Карта

Широта 49.14, довгота 25.00. Координати 49°08′34″ пн. ш. 25°00′38″ сх. д

Замітки в провінційній пресі час від часу радують звітами з РАГСів про зміну імен і прізвищ. Лох стає Любімовою, Фрісман - Квіточкою, а Дурко - Вітовичем. З селами в радянський час була схожа ситуація. Так фактурні, оригінальні і єдині в своєму роді Товстобаби в 1965 році стали Високим. Високих в країні - 24 штуки. Чи допомогло це схуднути місцевим жінкам, невідомо, а от колорит трошки втратився. А жінки з надвагою мають в селі, відомому з 1785 року, таки бути: чимале як на Монастирищину село, 1 286 жителів.

1785 рік - це українська вікіпедія на початках її існування. Польські джерела наводять інші дані: вже у ІІ половині XV ст. Товстобаби належали Білецьким: Клеменсу (згадується у 1458-1470(  та його синам Яну, Петру, Клеменсу та Андрію (1475). Шляхтичі так і називали себе: білецькі з Товстобаб і Маркової.

На початку XVIII ст. маєток належав Станіславу Писарському, пізніше - галицькому каштеляну Миколаю Міхалу Курдвановському (помер у 1746). Від нього село успадкував баранівський староста Маурицій Курдвановський. Хтось з двох останніх панів записав на маєток у Товстобабах 10 тисяч флоринів для францисканського монастиря у Галичу. Але фундатором дерев'яної римо-католицької каплиці у селі був точно Маурицій.

У ІІ половині XVIII ст. село дісталося вірменській родині Богдановичів. Йозеф ІІ, австрійський імператор, дарував їх шляхетство у 1784 р. І вже цей рід поставив таки на східній околиці Товстобаб мурований хрестовий у плані костел Серця Ісуса.  Роботи почалися у 1862 р. з ініціативи священика Якуба Кершки з Маркової. Пробощ активно брав участь у будівництві, розбирався з проєктом і вказував будівельникам потрібні заміри. У 1863 р. стіни храму вже були готові - і його на зиму накрили тимчасовим дахом. Всі теслярські роботи виконав місцевий житель Петро Горожанський. 21 жовтня 1867 року, попри те, що в краї лютував голод, костел все ж урочисто освятили. У 1867 р. Йосип Громницький з Лясківців подарував костелу вівтар з образом серця Богоматері вартістю у 700 ринських. На захід від костелу стояла неоготична дзвіниця.

Храм був сильно поруйнований внаслідок бойових дій у 1916 р. Меси довгий час відправлялися у приватному будинку, а в 1923 р. нарешті зайшла мова і про відбудову святині. Будматеріали пожертвували Митрополича курія зі Львова та Товариство Відбудови з Підгайців. Процесом керував майстер Ян Шарингер з Підгайців. У 1926 р. роботу з відновлення було завершено.

Римо-католики села полишили Товстобаби у 1945 р., емігрувавши до Легніци та Вроцлава. Костел ще стояв, міцний і нікому не потрібний. Пожежа знищила у 1946 році його дах. Потім сусідній колгосп влаштував у святині заправку. Все, що залишалося в інтер'єрі хоч трохи цінного, перенесли у церкву. В 1986 р. костел підірвали. Нормальні світлини з костелом мені ні разу не траплялися.

В селі при дорозі знаходиться дерев'яна Василівська церква з 1925 року, поставлена на місці попередниці з 1810 р. Не лише костел постраждав у Першу світову - старій церквиці теж дісталося. тож у 1920-х тут кипіли відновлювальні роботи.

Коли я потрапила до церкви у 2020 році, то зовсім не впізнала її: вкриті тесом стіни були вже блакитні, а не персикові - як і у триярусної дзвіниці на захід від святині. Двір густо заріс травою - вірна ознака того, що всі перейшли до нової мурованої греко-католицької церкви поруч (2012), а цю хіба відкривають у великі свята.

Невеликий двір, що опинився в руках колоністів, походив ще з часів Богдановичів - і був зруйнований у часи Перщої світової. Ландшафтний парк навколо споруди мав площу в 2 га. Тут ріс товстезний 150-річний каштан, під яким влітку влаштовували обіди. Вже не влаштовують.