літератури, можете не полінуватися і перечитати - новела маленька, а подивитесь на неї іншими очима. Хороша література - вона і про свій час, і вічне. Вічна в нас у новелі природа - і вічна забитість українських селян (з 1899 року, виходить, майже нічого й не змінилося). Заробітчанство по закордонах, канадський рай для дітей, пекло невідомості для батьків, пиятика як єдиний спосіб спілкування з односельцями, віра в протяги (Іван Дідух ходив весь скоцьорблений - бо "надуло", прям як зараз тіткам у хустках "дує" в пазиках у 40-градусну спеку). Туга за рідною домівкою - з вічного-вічного, тут я й сама Іван Дідух - ні на що рідну хату з клаптиком садо-джунглів не проміняю.

Але в нас тут не урок літератури, а розповідь про село. Русів вартий візиту, нехай і відстоїть від траси Снятин - Городенка на добрих півтора кілометри. 

Музейний Русів

Картинки з життя
Весілля йде сільською вулицею. Село Русів
Пам'ятник Тарасу Шевченку у Русові

Сільські музеї (дуже часто це власне що літературно-меморіальні музеї) є багато де. Тільки ж піди застань відкритим чи то музей у Ягільниці, чи то садибу О.Кобилянської в Димці - а дзуськи. В музейних працівників є корова, качки, кілька соток городу - вони є стабільно і щоденно. На відміну від туристів, цих ефірних створінь з фотоапаратами вартістю в два теляти, які спорадично клацають клямкою на музейних дверях і з марними сподіваннями стукають у вікно. Постукають три хвилини (самі витривалі, холерикам вистачить 10 секунд) - і підуть собі далі, чудікі безкоровні. В сільському музеї головне що - двічі на рік запустити туди місцевих школярів з вчителькою. В інший час можна знехтувати туристами - їх все одно не більше за статистичну похибку. 

 

В Русові не так. В Русові на Снятинщині кілька музеїв - і вони доглянуті і відчинені. Це чудово. І хата письменника зі ставочком і клунею, з кімнатами Василя Семеновича і його сестри, яка допомагала ростити дітей (у рідне село Стефаник повернувся після смерті дружини в 1910 р. - і жив тут до кінця). І картини дочки письменника - модернові, цікаві. І рукомийник та одяг на вішаку (правнук письменника і його повний тезка Василь Стефаник, котрий показував мені музей, казав, що зберегти в гарному стані одяг набагато важче, ніж меблі. До речі, Стефаники до цього часу живуть у прадідовій хаті - під музей виділено лише три кімнати:вітальня, кабінет і кімната Олени Плешкан). І пам'ятники і бюсти автора "Камінного хреста" - нарахувала їх у Русові аж чотири. Це добре, так і має бути. Я тішилася Русовим - і музеями, і весіллям, яке йшло назустріч, направляючись до церкви. 

Щоправда, весільна колона йшла з такими обличчями, неначе вродливу тендітну наречену зараз віддадуть в наймички на корівник на невизначений термін - як в останню путь проводжали, дивно що не голосили).  

 

Русів починає правильно: біля мозаїчної зупинки при дорозі - стела з головою Василя Стефаника: мала батьківщина великого письменника. мовляв, завітайте.

Далі каскад невеликих ставків під вербами, ще далі - ферми радянських часів. Серед них виразно виділяється одна споруда, велика, з мансардними віконечками на черепичному даху. Так і є: колишня панська стайня, все, що вціліло від маєтку. Роман Афтаназі про маєток нічого не чув, австрійська карта 1910 року показує придорожню капличку на місці зупинки - і власне що одиноку споруду дорогою до села. Невже стайня була настільки самотньою?

Карта ж польська, 1930 р., показує весь фільварок D.Teodorowicza. Прізвище натякає на вірменський родовід. В принципі, прогнозоване прізвище: відомо ж, що віддати маленького Василька Стефаника у навчання його батьку порадив місцевий пан І.Теодорович. Дід майбутнього письменника, Лука Стефаник, людина жорстка і відлюдькувата, був у пана війтом. Дід наклав на себе руки на старість - а юний Стефаник пробував це зробити під час навчання у Снятинській гімназії. На щастя, йому не вдалося. 

За стайнею вгору-вниз - до Карпат ще трохи є, але рельєф у Русові виразний. Далі починається власне село: колись дерев'яну церкву Різдва Богородиці (1885) з дзвіницею найкраще обрати за орієнтир. Вона на горбку і так запакована в бляху, неначе селяни намагались зробити з неї зореліт за старими науково-фантастичними фільмами. 

Зорієнтуємося: неподалік церкви два пам'ятники. Насуплена голова Кобзаря вкаже шлях до хати-музею Василя Стефаника (місцеві оперують своїми орієнтирами і спрямовують до "зелених штахет"). Сам же Стефаник у весь зріст стоїть поруч з сільською бібліотекою, котра одночайно ще й літературний музей. На ній стільки меморіальних дошок, що не проминете. 

Є ще й хрест - той самий камінний хрест, котрий реальний Штефан Дідух, прототип літературного Івана, поставив на своєму наділі, перш ніж відправитися у еміграцію до Великої американської мрії, яка несподівано збіглася з Великою українською. Правда, іноді кажуть, що і не Штефан це був, а таки Іван, тільки не Дідух, а Споль. Хтозна - Стефаник прожив майже все життя у Русові і писав саме про русівчан, а емігрували тоді масово, хрести теж ставили досить часто...

З літературою тут все гаразд

Невеликий Русів на письменників щедрий. Василь Стефаник, зрозуміло, місцева мега-зірка, але ж були й інші літератори: не дарма ж місцева бібліотека так рясніє меморіальними дошками. Навіть Тараса Мигаля згадують - дивно: в радянські часи обпльовував упівців. Є дошка і вчителю та прозаїку Івану Федораку (Стефаник був у цього просвітника, котрий з 1925 по 1947 рр. очолював місцеву школу, весільним батьком). В польські часи русівська народна школа була чи не єдиним закладом на Снятинщині з українською мовою викладання. 

 

Літературний музей знаходиться у споруді колишньої народної школи (03476) 3-51-36), яку будували не без сприяння поміщика Б.Теодоровича та письменників В.Стефаника та І.Федорака у 1927 р. Там і бібліотека поруч. Аби лише місцеві читали, не лінувалися - і навіть не так важливо, чи буде це Стефаник з Федораком чи Стівен Кінг з Олександром Дюма. Аби читали. Тоді все буде добре. 



Від маєтку - стайні
Від панського маєтку у Русові лишилося приміщення стаєнь.
Церква з дзвіницею
Русів. у церкві Різдва богородиці (УПЦ КП)
Вкрита бляхою дзвіниця церкви у Русові
Види біля хати Стефаника чудові
Хата-музей Василя Стефаника у селі Русів
біля ставка Стефаника
Види від хати-музею Стефаника у Русові
Ставок і бюст біля хати
Загальний вигляд музею-садиби В.Стефаника у Русові
Пам'ятник Василю Стефанику. Русів
В музеї Стефаника
Олена Плешкан навчалася живопису у школі Олекси Новаківського
Бюст Василя Стефаника
Хатка
В Русові ще збереглися типові покутянські хатки. Милі-премилі
В літературному музеї
Русів. В літературному музеї
Литературный музей в селе Русов Снятинского района
Меморіальні дошки на фасаді музею у Русові
The literature museum in the village of Rusiv in Western Ukraine
Мозаїчна зупинка
Русів. Мозаїчна зупинка
Ставки дорогою до села
Ставки дорогою до села

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник