Двір в Горожанці. Фото після 1920 р. З книги Романа Афтаназі "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej", т.7.

Горожанка: Карта. Сайт села.

Координати: 49°08′37″ пн. ш.24°55′01″ сх. д. 

Близько 900 жителів. 

Горожанка - назва містянська, витончена (якщо читати її з російським акцентом), хоча - наймовірніше - походить вона від слова "городити" або "ріг". Але міські асоціації будуть теж правильними: у 1556-1635 роках Горожанка була цілком собі містом (а до того називалася Рожанкою, ось). Як і кожне місто, Горожанка мала право на торги - вони відбувалися щосереди. 

У XVI-XVIII ст. Горожанка належала родині Маковецьких. У 1727 р. чи то Миколай Маковецький, чи Миколай Михайло  Курдвановський фундували у селі римо-католицьку парафію (в Горожанці до цього часу є лаконічний і занедбаний мурований костел). За іншими даними, римо-католицька парафія існувала тут вже у 1445 році. За ще іншими (ох скільки даних!), вона виникла на початку XVII століття. Ще до 1615 р. тут вже було зведено дерев'яний костел, але у 1620 р. храм спалили татари. Що ж, господарі містечка взялися за відбудову: у 1641 р. документи знову згадують скромну дерев'яну римо-католицьку святиню у Горожанці. Ця простояла довше - згоріла у 1751 р. після того, як у неї потрапила блискавка. 

І знову за будівництво! Новий дерев'яний костел постає у 1754 р. на кошти Анелі Курдвановської, галицької каштелянки. Головний вівтар був зі старого храму, а чотири бічні - нові. В одному з бічних вівтарів був славний у тих часах образ св. Станіслава Косткі. 25 травня 1737 р. архієпископ Миколай Ігнатій Вижицький своїм декретом дозволив культ цього образу (не питайте мене, що це все означає. А то видам декрет про власний культ). 

І цей храм теж згорів - у 1800 р. На його місці відразу почали будівництво мурованого храму, який, здається, і дожив до наших часів. Поки йшли роботи (а вони йшли довго - до 1821 р.), меси відправляли у греко-католицькій церкві. Освячено храм під титулом Святого Духу чомусь аж у 1865 році (Роман афтаназі побудову храму датує саме цим роком). Храм діяв до осені 1943 року, пізніше був перетворений на склад. В 1981 р. трішечки горів (це така традиція для горожанських костелів), після чого стоїть покинутою руїною. 

На початку ХІХ ст. село перейшло до сімейства Хоєцьких (Chojeckich), а від них близько 1850 р. - до Станіслава Малиновського. Його дочка Іоанна в якості весільного дарунку отримала Горожанку - так власником поселення став її чоловік, Ігнатій Божа Воля-Романовський (оце ім'я! Помер в 1912 р.). Останнім власником села був його син. Олександр Романовський (1880-1942, Тегеран). 

Спочатку горожанківський маєток утворював невеликий ключ, що складався з наступних фільварків: Горожанка, Замок, Горожанка Село, Бурти, Волощизна і Кримідів. Після смерті Станіслава Малиновського частина Горожанки з фільварками Бурти та Волощизна купив барон Едвард Хоендорф (Edward Hohendorf), а Кремідів дістався Конраду Маневському. Пізніше Бурти і Кремідівбули розпарцельовані (тобто поділені на менші ділянки). До 1939 р. Горожанкою Замком все так само володіли Романовські, а Горожанкою Селом та Волощизною - барони Хоендорфи. 

"Столицею" всіх цих фільварків була Горожанка Замок. Замком вона називалася не дарма: над невеликим потічком, що поспішав до Дністра, тут колись була зведена скромна твердиня - ймовірно, це сталося у XVI ст. Замочок був оточений ровом та земляним валом, більше того, до середини ХІХ ст. все ще існував старовинний підйомний міст. Якраз в той час волохи (молдавани), які поселилися у селі, розрівняли вал та закопали рів. Тенденція всеєвропейська... На початку ХХ століття про колишні укріплення нагадував лише невеликий курган-копець та сильно перебудований колишній замочок. Верхня частина замку була знищена ще в татарські часи. 

Замочок перекваліфікували у житловий панський двір - наскільки він надавався на таке. На першому поверсі, зведеному з великих кам'яних брил, розміщувалися хол, коридор та кілька великих кімнат зі склепіннями (вони використовувались як господарські приміщення). Другий поверх був зведений з цегли та дерева (ймовірно, у кінці XVIII - на початку ХІХ ст.). По його периметру бігла галерея з дерев'яними перилами. На другому поверсі було 10 приміщень. Кімнати в кутах будинку були на місці колишніх башт, їх так по старій пам'яті і називали. З правого боку до замочка-резиденції була зроблена пізніша добудова господарського призначення. Там же містилася кухня. 

На другому поверсі був великий хол, праворуч від нього знаходилась велика кімната для гостей. Менша була вже у "башті". Ліворуч від холу був салон, далі йшли спальня та будуар. Середину другого поверху з боку саду займала їдальня. Сюди можна було потрапити як з холу, так і з саду. 

Інтер'єри були досить скромними, стіни - гладко вибіленими. Більшість кімнат мала підлогу з паркету (переважно ормамент був у квадрати, але в холі, салоні та кімнаті для гостей - у зірки). Обігрівався замочок або старими прямокутними кам'яними п'єцами, або більш сучасними кахлевими пічками. 

Як і в інших дворах, перебудованих зі старих замків та замочків і обмежених тому територією колишніх ровів-валів, у Горожанці не було великого парку - так, невеличкий зелений клаптик для прогулянок. Перед будинком був традиційний газон з не менш традиційною клумбою. З протилежного від входу боку був квітковий город і липова алея. На одному з дерев була табличка з іменем якоїсь з княгинь Яблоновських і датою (1750) - можливо, алея постала з її ініціативи. 

Перша світова накочувалась на двір кількома хвилями - і вимила з палацу практично всі родинні колекції і документи. Двір сильно постраждав. В міжвоєнний період його сяк-так відновили, салон наповнили інкрустованими меблями з червоного дерева (начебто з XVIII ст.). Був там такоє секретер у стилі Людовіка Філіпа. В їдальні зберігався дивом врятований у війну сервіз "Старий Відень". Друга світова знищила і палац, і сад у Горожанці. 

Зараз у селі крім покинутого костелу св. Духу є ще дерев'яна Успенська церква (1792) та новіший храм з 2001 р.