Можливо, найвідоміший замок Львівщини, відроджений Б. Г. Возницьким з цілковитої руїни. Зараз це – філіал Львівської Галереї Мистецтв, де експонуються зразки декоративного та ужиткового середньовічного мистецтва. Квиток коштує, до речі, 2 гр. (інформація 2001 р.).

Замок казковим маривом з'являється пасажирам та водіям, що слідують трасою Київ-Львів. Твердиня стоїть на самотній горі висотою приблизно 50 м. Її спокій все ще бентежать червоні кавалеристи, що зависли в стрибку над дорогою ще з 1975 р. Місцеві жителі називають монумент просто - “коні”. Зараз пам‘ятник потроху розкрадають збирачі кольорових металів. Та славнозвісні яйця жеребця ще на місці.

В плані замок незвичний - овальний, з міцними контрфорсами та затишним внутрішнім двориком. Навколо фортеці – парк, де в 1996 р. проходив пленер скульпторів. Їхні роботи прикрашають паркові алеї. Чудовий, до речі, контраст модерної скульптури та стародавніх споруд. А напроти замку - капуцинський монастир, якому присвячена окрема сторінка сайту.

	Історичний екскурс

Обережно! Замок з привидами!

Минуле містечка та його укріплень, які були розташовані на давньому рубежі між Галичиною та Волинню ще у князівський період визначило подальшу долю Олеська в часи іноземних загарбань. Боротьба між Литвою, Польщею та Угорщиною за вигідний розподіл української спадщини в XIV ст. винесла Олесько на політичний горизонт, по якому розмежовувалась експансія найближчих сусідів. Тоді битви за Олеський замок мали важливе стратегічне значення як ключ до Волині чи Галичини (Червоної Русі), і власне тут проходила демаркаційна лінія державних кордонів.

Першим документально відомим власником Олеського замку був Іван з Сєнна, гербу “Демено”, син Добеслава Олесницького, сандомирського воєводи і Катерини Горайської, дочки українця, одного з найвищих достойників Польщі II половини XIV ст., Дмитра з Стоянець і Гораю, гербу “Корчак”. Вперше ж сама фортеця згадується в письмових джерелах від 1327 р., з 1340 по 1366 рр. замок належав останньому галицько-волинському князеві Дмитру-Любарту, а потім перейшов до рук польського короля Казимира ІІІ. Та недовго була твердиня у короля: 1370 року замок, як і вся Галичина, переходить до складу Угорського королівства. 1377 року угорський намісник Галичини князь Володислав Опольський передає Олесько католицькій Галицькій архієпископії.

1431-1432 рр. спалахує антипольське повстання бояр Олещини, яким керує Івашко-Богдан Преслужич з Рогатина. Саме тоді твердиня вперше прогриміла на всю Русь: гарнізон повстанців протистояв військам короля Ягайла. Перебіг цих подій відомий з нечисленних джерел, як от з “Історії Польщі” Яна Длугоша. Відомо, що допомагали Івашку Преслужичу Масько Каленик та бояри – власники навколишніх сіл. Польські війська так і не змогли захопити град. Оборонцям твердині було в 1971 р. поставлено пам‘ятник біля стіни замку (автори – М. Санич та М. Поскіра).

В XV-XVI ст. фортеця зазнавала багаторазових нападів татар, була сильно пошкоджена в 1512 р., відновлена 1590-го року Станіславом Жолкевським. 1605 р. замок перейшов у власність магнатів Даниловичів, тоді ж тут служив батько Богдана Хмельницького Михайло. Іван Данилович завершив реконструкцію фортеці в 1620 р., а 1627-го зіграв бучне весілля своєї доньки Теофілії та Якуба Собєського. Тут народився і їх син, найславетніший польський король Ян ІІІ.

1646 р. місто було звільнене військами Богдана Хмельницького, та того ж року вщент зруйноване татарською навалою.
З 1647 р. Олесько перейшов у власність Андрія Конєцпольського, а вже 1660-го землі діляться по його смерті між 17 боржниками. 1682 року, повернувши кошти боржникам, Ян ІІІ Собєський викупив свій рідний замок. Там часто гостював з своєю коханою дружиною Марією Казимірою, під наглядом якої 1684 року було проведено реставраційні роботи в замку і парку. Вона ж успадкувала маєтність по смерті Яна ІІІ в 1696 р., а по її смерті тут володарював її син Якуб. У 1725 р. один з синів Собєського, Костянтин, продав Олесько Жевуським. Цей рід довів замок до руїни, кращі речі було перевезено в Підгірці. Незважаючи на величезні прибутки, Жевуські потрапили в борги, і їхні маєтки пішли з молотка в 1796 р.

1781 р. інженером Мюнтцем було зроблено рисунок замку, який вважається його найстарішим зображенням.

1799 р. в місті народився Вацлав Залеський (Вацлав з Олеська), автор збірника “Українські та польські пісні галицького населення”. Іншою навколо літературною подією, пов‘язаною з замком, було перебування тут 1820 р. письменника Юліана Немцевича, який пізніше описав ці землі в своїх творах. Зокрема, Немцевич згадував: “Замок запущений... покій, де народився Собєський, зовсім зруйнований, повно сміття... В іншому крилі замку кімнати краще утримані... в одній з них є портрети Собєського, Жолкевського, Конєцпольського і Костюшки”. Замок з аукціону дістався Зелінському.

Форпост за своє життя настраждався: 1806 р тут була пожежа, ще сильніша – в 1836 р., а в 1838 році під час 15-хвилинного землетрусу потріскалися мури замку та було пошкоджене ліве крило. В 1875 р. завалилася замкова криниця, 1951 – нищівна пожежа фортеці від удару блискавки. Не дивлячись на все це, замок вистояв – і чудово. :-)

Кілька слів про реставрації: вже в 1891 р. було розпочато роботи з відновлення замку, а в 1898 р. в частині кімнат відкрито сільськогосподарську школу. Новий етап реставраційних робіт розпочався 1933 р. під керівництвом ректора Львівської політехніки архітектора Вітольда Мінкевича. Коли Галичина була приєднана до СРСР, в замку було організовано табір польських військовополонених.

В 1968 р., після відкриття для огляду каплиці Боїмів у Львові, виникла думка взяти під реставрацію, а потім створити музей в якомусь із замків. Виявилось – всі використовуються, найбільше – під ПТУ та медичні заклади.

Своєю красою та архітектурою приваблював замок в с. Свірж, та його планувалося використати під будинок архітекторів. Начальник управління архітектури А. Шуляр запропонував взяти Олеський замок – і вже на початку березня 1970 р. перша група реставраторів виїхала туди. Важка робота по відновленню твердині під керівництвом Бориса Возницького тривала до 1974 р., коли почалось створення експозиції. Палки в колеса вставляли всі: в майбутній експозиції бачили возвеличення панської Польщі, що було неприпустимо з ідеологічного боку. І все ж музей відкрили. В грудні 1975 р. першу екскурсію для голови компартії України Щербицького та інших поважних гостей провів сам Б.Г. Возницький.

Відновлений замок почали активно використовувати кіношники: тут знімались фільми “На крутизні”, “Козаки йдуть”, “Час збирати каміння”, “Пастух Янко”, “Дике полювання короля Стаха”, “Королева Бона”, “Три мушкетери”, “Борис Годунов”. Більш свіжий приклад - на подвір'ї Олеська знімалася фінальна картина польського блокбастеру Ogniem i mieczem Єжи Гоффмана. Тепер про експозицію. Не маю наміру перечислювати все, що є у збірці, але повинна просто згадати, що дві чудові брюссельські шпалери ІІ половини XVI ст. – “Поліфем” і “Одисей на ловах” – потрапили у музей з мого рідного Кам‘янця, потрапили в жахливому стані – та художники-реставратори постарались.
Олеський музей також, можливо, має найбільшу в Європі збірку дерев‘яної скульптури XIV - ХІХ ст. Основою збірки є скульптура XVIII ст. (Томаш Гутер, Конрад Кутшенрайтер, Іоанн Георгій Пінзель, Севастіан Фесінгер, Антоній Осінський, Ян Оброцький та інші). На жаль, збірка скульптури у фондосховищах – лише невелика частина львівської пластики, яку вдалося зберегти завдяки Б. Возницькому (часто доводилося витягати шедеври майже з груби, де їх пробували спалити).

Ще в музеї можна оглянути чудово відреставрований іконостас Федора Сеньковича з с. Голоски, надгробок Ганни Сенявської з Бережанського замку, величне та величезне батальне полотно “Битва під Віднем” Мартино Альтомонте (1692 р)(ще кілька робіт подібного плану, “Битва під Хотином”, “Битва під Парканами” та “Битва під Клушино” – зберігаються в фондосховищах в монастирі капуцинів).

В Олеську варто ще оглянути цікаві надгробки на місцевому кладовищі, де є роботи в стилі скульпторів Шімзерів. Окрема увага - готичному костелу, заснованому ще у 1481 р., біля якого стоїть кругла дзвіниця у вигляді потужної оборонної вежі та рештки оборонних валів, що колись оточували місто. Їх залишки частково збереглись за кладовищем при дорозі до Підгірців. Костел обов'язково побачите - він знаходиться при трасі.

	Легенди від Ігоря Хоми. Крадіїв прохання не турбувати

Романтична легенда про Жолкевського появилася тільки останнім часом, розказують її тільки працівники замку. Люди розповідають про ці події трохи накше. Жолкевський дійсно сватався постійно до дочки Даниловича. А їй було трохи "паралельно", хто буде її чоловіком. Чого не скажеш про старого Даниловича. Він хотів бачити свого зятя багатим і впливовим. Отже, наступив той час, коли Адам Жолкевський під час гри в карти захотів отримати чітку відповідь. А коли почув відмову, то прямо в тому ж залі покінчив з собою. Його як самовбивцю не ховали на цвинтарі, а просто викинули в болото, яке було біля замку...

Друга бувальщина стосується дня народження Яна Собєського, найвизначнішого короля Польщі (який, до речі, ніколи не стидався свого українського походження). Він народився під час грози, на замок ще й тоді напали татари. Коли бабка повитуха поклала немовля на чорний мармуровий стіл, вдарив дуже сильний грім, стіл тріснув, і бабка оглухла. Відразу ж з'явилося пророцтво про те, що новонароджений буде незвичайною людиною. Пророцтва переслідували Собєського все життя.