Жили-були в славному місті Кракові два графи. Звучить як початок казки? Тільки графи були не казкові, а цілком реальні, і звали їх Генріх Мацковський та Мар'ян Моровський. Ці два титуловані добродії десь орієнтовно в 1880 році купили на південних околицях Хирова 964 морги поля (не треба лякатися слова "морг". То не трупарня, а міра земельної площі, що дорівнює 0,6 - 0 7 га).

На придбаній території ясновельможні пани вирішили відгрохати навчальний заклад закритого типу, якого ще не знала Австро-Угорська імперія... ну, або щось на кшталт цього.

Проект майбутнього конвікту виконав краківський професор Антон Лушкевич. Він же й керував будівельними роботами аж до смерті. Після того за роботу взявся його наступник - архітектор Ян Тадеуш з Тернополя.

Будівництво розпочалося 31 липня 1881 року. Завершили побудову могутнього мурованого квадрату стін в 1889-му році. Це якщо вірити книзі "Добромиль та околиці" Ігоря Лазарика (Коломийська друкарня, 1999).

Що кажуть на цей рахунок польські джерела, я вже писала: перший камінь освячено 1 серпня 1883 р. (рівно за 122 роки до мого візиту на територію), а закінчено процес побудови в 1906 р. Хто правий, не знаю. Та й не дуже це важливо.

Споруда вийшла майже квадратною в плані, зі сторонами від 86 до 88 метрів. На спорудження такого гіганта витрачено 880 000 крон.

Не дивно, що в лихоліття Першої світової війни (а фронт аж ніяк не міг оминути стороною Хирів, важливий залізничний вузол того часу), саме в приміщенні конвікту розмістили госпіталь для поранених вояків. Кажуть, одночасно тут перебувало аж 4 000 солдатів.

Та війни, як і все на світі, минають. В міжвоєнні роки заклад розквітає в повну силу, досягає свого апогею. Навіть в 30-ті роки ХХ століття не було в Польщі більшого навчального закладу. Саме звідси, з південно-східного куточка країни, починали свій шлях в політику, літературу та науку ті, хто пізніше склав еліту польської держави.

В кожного класу були - увага! - окремі добре обладнані спортивні приміщення та майданчики. В КОЖНОГО! Хирівська гімназія мала аж шість плавальних басейнів, астрономічну обсерваторію з телескопом під рухомим куполом. Взимку для вихованців прокладали спеціально обладнані лижні траси. 

З фізичною підготовкою юнаків, що навчалися в конвікті, все зрозуміло: цьому приділялося чимало уваги. Час був такий: спортивно-військові товариства множилися, здається, брунькуванням. Згадайте хоча б "Сокіл".

Що вже казати про підготовку студентів з інших дисциплін! І гуманітарним, і природничим, і точним наукам приділялося чимало уваги. Старшокласників заставляли ще й займатися муштрою: військова підготовка - зовсім не вигадка радянської системи освіти.

Були й додаткові уроки, які учні могли відвідувати при бажанні - музика, скажімо. В конвікті був власний кінотеатр, діяв самодіяльний театральний гурток. При гімназії працював тартак та ще кілька допоміжних міні-підприємств.

 Зрозуміло, що еліту країни мали навчати найкращі педагогічні кадри Польщі - такі, як автор кількох розкішних, все ще актуальних путівників Галичиною та Волинню Мєчислав Орлович. Конкурс на вакансію тут був, певно, чималий.

Ігор Лазарик в книзі "Добромиль і околиці" наводить цікавий факт: якщо гімназист з одного (скажімо, 6-го) класу мав потребу переговорити з гімназистом цієї ж гімназії, але з іншого класу (ну, приміром, сьомого), він повинен був просити дозволу у префекта класу.

Префект виконував ту роль, яка сьогодні тяжким каменем лежить на плечах класних керівників. А керував всім конвіктом генеральний префект.

Не треба й казати, що в навчальному закладі, яким керують єзуїти, не могли працювати жінки. Весь персонал, навіть обслуга, був лише чоловічої статі. Щодня гімназисти мусили сповідатися.

З хирівського конвікту вийшло понад 6 000 гарно підготовлених, чудово освічених випускників.

А далі була війна.

З "золотого вересня" 1939 року і до червня 1941 року в приміщеннях хирівського єзуїтського конвікту поселилися солдати-червоноармійці.

Було покладено початок використанню гімназії як казарм. а чого? Приміщення велике, розташоване в стратегічно важливому місці, все містечко внизу - як на долоні. Не школу ж тут для дітлахів влаштовувати?

Наступна сторінка з історії конвікту є, мабуть, найжахливішою. В роки Другої світової (1942-1943 рр.) в будівлях розташувався табір військовополонених, а з другої половини 1943 року - як і  28 років тому - військовий шпиталь. Німецький.

Коли в серпні 1944 року радянські війська визволили Хирів, вони, природно, знову заграбастали собі найімпозантніше приміщення міста. А із здобуттям Україною незалежності в 1991 р. тут квартирували українські вояки. В лютому 1993 року тут навіть побував з інспекцією перший міністр оборони України Костянтин Морозов.

 Куди діли 80-тий окремий аеромобільний полк зараз, я не знаю. Чи час повернеться назад, чи почують ці стіни знову голоси студентської молоді - мені теж невідомо. Поки що споруда стоїть напів-руїною, але все ще непогано тримається.

Чи добре, що каплиця при конвікті ожила кілька років тому? Певно, так, хоча римо-католиків тут зараз немає. 4 лютого 1996 року цю споруду при військовій частині було освячено як церкву св. Миколая. Першу відправу в ній почергово провели два священики - від УАПЦ та УГКЦ. Ойкуменістична відправа - ну і правильно!

О, зовсім забула сказати, що в ті часи, коли закладали перший камінь цієї представницьої споруди (будемо вважати, що це відбулося таки 1 серпня 1883 року), місцевість ця до міста Хирова тоді ще не належала. Було це село Буньковичі, що тулилося до Стрв'яжу та заздрісно споглядало на хирівський забіганий двірець, що розташувався з того боку ріки. Це вже зараз пагорб з конвіктом-військовою частиною ввійшов до складу міста.

Будете в Хирові - спробуйте відвідати конвікт. Тільки будьте обережні - колючі дроти все ще на своїх місцях. І ще - Польщу з пагорба не бачила. Бачила тільки Хирів. :о)

UPD-2021: невелика частина будівлі була переобладнана у 2010-х у готель, але з жовтня 2020 року він стоїть зачинений. Як і СПА-комплекс при ньому.