Райцентр в південно-зaхідній частині Тернопілля. Навколо - зелені пагорби Опілля, серед яких, неначе в кратері, лежить місто над річкою Коропець. Місто, може, саме по собі і поступається в красі сусіднім Бучачу чи Бережанам, але околиці Монастириськів заслуговують на увагу кожного подорожуючого-естета. :)
Достовірних відомостей про час заснування міста немає. За народними переказами, поселення виникло десь в кінці ХІ - на початку ХІІ століття. Не раз зазнавало набігів різних загарбників. В 1629 році тут були розгромлені татарські війська. Хоча нещодавно в Інеті знайшла відомості, що перші письмові згадки про Монастириську зустрічаються в документах з 1454 року. Первісна назва містечка була Підгороднє, потім - Монастирище, а польське населення міста перейменувало його на Монастириська (в множині, майте на увазі!).
Пам'яткою старовини в центрі міста є костел з меморіальними дошками Міцкевичу та ще комусь, вже не памятаю кому. Колись його прикрашав чудовий вівтар роботи самого Йогана-Георга Пінзеля, одного з найвидатніших скульпторів XVIII століття. Деякі частини того шедевру зараз можна побачити в львівському музеї Пінзеля та в Олеському замку.
Відомо, що замок тут був. На горі (368 м) над містечком колись давно було укріплення-обплета.
На початку ХІХ ст. в місті було збудовано паперову, а згодом і тютюнову фабрики.
Місто сильно постраждало під час ІІ Світової війни.
В Монастирисьці проходить Всеукраїнський фестиваль лемківської культури "Лемківська ватра".
 | Легенда про походження назви | |
Ще в ті часи, коли половці ворогували з жителями Пониззя, в місцевому замку панував боярин Собко. З половецького походу привіз він собі незлічені багатства і полонянку дивної краси, половецьку князівну Атю. Покохав Собко Атю, мріяв одружитися з нею, та сумувала половецька красуня за своїми, відмовляла боярину. Однієї ночі Атя втекла із замку на Лису гору - і стала відьмою. Боярин від суму постригся в ченці, дитинець свій перетворив на монастир, а містечко навколо назвав Монастирищем. Той монастир на місті замку дожив до ХІІІ століття, коли в наш край прийшли татари.
| Трохи історії | |
Хоча більшість населення Монастирисьок завжди складали українці, тут здавна жили і представники інших національностей. Скажімо, мешкакли поляки, євреї, німці, татари (старенька книжечка про місто наводить навіть прізвища татарських родин: Сагаші, Милюзини, Кардаші, Салабаї).
Власники містечка навіть прізвище своє вели від Монастирисьок і звалися Монастириськими гербу "Пилява". Пізніше місто перейшло до родини Сєненських. Ян Сєненський гербу Дубно (Jan Sienienski herbu Debno) отримав від польского короля Зигмунта Августа в 1552 році привілей на проведення в поселенні ярмарків. Наступного року цей привілей було підтверджено.
В кінці XVII століття Монастириська перейшли у руки магнатів Потоцьких - і залишалися в них протягом 150 років. Відомо, що ще до кінця XVIII ст. в поселенні був оборонний замок, невідомо коли й ким зведений. В другій половині XVIII ст. хазяйнував тут галицький староста Юзеф Макарій Потоцький (помер в 1821 р.). Певний час Потоцькі мешкали саме в старому замку, а коли ця частина Поділля відійшла до Австрії, Людвіка Потоцька віддала фортечні мури державі - і там влаштували тютюнову фабрику (увага цьому факту!). Замок, щоправда, дуже швидко згорів - і держава не взялася його відбудовувати.
Людвіка Поттоцька близько 1780 р. зводить на новому місці класицистичний палац в "сарматському" стилі, який неушкодженим і нереконструйованим зберігався до Першої світової війни. Ще сама Людвіка завела в палаці моду на все віденське. Підлоги, до того вкриті доріжками, замінила навоскованим паркетом, старомодні меблі - новими, сучасними і витонченими. Замість важких завіс на вікнах тріпотіли легенькі фіранки. Всі родинні портрети були розжалувані в званнях і відправлені у заслання в флігель. Стіни палацу прикрашав модний італійський живопис. Єдине, що лишилося в інтер'єрах по старопанській Польщі - портрет Яна ІІІ і Марисеньки.
А взагалі-то, Людвіка Потоцька прославилася своєю скупістю, від якої страждали оточуючі та близькі.
Можна довго блукати в родинних справах Потоцьких - від кого кому діставалися Монастириська і на який термін, і ким той "той" тому "тому" був, але не хочу себе зануджувати. Головне, що варто знати: від Пшемислава Потоцького (1805-1847) Монастириська в 1844 році дістаються разом з фільварками Березівка, Чехів, Старою і Новою Гутами та Верхньою Слободою Каролю (Чарльзу? Карлу?) Бако де Хетте (Karol Bako de Hette). А вже він в 1867 р. продає маєтності площею 15 000 моргів Юзефу Мартину Млодецькому (Josef Marcin Mlodecki), сину Яна Казиміра та Дороти з Потоцьких. Так Монастириська знову потрапляютть в руки нащадка магнатського роду. Щоправда, в Монастириськах зберігся переказ, що дід Млодецького-Молодецького був греко-католиком, і тому міський уніатський храм зведено на гроші Млодецьких.
Млодецькі мали в своїх руках величезні маєтки в Україні і на Волині. Це були землі навколо Дубна, Кременця, Бродів. Тож не дивно, звідки в Юзефа Мартина були гроші на купівлю нової земельки на Поділлі. А крім грошей, Млодецький славився своєю дивакуватістю. Скажімо, влаштовував в своїх маєтках міні-королівство з цілком собі монаршими ритуалами.
Від Юзефа Мартина Монастириська дісталися наймолодшому з його трьох дітей, Владиславу Млодецькому (1870-1925), а потім - його старшому неодруженому сину, Юзефу (1898 - після Другої світової, Краків). Саме останній в 1936 р. продав місцевий палац і парк... місцевій тютюновій фабриці. Місцеві подейкували, продав за борги, бо всі свої велетенські маєтностті пропив та прогуляв.
Як виглядав в ті часи палац, можна дише уявляти - фотографій збереглося мало. Відомо, що мав він башту, був накритий високим мансардовим дахом, один зал було віддано під мисливські трофеї та родинні портрети Млодецьких. Меблі були стильними, під античність. Їх звезли сюди з різних маєтків Млодецьких - з Лопатина, Бродів, Верби тощо. Була невелика колекція виробів з бронзи і срібла. Все це зникло в полум'ї 1914 року, коли до палацу дорвалися російські козаки. Лишилися лише закопчені димом стіни. В 1917 р. російські артилеристи повністю знищили ліве крило споруди. А вже за рік Млодецькі беруться відбудовувати палац.
А ще за 20 років сюди входять совєти...
Кілька слів про дерев'яну церкву. Відомо, що її попередниця знаходилася в передмісті Горбі, поблизу трьох джерел-криничок. Той старий храм оточували столітні липи і дуби. Саме деревам варто було подякувати за те, що вони вберегли церквицю від полум'я, яке спалило ледь не півміста у 1903 р.
|
