Ти виходиш в свій день народження з автобусу на самому початку села - і перед тобою доколумбівською Америкою лежить твій Новий Світ - Нове Місто. Квітнучі вишні - у ролі океанських хвиль.

Ратуша виявилася приємним бонусом.

Карта

От є біля Львова Старе Село. Там замок, туди їдуть туристи. Повним антонімом Старому Селу буде карпатське Нове Місто (хоча воно теж село, і населення там за останнім переписом - 878 чоловік). Тут готичний костел і ратуша, а туристи поки що нечасті пташки. Хоча даремно, звичайно.

Карпати - дивна територія, заповідник атавізмів і неторканих древностей. Глобалізм вже долітає й сюди, нові хати вже не відрізнити від таких самих на інших теренах, процес вже не зупинити. Прогресу невисокі передкарпатські пагорби вже не перешкода, такий бар'єр долається з легкістю.

Це колись гори були реальною силою, яка охороняла їхніх жителів і від злого, але й від доброго. Мода - розбещена панночка, тому вона забиралася на ці пагорби з важкістю і скреготом, йшла сюди довго і повільно - і коли вся Європа взялася за Ренесанс, на старосамбірських теренах ще царювала старомодна готика.

Нове Місто тому взірцевий приклад. Місцева дивовижа, костел святого Мартина, зведений в XVI-XVII ст. А виглядає він майже так само архаїчно, як храм в Скелівці, який старший за новоміський принаймні на століття. Хоча, може, справа в тому, що храм на цьому місці стояв і до початку XVI століття і був зруйнований в 1498 році. Постаралися, звісно, татари, за компанію з ними виступали ще й волохи-молдавани. 

Тут треба хоча на коротку мить зупинитися на історії поселення. Хоча Нове Місто й називається Новим, село це стародавнє. За легендою, його заснував у 1301 р. польський король Казимир Великий. Він обживав малолюдні карпатські терени, заселяючи їх запрошеними з німецьких земель ремісниками. Легенда легендою, а перша згадка про Нове Місто зафіксована в документах під 1361 р.

Коли виникла римо-католицька парафія, невідомо, але вже в 1419 р. в Новому Місті діяла парафіяльна школа, одна з найперших на Перемишлянщині (не плутати Перемишль з Перемишлянами).

	Про храм. Логічно ж.

Якщо була парафіяльна школа - була й парафія (належала до Самбірського деканату). Була парафія - був і костел. Напевно, дерев'яний - з чого ще будувати в багатих лісом Карпатах? Напевно, фундований Гербуртами - найбагатшим місцевим родом.

Документи викидують на берег історії ще одну знахідку з хвиль океану невідомого: 1433 рік, згадана дзвіниця отого самого дерев'яного парафіяльного храму. Певно, тоді вона теж стояла окремо - і та, що входить в комплект до храму зараз, теж міститься трошечки осторонь від святині.

Новий храм після руйнації 1498 р. взялися зводити у 1512 р. з цегли (типовий будматеріал для регіонів, бідних природним каменем) - і чомусь в пізньоготичному лаконічному стилі. Скільки будували, не відаю, але знаю, що в 1602 р. в святині встановили дерев'яний головний вівтар. За чотири роки додається й бічний вівтар, присвячений св. Анні, в 1617 р. з'являється третій, вівтар св. Станіслава.

Чотиритомник "ПГіА УРСР" згадує ще й 1614 р. як важливий для будівництва костелу, але що саме тоді відбувалося, я не знаю.

Орган в костелі було встановлено вже в 1610 р. Освячення храму і трьох його вівтарів відбулося 21 квітня 1639 р.

Протокол візитації від 1642 р. повідомляє, що при храмі була каплиця Добриницьких, а костел було оточено земляним валом. Сліди того валу можна прослідкувати й понині. Отже, інкастельованість в храму таки прослідковується. Тільки от не допоміг той вал: в 1648 р. костел розграбували козаки.

Ще до 1721 р. в костелі було встановлено нові бічні вівтарі (св. Станіслава, св. Антонія Падуанського і св. Ядвіги, а також св. Хреста і Богоматері св. Розарію). В 1743 р. Нове Місто відвідав єпископ Вацлав Сераковський, в протоколі його візитації зазначається про спорудження нової дерев'яної дзвіниці та відновлення каплиці Добриницьких, яка тоді отримала титул св. Яна Непомука. Ренесансна каплиця дожила до наших днів.

Єпископ ще раз відвідав храм за 10 років, у 1753 р., коли було повторно освячено костел. мурована дзвіниця прийшла на заміну дерев'яній між 1796 і 1815 рр. Ці дати розбивають в пух і прах всі надії на те, що ця споруда могла виконувати хоч якісь оборонно-спостережні функції. не могла. Часи вже були не ті.

З 1746 р. костел став садибою власного деканату, куди входило 13 сіл. З 1785 р. увійшов до Добромильського деканату.

Храм було грунтовно відреставровано в 1889-1890 рр. Реставратори намагалися повернути святині первісний вигляд. Думаю, саме з того часу походять неоготичні вівтарі, котрі є в костелі зараз - а стилізовані під готику вітражі походять з того часу преточнісінько. Тоді ж було заштукатурено інтер'єр та прибудовано прямокутне приміщення на південь від хорів. Нео-готика була гостромодною, тому старий фронтон з XVIII ст. зняли, замінивши його щипцем, стилізованим в формах північної пломеніючої готики. Так що реальної готики маємо раз - форму вікон, маємо два - нервюрні склепіння в інтер'єрах, які опираються на чотири колони, маємо три - невелику псевдо-оборонну башточку на північному фасаді. Оце й все.

Станом на 1913 р. храм обслуговував понад 2 тисячі католиків з 10 навколишніх сіл, а парохом був отець Ян Галушка. (1919-1939 рр. - отець Йосип Будовський).

Навіть після ІІ Світової війни, коли Нове місто стало радянським селом, костел діяв - завдяки старанням пароха Яна Шетелі (1937-1990 рр.). Це, безумовно, сприяло збереженню пам'ятки.

В храмі є чотири мармурові епітафії місцевих шляхтичів з ХІХ - початку ХХ ст.

	Нове Місто поза костелом

За костелом, на схід, лежать рештки старовинного цвинтаря. Збереглося кілька надгробків та статуй з середини ХІХ ст. Теж дуже навіть круто.

Про Нове Місто поза костелом і хочеться сказати більше - а нічого. Був колись панський маєток - так селяни його зруйнували ще в 1846 р., під час селянського повстання на Галичині.

Колись жило тут чимало євреїв, що не дивовижа - як не дивно й те, що зараз їх не лишилося. В своїй книзі "З пережитого..." (Львів, 2003 р.) медик Олесь Зеленюк згадує:

"Нове Місто, колись жидівське, з досить добротними будинками, було населене переважно поляками та комуністами. Не даремно колись у Добромилі працював Гомулка (пізніше перший секретар Польської компартії".

Колись через Нове Місто бігла залізниця - з Перемишля на Хирів. Вже не біжить.

В 2006 р. сюди з Добромиля мали перенести районний архів - та не перенесли (під це планувалося віддати старе шкільне приміщення).

Шпиль ратуші помітно здалеку, навколо цікавої модерністської споруди початку ХХ століття збереглося кілька ринкових кам'яничок. Виходячи з вивісок, в ратуші розмістилися магазин, народний дім "Просвіта" та бар. Виходячи з амбарних замків на дверях всіх трьох установ, потрапити в ратушу досить проблематично. Та всі жителі Нового Міста знають, що так, це колишня ратуша. І це вже добре.

До речі, багато не лише Старих Сіл. Нове Місто теж не єдине: його тезка є на Черкащині.

Церква в Новому Місті видалась мені нецікавою, але люди просять дати й про неї інформацію - тримайте. Цитату з книги В.Слободяна "Церкви України. Перемиська єпархія” люб'язно надав Віктор Громик:

"Церква Успення Пр.Богородиці 1908 (мурована). Попередня деревяна тризрубна одноверха церква походила з 1775р. У 1901р. заходами о.Стефана Макара і під його наглядом розпочалося будівництво мурованої, хрещатої в плані одноверхої церкви в стилі «Rohbau” – однієї з найкращих цього типу споруд в Галичині, завершене у 1908р. Стару церкву розібрали в тому ж році. Давніше, у 18 ст. в селі існувала ще дочірня церква Прсв. Трійці".