Замок в Старому Самборі?

Ну тут майже детектив. Іронічний. З елементами трагіфарсу. Ігор "Лазер" Скальський повертав себе (і мене у якості баласту) до Львова із Закарпаття. В Старому Самборі його тойоту вже переслідувала темрява. Місто залишилося майже позаду, поблискуючи десятками вогників у своїй затишній улоговині серед гір. Вже практично біля знаку, що перекреслював Старий Самбір, він сказав: "А ти місцевий замок бачила?"

Для тих, хто не второпав, повторю: "А ти місцевий замок бачила?"

Такими словами мене можна було б довести до гіпертонічного кризу, не будь я трошечки гіпотоніком. "Невідомий замок" для мене - це як афродізіак, команда "фас" здоровому і юному терьєру, велика доза будь-якого стимулюючого засобу на ваш вибір і електрошок одночасно. Я роблю стойку і починаю пищати, вимагаючи показати мені замок в Старому Самборі.

Ні, він все говорив дуже логічно. Саме в Старому Самборі (колись - просто Самборі) перехрещувалися торгові шляхи. І якраз в такому стратегічно важливому місці ще й природа взяла й насипала невисоку гору - ну добре, добре, невисокий пагорб. Місце аж само під замок просилося - соляний шлях охороняти. Логічно? Логічно.

Далі мені було сказано, що відомий путівник по Галичині М. Орловича про замок ані словом не згадує. І Орест Мацюк в "Замках і фортецях Західної України" теж не згадує. Та що Мацюк, ніхто і ніде не згадує!

Проводився і докладний допит місцевих жителів. Без успіху - ніхто нічого не знає.

Сенсасійна знахідка. Зимова - бо лише взимку на цьому пагорбі, позвабленому листя і зелені кущів, можна розгледіти сірі стіни чогось старого. Воно таки старе - я це бачила, я це відчувала: товсті мури, далеко не сучасна кладка.

Блін, замок. Чорт, невідомий. Кусаю лікті з заздрощів до того, хто його знайшов. І як я могла таке прогавити?:( Радію, що все-таки його бачила, сумую, що не перша (ну, з тих, хто цим цікавиться, а не тут живе). Вибовтую цю Таємницю Міку і Ігорю Хомі. Беруся переривати інет, намагаючись знайти іно про руїни замку в Старому Самборі. В Орловича не заглядаю - а навіщо?

Інформацію я знайшла. Звичайно ж. Вгадайте з трьох разів де. Угу, "Путівник по Галичині" Мєчислава Орловича. Цитую останнє речення третього абзацу на 236 сторінці дослівно:

"В Смольниці, 2 км на північ (від Старого Самбору - Блека) руїни кляштору православних Базиліянек" Себто - василіанський монастир.

І тут вже я можу з повним правом вигукнути: "А я ж казала!" :))

Бо версія про монастир прийшла мені в голову відразу. Про замок було б хоч щось, та чути. До сакральних споруд в адептів краєзнавства підхід більш суворий: не так цікаво. І потім, ну не дарма ж тут стоїть оця гіпсова, чи яка вона там, мадонна? Місце культу, ага.

А щоб дізнатися, як сто років тому називався цей присілок Старого Самбора, який зараз увійшов у склад міста, достатньо було лише поглянути на карту австро-угорського періоду. Он вона, першим рядком тексту вгорі висить. Переконайтесь самі. :)

Немає в Старому Самборі замку. Проте є в неіснуючій вже Смольниці руїни кляштору. І це теж - цікаво. :)

Знаєте, як було зроблено перше фото? Чомусь не відкрився фотоспалах на фотоапараті - а дві блискавки - траекторія ліхтарика Лазера. :) Ось ще два види. І один, архівний. Процентів на 99 це не той храм. Але на всяк випадок показую.
До речі, соляні промисли були розвинені в Смольниці вже в 1669 р.: про це є згадки в архівних документах.