Всі фото на сторінці - Ігоря Хоми (Львів)

Карта (під старою назвою Міжгір'я)

Село на північ від Перемишлян, тягнеться на кілька кілометрів, лежить серед чудових краєвидів Гологорського хребта. Відоме своїм оборонним монастирем. До речі: на багатьох картах воно носить ще назву Міжгір‘я (от що дивно – в Борщівському районі Тернопільщини теж було село з такою назвою. І там теж був древній монастир. Селу теж повернули давнішу назву – Монастирок. Чи був який указ називати всі села з монастирями саме Міжгір‘ями? Шуткую.)
Отже, про широковідому Унівську Лавру. Добиратися до неї – вздовж всього села, майже до лісу. Біля споруд та дзвіниці – невеличкий став. Заїжджати машинами на територію заборонено. На воротах табличка з проханням не фотографувати (а я все-таки фотографувала – і ченці нічого не мали проти), не курити, не користуватися стільниковими телефонами та не носити провокуючого одягу. На мені, як завжди, був провокуючий одяг, у руках - фотоапарат, а в Сергія за поясом стирчала мобіла. Бог мене не покарав, бо його немає.
Відомо, що в цьому прекрасно збереженому оборонному монастирі в 1606 р. перебував Іван Вишенський і написав там “Посланіє до стариці Домініканії”. Зведено споруду, скоріше за все, в XV ст. В 1648-1770 рр. при лаврі діяля унівська друкарня, де було надруковано ряд відомих стародруків. Тут працювали українські друкарі Андрій Скольський, Дмитро Кульчицький, Симеон Ставницький, а книжки прикрашали гравюрами Іллі, М. Зубрицького, Є. Завадовського, Мини, М. Фуглевича.
На території монастиря відбувалися щорічні ярмарки, на яких торгували купці з Росії, Польщі, Австрії та інших країн.
Монастир оточений високими стінами з бійницями та оборонними баштами. Храм на території виглядає з-за стін витонченим та легким, а при огляді його зсередини монастирських стін вражає міцними, справді фортечними мурами, бійницями та оригінальністю архітектури. На його контрфорсі зберігся герб Шептицьких.
Келії, церква, мури – все в ідеальному стані. На галереї, що йде з внутрішнього боку монастирських стін – ціла колекція (не менше двох десятків!) розп‘ять різних розмірів. Поруч – пам‘ятна таблиця тим, хто своїми внесками та пожертвами допоміг відбудові монастиря.
Унів – одне з найстаріших відпустових місць в Україні. Народна легенда розповідає історію чудесного зцілення князя Лагодовського біля джерела. На знак вдячності князь заклав на чудотворному місці церкву і монастир. Зараз тут зберігаться чудовий ренесансний  надгробок князя.

У першій половині XVI ст. Унівська обитель набула статусу архимандрії. Від початку монастир славився своїм шкільництвом, а згодом і книгодрукуванням. Саме тут провадили своє чернече життя Йов Княгиницький, архимандрити Варлаам та Атанасій Шептицькі. На початку XIX ст. в монастирі оселяється глава Греко-Католицької Церкви митрополит Михайло Левицький. Його тлінні останки спочивають у монастирському храмі Успення Пресвятої Богородиці. У 1919 р. із благословення Митрополита Андрея сюди прибули монахи студити, покликані відродити традиції древньоруського чернецтва часів преподобних Антонія і Теодосія Печерських. Першим архимандритом новозаснованої обителі став о. Климентій Шептицький. Нині Успенська Унівська Лавра налічує вісім монастирів в Україні та поза її межами.

Це та наступні (крім пілігримки) фото - від Ігоря Хоми зі Львова.

Починаючи з 1994 р., кожного травня до Унева йде дводенна молодіжна проща, організована студентською "Обновою", Мальтійською службою допомоги і монастирем студитів
Студити – це орден, що був оснований на зламі 8 і 9 ст. Теодором Студитом з Константинополя. На Україні студити з‘явились в 9-10 ст., а головним їх осередком в ті часи була Печерська Лавра, а останні кількасот років – власне Унів. Діяльність студитів на наших теренах відновилася в 1990 р. ПриЛаврі діє невеличкий сиротинець для обездолених дітей з сусідніх сіл.
В книзі О. Лесика “Монастирі та замки України” інформація про лавру подана ще під старою (новою?) назвою села – Між гір‘я. Дані про неї наступні: збудовано монастир 1400 р., комплекс не відрізняється від замків і складається з фортечних стін з чотирма кутовими вежами. По їх периметру з боку подвір‘я розташовані келії. До 19 ст. навколо монастиря існували високий вал і глибокий рів. Реставрації і перебудови 18- початку 19 століть змінили вигляд пам‘ятки. У плані святиня – квадратне подвір‘я з церквою 16 ст. в центрі. Будинок митрополита – Г-подібний в плані, двоповерховий, зведено його на початку 19 ст. Дві з чотирьох оборонних веж розібрано ще в 19 ст. Пам‘ятка – унікальний твір оборонної архітектури. За совєтів тут була тюрма, потім заклад для психічно-хворих жінок.
А тут можна прочитати про молодіжні прощі до монастиря:
http://www.malteser.lviv.ua/content.php?menu=904&page_id=13

	Фрагменти з статті з газети "Віра і культура" (Блекою трошки відредагованої):

Серед святих православ'я, до аскетичної традиції яких звертались чернечі осередки на українських землях, особливо варто відзначити постать св. Онуфрія Великого. Опіці великого аскета IV ст. доручено ряд обителей у Галичині, на Підляшші, Волині; постать цього пустельника була популярною і в традиції народного християнства.
Саме з теренами Галицько-Волинської держави пов'язується поширення культу св. Онуфрія серед східних слов'ян. Так, літописний „Список руських міст, далеких і близьких" (1373-1395) згадує про мощі св. Онуфрія у Самборі, які, можливо, потрапили сюди із Брауншвайга. Монастирі та храми святого Онуфрія відомі у ряді інших сіл та міст. Наприклад існування Свято-Онуфріївського монастиря в с. Бірча (згадка в 1422 р.) відоме з підтвердної грамоти Казимира Ягайловича Федору Шептицькому на володіння с. Канофости від 12 квітня 1469 р. Однойменний храм згадується у 1367р. в Посаді Риботицькій, в 1400р. - у Перегінську поблизу Коломиї. Характерно, що в другій половині XVII ст. львівський владика Йосиф Шумлянський, намагаючись обмежити свободу мандрівних ченців, своїм коштом відкриває у Перегінську монастир святого Онуфрія. До сьогодні образ св. Онуфрія кінця XVII - початку XVIII ст. ст. зберігається у церкві-каплиці с. Розгірче на Стрийщині, де у XVIII ст. був відомий уніатський жіночий монастир. Онуфріївський пресвітер в Острогу згадується серед опитуваних свідків у судовій справі, щодо майна єпископа Кирила Терлецького, самовільно захопленого луцьким войським Жданом Боровицьким (від 23 грудня 1591 р.).
Провівши шістдесят три роки в пустелі без спілкування з людьми, св. Онуфрій вражав своєю святістю навіть „диких звірів" та „розмаїтих птахів". Навіть після смерті „два леви яму єму копали, виривали і плакали і ридали і гірко волали".(Во як, а ви думали!) 
В Луцькому повіті понад сто років тому побутувала легенда, яка пояснювала чому між 12 червня та 6 серпня ніколи не буває морозу. Колись Мороз засперечався із Онуфрієм, а той розрубав йому голову сокирою. Заліковувати ж рану Мороз був змушений аж до Спасового дня.
Найбільш відомими осередками чернечого життя стали монастирі в Яблочині на Підляшші та у Львові. Князеві Леву приписує заснування монастиря св. Онуфрія і василіанський літописець XVIII ст.
Запис у протоколі львівського лавничого суду від 27 липня 1589 р. засвідчує заяву членів Ставропігійного братства про те, що монастир св. Онуфрія Степаном Дропаном „був фундований і дотований... і відданий під духовну юрисдикцію ігумена унівського монастиря, що підлягає київському і галицькому митрополитові, а під світську пану старості львівському".

Залежною від Унева Свято-Онуфріївська обитель залишалась майже до кінця XVI ст. Грамотою від 13 листопада 1589 р. константинопольський патріарх Єремія звільнив монастир як від цієї залежності, так і від влади львівського єпископа. Братська ж опіка над монастирем продовжилась до початку XVIII ст. (до прийняття унії Львівською єпархією). Впродовж XVI ст триває борогьба владик за включення монастиря св. Онуфрія у свою юрисдикцію. Так, львівський єпископ Арсеній (Балабан) (1549-1569) захоплює його силою - ченців, які чинили опір було покарано ув'язненням по церквах чи посаджено в колодязі. 14 вересня 1556 р. під загрозою сплати 1000 гривень владика Арсеній зобов'язався не чинити нападів на Унів, а в угоді з братством відмовився від претензій на Онуфріївський монастир і визнав його ставропігійним - митрополичим.