Так було до першої світової....

... а так є зараз. 24 квітня 2005р.

	Психований замок.

Моя стаття про Буданів

Доля насміхається над українськими замками. Споруди, що мають в "активі" облоги і штурми та пережили навіть руйнацію часів Австро-Угорщини, здавалося б, витримають все. І сяк-так тримаються. Далеко не кожна фортеця стала музеєм. Велика кількість фортифікаційних і палацових споруд використовується зараз під лікарські заклади. Чи не дошкуляють пацієнтам духи тих, хто захищав ці землі століття тому?

	Скомрось, Будзанів, Буданів...

Якщо вибиратися з півдня Тернопільської області до Теребовлі, дорогою, що звертає з непоганої траси в с. Білобожниця, вас неминуче чекає принаймні один захоплений "ах!": коли перед очима відкриється панорама села Буданова з пануючою над ним замковою горою. За такий краєвид вибачиш навіть тутешнє дорожнє покриття, а часом і його відсутність. Місцевий замок путівники та реєстри оминають, неначе члени поважної родини племінника, який потрапив у якусь халепу, і дарма.

У цій мальовничій місцині над Серетом люди селилися здавна. З одного боку — вкрита лісом гора, з другого — ще гора, теж з лісом, і з третього — гора. Село, немов ягідка на дні бокала, тішилося м'яким кліматом і природньою захищенністю від ворогів. Та з часом самого лісу та пагорбів стало не вистачати. На пагорбі виростає дерев'яний замок, зведений біля 1549 року галицьким воєводою Якубом Будзановим. Як він виглядав (і замок, і воєвода) — невідомо, фотографію винайшли на багато століть пізніше, а малюнків чи гравюр із зображеннями, власне, цієї твердині історія не зберегла. 1549 рік є одночасно і роком першої письмової згадки про поселення.

До речі, зверніть увагу на прізвище фундатора місцевих укріплень. Так-так, саме магнат Будзанів дав своє ім’я поселенню, яке одразу придбав. До того часу село називалося Скомрось. Будзановим теперішній Буданів пробуде аж до 1946 р., а потім загубить з свого "імені" літеру "з": щоб не надто по-польськи звучати, чи то пак дзвучати.

	Хрест на Погибниці

На початку XVII століття наступні власники Будзанова Ян і Мартин Ходоровські збудували на місці старого дерев'яного замку прямокутну муровану фортецю з чотирма округлими кутовими баштами. Будзанів на той час виріс з сільця до цілком собі містечка, яке часто змінювало власників. У 1621 р. ним став Олександр Сєненський, а потім — родина Левочинських.

Замок двічі успішно витримав козацьку облогу в часи Визвольної війни 1648-1653 рр., хоча під час третьої козацької атаки в 1651 р. і пав на милість переможців.Після цих подій замок лежав у напівзруйнованому та розграбованому стані. Опис замку 1661 року свідчить: тут зогнили дахи та підлога, башти і стіни мали чимало пробоїн, міст і стрілецькі галереї на баштах прогнили, пічки в житлових приміщеннях стояли розваленими. Навіть колодязь — і той не діяв. Не дивно, що коли турецька навала котилася Поділлям, вона не оминула цю твердиню — після нападу османів у 1675 році замок було ще більше зруйновано. Хоча новий власник Будзанова з 1672 р., Томаш Лужецький, і спробував відновити фортифікації, розуміючи всю погрозу ситуації неподалік турецького кордону. На жаль, не вдалося. Ті часи народ запам’ятав легендою про те, як сунули османи на Будзанів. Йшло їхнє військо з Теребовлі. Завчасно попереджені жителі містечка укрилися за замковими стінами. Та вночі у замкову браму хтось постукав. Заплаканий жіночий голос просив змилостивитися якщо не над нею, то хоча б над дитиною, яку жінка несла в руках, взяти маля під захист мурів. Так як ворог, на думку оборонців, був ще далеко, брама замку в Будзанові розчинилася перед жінкою. Хто ж знав, що була це турецька пастка: яничари увірвалися до укріплення і вбили всіх оборонців Будзанова. Потім всіх загиблих поховали ті, хто вцілів, в урочищі неподалік фортеці. Жінок і дітей — кожного окремо, а чоловіків у трьох братських могилах. З того часу урочище, де стояли 79 могил, називається Погибницею. На одному з поховань був камінь з написом: "Тут, в тому місці, Погибницею званому, спочивають оборонці від турків і татар 1675 р."

До польських хронік увійшла мужня оборона Будзанівського замку Томашем Лужецьким та його воїнами — і їхня загибель.

Знищений, спалений замок довго ще стояв пам’ятником полеглим в війні з турками. Лише 1765 року коштами нових власників поселення, Євстахія та Марії Потоцьких, західну частину замкових мурів було перебудовано на костел. Пресвітерію і передсінок було зроблено з двох замкових веж. Біля замку дотепер простежуються сліди валів. Південне крило фортеці ще на початку ХХ століття зберігалося, хоча й в стані руїни, а до нашого часу не дійшло.

	Перекваліфікація у лікарняний заклад

У 1817 році новий власник міста дарує замкову територію на вічні часи місцевому пробоству. Місто вже не оборонялося, а розвивалося: діяли шевський, кушнірський та гончарський цехи. 1898 року тут було відкрито ткацьку, 1906-го р. - гончарну школи. Етнографам на примітку, Буданів – центр димленого гончарного посуду, декорованого загладжуванням.

1846 року будзанівський ксьондз Кульчицький прибудував до східного замкового муру житлове приміщення, в якому розмістився кляштор сестер милосердя. При кляшторі діяв, як водиться, ще й шпиталь. Так ще в ХІХ столітті замок-воїн перекваліфікувався на монастир-лікарню. Монастир було сильно зруйновано під час Першої світової війни. А вже після Другої світової, в 1956 р., відновлений комплекс запрацював як психіатрична лікарня на 300 ліжок.

Тут варто зробити невеликий відступ. До 1939 року на Тернопіллі майже не було закладів психіатричної допомоги. Чи то психіка в тодішніх людей була міцніша, чи то замки якось по-іншому використовувались — хто знає. На всю Східну Галичину (6 мільйонів населення!) діяла лише одна психіатрична лікарня у Львові, розрахована на 1 000 ліжок, та й та була платною, не всім по кишені. За даними 1937 р. в Галичині страждало від розладів психіки приблизно 6 000 осіб. Заклади лікування психічнохворих були необхідністю, і вибір начальників від медицини випав на Буданів. Вже через два роки роботи, в 1958 р., кількість ліжок у Буданівській психлікарні зросла до 415. У грудні того ж року відкрився ще один заклад на 300 ліжок — і теж в історичному місці, в Почаєві.

... Село розплилося великою калюжею перед форпостом-лікарнею, повз гору з фортецею тягнеться дорога на Теребовлю. З пагорбів Буданів виглядає більш імпозантно: де-не-де видніються старі, ще австрійських часів, кам'яниці, блищать на сонці маківки кількох храмів. Біля замкової гори туристів зустрічає гіпсова кремезна колгоспниця з великим снопом пшениці під пахвою. Права рука підпирає бік, зачіска чимось нагадує фірмовий стиль Юлії Тимошенко, обличчя спрямоване в бік костелу: подивимось, мовляв, хто у нас тут зараз пан, а хто пропав.

Що ж, подивимося. Заклад в Буданові працює і сьогодні. Не варто боятися його пацієнтів: навряд чи вони перешкодять нечастим туристам оглянути залишки місцевих фортифікацій. Їх ви не побачите, хіба почуєте через вікна. Обов'язково медпрацівник в халаті вийде на поріг і буде пильно стежити за вашим пересуванням територією колишнього замку. Нічого не скаже, піде лише тоді, коли й ви залишите замок. А замок залишиться з вами і потім: у спогадах, примарною мрією на вершині гори над селом.