Лаврів, Онуфріївський монастир, 29 липня 2007 р., після свята.

Величезна подяка Алексу і Лєні Яворським, які привезли мене в це місце.

Карта

Одне з найвідоміших місць Старосамбірщини. Сюди 28 липня 2007 року на святкування 800-ліття монастиря приїжджав Віктор Ющенко. Святкування входило в програму тогорічних "Бойківських фестин".

 Замість очікуваної вилизаності і офіціозу я побачила місце, яке виглядало набагато симпатичніше за свої фотографії, але було при тому цілком автентичним - трохи задрипаним, трохи відремонтованим, зі сценою, свіжезрубленими туалетами та великим бігбордом з Президентом на стіні чи то ферми, чи то ще якого корівника.

А до монастирських келій заглядають вікна сусідньої богадельні, де нещасні бабці часом молять приїжджих про копійчину чи шматок хліба. Хоч погодували перед святами?

	Походження назви "Лаврів"

Є кілька версій про народження цього топоніму. За однією ім'я селу дав князь Лавр Тройденович, один з кількох можливих засновників обителі.

Ще розглядається версія про те, що первісно монастир складався з окремих монаших келій - і тому вважався "лаврою" (з грецької це слово перекладається як "широкий, велелюдний"). Хоча зараз лаврами називають місця з... еее... дещо більшою кількістю монахів.

Нарешті, кажуть, що кобила князя Лева, похованого тут, звалася Лавричкою. Теж варіант.

А св. Онуфрій, ім'я якого обрав монастир, був перським принцем (IV ст.), який перші 10 років життя виховувався в монастирі в Єгипті, а потім зрікся свого монаршого статусу і пішов в пустелю, де й жив відлюдником 60 років. Таким диким-голим-бородатим і зображають його на іконах

	Перший серед рівних

Зараз важко уявити, наскільки важливим було це місце для русинів колись. Не дарма саме цьому монастирю сильні світу цього дарували ікони таробили пожертви. Не дарма думка лаврівського настоятеля була часом другою по важливості після самої Перемисльської катедри. Навіть той факт, що саме Лаврівську обитель найчастіше зображали на іконах XVII ст. в Галичині, про щось та говорить. Чому так сталося? Відповідь смішна до банальності: саме в Лаврові начебто з кінця ХІІІ ст. зберігалися мощі св. Онуфрія, які були викрадені під час турецько-татарських нападів XV cт. У 1549р. монастир взагалі горів.

Плюс перекази про існування тут печерного скиту вже у VIII-ІХст. ІншІ перекази говорять про вже згаданого ченця Лавра (князя Войшелка, 1264-1268), учня архимандрита Григорія, посла Лева Даниловича до папи Інокентія IV. Лев Данилович з Войшелком були кумами.

За сфальсифікованими грамотами князя Лева (XVIст.) фундатором Лаврова був саме Лев Данилович. В одній з грамот, яка зберегалася в обителі до 1939р., згадано, як князь Лавр продав монастир перемиському владиці Антонію. Орієнтовна дата заснування монастиря - 1270р. або 1298р. Про ХІІІ ст. говорять і знайдені археологами в 1986р. уламки тогочасної кераміки. Перша ж достовірна письмова згадка про монастир належить до XV ст.

Колись монастир лежав на Івановій горі між Грабовою і Бучиною. Зараз на цій площадці все ще можна побачити залишки старих валів. В XVI ст. монастир перебрався на вже відоме нам місце.

Онуфріївська церква тут, щоправда, вже скоріше за все стояла - дослідження 1986 р. датують її фрагменти ХІІІ ст. Пізніше тут було поховано ще одного господаря, Костянтина Бесараба з дружиною.

В XVII ст. Лаврів об'єднує не лише галицьких, а й валаських вельмож - нечастий випадок. Скит підтримує відносини з Молдовою. В підземеллях Онуфріївської церкви в 1675р. похований один з молдавських господарей, Степан Петричайко. Це перше з відомих там поховань. В криптах Лаврова спочивають православні митрополити і уніатські єпископи, а у 1681р. тут знайшов спочинок єрусалимський митрополит Макарій.

	Трохи про будівлі

В 1675р. за монастирською "Хронікою" реконструюється в барочному стилі церква св. Онуфрія. Так розпочався великий етап перебудови комплексу (1675-1705). З 1678р. на монастир багато жертвує родина Урицьких: саме на їх кошти й ведуться переробки. В той час скит мав певну самостійність, на відміну від Унева та Маняви. З 1693р. в Лаврові був новійіат, який потім переріс в духовну семінарію.

У 1707р. скит горить, але церква майже не постраждала: згоріли лише дахи. Під 1760р. вперше згадана церква св. Івана на горі.

1767-им датується детальний опис монастиря ігуменом Полікарпом Волянським. Церква мала 6 дерев'яних бань, критих гонтою, а їх маківки були покриті бляхою. У передсінні було 2 сповідальниці. Двері були подвійні на залізних завісах. Існували бібліотека та "скарбець". Вівтарів нараховувалося 7. Навколо монастиря йшов мур з оборонними вежами по кутах з дерев'яними галереями. Ще були стайні, стодоли, господарські приміщення у дворі, сливник, гумно, пекарня тощо.

15 серпня 1767р. страшна пожежа нищить всі дерев'яні будівлі монастиря та цінні документи. Після пожежі в стіні мурованої каплиці раптово віднаходять домовини князів - можливо, Лева та Лавра. Ігумен П. Волянський в присутності настоятелів сусідніх монастирів відкрив ці поховання під товстою срібною бляхою. Її потім таємно переплавили й продали, а на виручені кошти начебто відновили монастир. Останки князів же було перепоховано.

З 1770 по 1788рр. триває будівництво нового монастиря. До 1781р. за роботами наглядав львівський архітектор І.Оберлендер, пізніше - І.Шнайдер.

Сусідні села Мокряни, Шашаровичі, Нижнє Висоцьке та монастирі в Білині та Топільниці належали Лаврову, що давало надію на архимандрію, але тут Галичина дістається Австро-Угорщині, а у цісаря-реформатора Франца-Йосипа ІІ були свої погляди на роль церкви в державі. Лаврів секуляризовано. Кілька безпорадних спроб ігумена В.Сторожинського довести суспільно-корисну роль монастиря (може, шпиталь? чи школу зробимо?) - і 23 жовтня 1788р. отримано дозвіл на заснування німецької школи, яка існувала до 1911р. (перший директор А.Гутковський). Скиту всеж довелося віддати уряду 60 фунтів (понад 33 кг) срібла.

У 1811р. в Лаврів зі скасованного Білинського монастиря переноситься "чудотворна" ікона богоматері, побачити яку приходили тисячі прочан.

1860-1867рр.: реставрація церкви. Тоді ж було перероблено старий іконостас, виготовлений в 1750р. А.Берниковичем.

З 1884р. Лаврів перейшов до василіан. В 1902-1909рр. на місці старого скиту зводиться нове приміщення келій. 1910-1914рр.: ще одна реставрація церкви, під час якої знищено всі барочні риси храму.

1910р.: відомий художник М.Сосенко та отець К.Морозовський знаходять на трьох стінах бабинця цінну поліхромію XV-XVI ст. під шаром живописа 1872р. (авторства Яблонського).

Найбільший розквіт монастиря припав на 1920-30рр. Тут працює Василіанський ліцей. В багатому архіві зберегалися стародруки. Тільки посівної землі монастир мав 1000 га, а лісу - 750 га (станом на 1930).

Перші совєти грабують монастир, його архів на підводах вивозиться в тодішній райцентр Стрілки, де палають стародруки з усієї околиці. Дивно, але дехто з місцевих жителів таки врятував кілька інок з Онуфріївської церкви.

Влітку 1941р. монастир слугує більшовицькою казармою. Після війни і аж до серпня 1994р. використовується як школа-інтернат для дітей з вадами розвитку. На початку 1950-х церква св. Івана на горі була розібрана - з її матеріалів в центрі села звели свинарник.

В 1963р. влада оговталася і взяла монастирський комплекс під дерджавну охорону.

У 1990р. церква була передана місцевим парафіянам, Київ "дає добро" на відновлення монастиря. Перший монах (Степан Бондаренко) приїхав сюди 2 липня 1993р.