Костел з мільйоном перебудов та вражаюча єзуїтська колегія. Забуті всіма.

Не вір очам своїм! Це Добромиль. 1920 рік.

 Містечко - перевалочний пункт по дорозі на Добромиль чи Скелівку. Поруч також багато цікавого - Муроване, Стара Сіль та Нижанковичі, в яких ще не була.

Чомусь першою на згадку про це місто біжить у голову асоціація з "помаранчевої революції" 2004 року: саме рукописна табличка "Хирів за Ющенка! прикрашала під час блокади Кабміну двері в цю будівлю. Це зупинило тисячі чиновників і - хтозна? - можливо, якось допомогло революції. Та Хирів і так вже увійшов у історію, і зовсім не завдяки політиці.

Місто вперше згадується у літописних документах у 1374р. , а пізніше, у 1528р. Хирів отримав Магдебурзьке право. Через три роки (1531) у місті завдяки старанням його власника Андрія Тарло виникає римо-католицька парафія та будується перший, ще дерев'яний, костел. Відомо з документів 1642р., що храм цей мав два вівтарі: головний та більш новий бічний, з образом богоматері, прикрашеним вотивами.

У другій половині 40-х років того ж століття храм згорів, невдовзі на його місці звели невеличку святиню з одним вівтарем та дерев'яною дзвіницею. Пізніше місто переходить у власність Мнішеків, і 1710 року Йосип Мнішек виділяє кошти, на які завдяки пароху Йоанну Фабіянковському зводиться мурований костел, який невдовзі буде відмічати своє трьохсотліття. У 1795-1796рр. храм було відремонтовано та реконструйовано, а на початку ХІХ століття замінено дерев'яну дзвіницю мурованою. 1859р. перемишльський єпископ Франциск Вежхлейський освятив костел після грунтовного ремонту (встановлення нового головного вівтаря, оновлення бічних вівтарів богоматері та св. Йосипа).

Та це було не останнє освячення споруди, бо у 1872р. пожежа знову злизала своїм гарячим язиком дерев'яне начиння храму. Роки 1876-1877 - ремонт та повторне освячення костелу. Знову не останнє. Бо у 1900р. завдяки пароху Войцеху Маху костел розширено, та ще й як - вдвічі! Тому його знову освячують 7 червня 1903р. А у 1910-1912рр. храм ЗНОВУ розбудовується, збільшившись на вежу, каплицю та 4 необарокових дубових вівтарі. Роботи з нескінченного доведення храму до ідеального стану тривали і в міжвоєнний період.

Площа Ринок у давнину

 Та політика все-таки вносить свої корективи і у питання віри. 1945 року, коли більшість католиків з тих чи інших причин покинули Хирів, храм опустів. Його закрили, потім перетворили на склад. У 1970-х роках таке гарне приміщення міська влада вирішила використати все ж більш естетично: до храму добудовують приміщення музичної школи, і костел перетворюється на міський будинок культури.

У центрі містечка ще вгадуються обриси старої площі Ринок, саме біля неї знаходиться костел святого Лаврентія (поляки його називають Вавржинцем), збудований у 1710 році. За храм вже з десятиліття точиться війна не на жарт, але й не на смерть: костел-будтнок культури влада ніяк не погоджується повернути католицькій громаді Хирова. Випадок нечастий на західноукраїнських теренах. Що цікаво: якось питання майже було врегульовано, аж раптом... раптом боком вилізла печатка на документах, якими костел передавали громаді: на печатці був хрест. З таким виглядом печатки ніяк не погоджувалися міські чиновники, а поставити збезхрестчену печатку в свою чергу не погоджувався біскуп. До речі, а цікаві тут бюрократи, у цьому Хирові, цікаво, чи читали ЛаВея та Штірнера?

Тому місцева жителька, пані Яніна, віддала під костел свою приватну садибу, розташовану по дорозі до старого цвинтаря. Хм.

Панорама міста. Праворуч - ієзуїтська колегія.

 Дивно, до речі, що 300-літній костел ніде не згадується: ані в "Історії міст і сіл", ані в чотиритомнику "Пам'яток містобудування та архітектури УРСР", ані в книжках О. Мацюка та Лесика. Можливо, вік споруди не такий солідний? А можливо, справа просто в чомусь іншому? Не знаю.

На кладовищі, окрім поховань вояків УПА та простих громадян, збереглася ієзуїтська капличка, яка в наш час використовується однією з православних громад Хирова.

Якщо від цетру міста пройти вуличкою до залізнодорожного переїзду, а там відразу за мостом повернути ліворуч, можна побачити давню, колись відому ієзуїтську колегію, зведену на зламі ХІХ та ХХ століть. 1 серпня 1883 року було освячено перший наріжний камінь колегії - а саме будівництво заершилось вже у 1906р. На той час це був чи не найбільший оствітній центр в Галичині - відомо ж, що ієзуїти багато уваги приділяли саме роботі з молоддю. Що казати, розумні були й хитрі. Заклад являв собою школу з інтернатом, і навчались тут нак звані "важкі" діти. Тож колегія славилася суворою дисципліною.

Серед вихователів колегії були такі відомі для поляків постаті, як Евгеніуш Квятковський та Мечислав Орлович. Під час Другої світової у колегії розмістились спочатку казарми радянських військ, потім будинок зайняли для своїх цілей німці, а потім - знову радянські війська, на зміну яким прийшли у 1991 році вояки вільної України. Зараз стара колегія стоїть пусткою та поступово руйнується, використовується за призначенням лише стара каплиця, зараз тут править якась з громад. Були плани розмістити в колегії філіал якогось ВНЗ, та не вийшло...

А тепер про те, що мене цікавить найбільше. Поштівка номер один з самого верху сторінки. Хирів. Замок Гербуртів. 1920 рік. Не так і давно, здавалося б... Є невеликі підозри про те, що могли - раптом - переплутати Хирів та Добромиль, але ж замок на Добромильський не виглядає! (пізніші нотатки: це таки помилка видавця поштівки. Добромиль недалеко, от міста й переплутали).

Коли будете сидіти довгі 10 хвилин у електропоїзді Самбір-Нижанковичі, очікуючи скорого побачення з Добромильським замком, вигляніть у вікно. Адже двірець у Хирові теж старий. А як він виглядав сто років тому можна побачити, натиснувши ось тут.