Велике село на північ від Тернополя, по дорозы на Чистилів, на лівому березі Серету. Перша згадка про поселення в історії з'являється десь у першій половині шістнадцятого століття, хоча залишки палеолітичної стоянки неподалік Плотичі (40-20 тис. років до н.е.) можуть суттєво підкоригувати вік села. Та не за мамонтовими кістками я сюди їхала.
Осторонь тернопільської траси, в захаращенному старовинному парку стоїть обьласна протитуберкульозна лікарня, яка довгий час своєї до-ескулапової кар'єри, бо ще з 1720р. і до другої світової, слугувала графським палацом. Розпити пацієнтів пролили трошки світла на ганебну долю останнього власника садиби: граф Коростоцький, посол австрійського сейму, втік з родинного гнізда з першими пострілами війни 1914 року. Більше взнати про маєток нічого не вдалося.
Парк біля графської садиби було закладено у ХІХ ст., площа його - 10 гектарів. Росли (ростуть?) тут близько 30 видів дерев та чагарникових порід.
Поруч з палацом, який багато втратив від колишньої своєї привабливості через трохи незугарне пофарбовання, стоїть мурована церква Успіння богородиці з 1900 року. Тут зберігається стародрук - євангеліє 1690 року, надруковане у львівському Ставропігійському братстві. А поруч з входом до храму стоїть пам'ятний знак з 1808р. з нечитальними вже за давністю написами.
Є, виявляється, в селі і пошкоджений костел ХІХ ст., побачити його не вдалося. До Другої світової війни були в Плотичі ще два пам'ятники-надгробки з написами турецькою та вірменською мовами 1763 та 1768 років, єдині на Тернопільщині раритети східного митсецтва - та не пережили лихоліть війни.
В Плотичі працює зараз фірма "Декор", що експортує свою продукцію у Молдову, Білорусь, Росію та Німеччину.
|
