English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Микулинці
Замок. 9 червня 2006 р.

Замок. 9 червня 2006 р.


Колись при костелі був і монастир (XVIII ст.)

Колись при костелі був і монастир (XVIII ст.)


Карта

Координати: 49°23′41″ пн. ш. 25°36′32″ сх. д.

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Микулинці теж)

 

Микулинці. Замок в 1930-х рр.

Замок в 1930-х рр.

 Чудове затишне містечко в 20 км на південь від Тернополя. Раніше через нього проходила траса Тернопіль-Чернівці, зараз же місто лежить трохи осторонь - але прогавити з'їзд до нього важко. Не побачити біг-бордів, що рекламують ДУЖЕ ДОБРЕ пиво "Микулинецьке" (не затоваритись ним - просто гріх, етикетку див. поруч) неможливо.
Микулинці мають майже стандартний набір архітектурних пам'яток центрально-європейського міста: замок, костел, палац, старовинний цвинтар. Першу згадку про це давньоруське поселення, що називалося Микулин, знаходимо у "Повчанні" Володимира Мономаха за 1096-й рік.
Заснували його ченці-монахи, спорудивши на березі Серету церкву Миколая, відповідно назвали й поселення. Відтак швидко воно опинилося в центрі важливих історичних подій. За припущеннями істориків, у княжі часи Микулин був наче прикріплений до Теребовлі - його населення повинно було утримувати дружину тамтешнього князя, одночасно поповнюючи її для справ ратних. У 1387-му селище опинилося під владою Польщі, почало зватися Микулинцями, одержало статус міста. А у 1555-му тодішня власниця міста Анна Йорданова збудувала в ньому могутній оборонний замок. У 1771-му, в результаті І поділу Польщі, Микулинці стали австрійськими. З 1810-го по 1815-й перебували під владою Росії. Потім - знову Австрія та Польща.


 Замок

Замок в Микулинцях

У квітні 2007 року.

У 1550 р. власниця Микулинець Йорданова звеліла звести тут мурований замок для захисту від нападів татар, що грабували ці землі мало не щороку. Замок давав почуття відносної безпеки, населення села швидко зростало, розвивались ремесла - все це дало можливість Микулинцям у 1595 отримати статус міста з правом проводити 3 ярмарки в рік. В 16-17 ст. місто було у власності магнатів Конєцпольських та Зборовських. Замок витримував не одну осаду, на його мурах до цієї пори видно сліди розпеченої смоли, яка лилася на голови зайд. В 1672 році замок здався туркам лише після 15-денної облоги. Османи не дарували микулинчанам такої впертості та відваги - всіх чоловікив міста було вбито, жінок же та дітей забрано в ясир. У І пол 18 ст. Микулинці належать Сєнявським, потім - Любомирським. З ІІ половини того ж століття місто - власність найбагатшого магнатського роду Потоцьких. Збереглись дані про населення місті в 1773-1780х: було тоді 104 жителі передмість, 160 міщан, 11 халупників, 7 комірників, 3 мельники, 5 шляхтичів.
Вже в 18 ст. замок починає занепадати, втрачає своє оборонне значення, і 1815 австрійський барон Кнопка, купивши фортецю, організовує в ній суконну фабрику. Зараз замок начебто охороняється державою, але у ньому не зрозуміло чому живуть не дуже привітні люди з не дуже привітними собаками. А сусіди, певно, в пику їхній непривітності, скидають під замок смітття. Там його вели-и-и-икі купи. Замок помирає. Оті "феодали" його просто знищують. Забравшись всередину через провал у стіні, я оторопіла - там таке ж сміттєзвалище, як і зовні.
А якщо без емоцій - то замок квадратний у плані, з 2 кутовими вежами, з периметральною забудовою. Знайти його не важко – він на горбку, біля парку, що оточує бальнеологічну лікарню.


 Палац

Палац - це, по суті, і є обласна бальнеологічна лікарня. (Адреса - принаймні раніше - Чапаєва,2). Знаходиться він у гарному, але досить захаращеному парку. Складаеться комплекс з власне палацу, двох флігелів, що збудовані перпендикулярно до повздовжної вісі палацу та з‘єднані з ним напівкруглими галереями та господарських будівель. Задум зробити з Микулинців престижний бальнеологічний курорт виник у барона Кнопки (що вже зробиш, таке вже неповажне у нього було прізвище) у 1815 р.
Тут були цілющі сірчані джерела. Під санаторій барон використав палац Людвіги з Мнішків Потоцької, збудований у 60-х рр. 18 ст., правда, трішки його перебудувавши. Задум був пречудовий - але не вигорів: аристократи Австро-Угорщини віддавали перевагу відомим європейським курортам, а їздити на лікування в подільську глухомань не хотіли.


 Костел

Костел в 1930-х рр.

Микулинецький костел, як на мене, - справжнє барокове диво. Барокова тринавна будівля ця дуже своєрідна, мало схожа на інші сакральні споруди такого типу. (Пізніше знайшла майже ідентичний храм в Бучацькому районі, в с. Старі Петликівці). Спорудила костел Людвіга Потоцька своїм коштом і фундувала храм ордену Вінцентинів. Автором проекту був чоловік онуки пані Людвіги, Август Фридерик Мошинський, а надихнув його палацовий костел у Дрездені, зведений архітектором Г.Шавером (G. Chiaverie).

Спорудження храму тривало з 1761 по 1779 рр., в 1779 р. його було освячено пыд титулом св. Трійці в присутності львівського архієпископа. Храм поділявся на теплий (підзмений) і парадний (власне наземна частина, яка славилася багатством декору).
Довгий час костел занепадав, у 1950-80-х рр. використовувався як склад мындобриав, але в 1989 р. він повернений місцевій громаді, відреставрований. Колишні монастирські келії теж збереглися, але сильно перебудовані. І костел, і замок, і палац знаходяться поруч, на горбі над Серетом.


 Фрагменти статті з газети "України молодої" від 26.09.02:
Життя з привидами: багато затишку, хоч мало зручностей

Остання власниця Микулинців Юзефа Рей.

Остання власниця Микулинців Юзефа Рей.

Якщо незвичайне з самого народження оточує тебе щодня, то і ставишся ти до нього як до звичайнісінької буденщини. От і 69-річна Стефанія Балой із селища Микулинці не розуміє, чому з таким подивом і захватом сприймають приїжджі місцерозташування її житла. Не княгиня, графиня і взагалі людина без слідів "блакитної крові" принаймні на три покоління вниз по генеалогічному дереву, вона народилася і досі (!) проживає у справжньому старовинному замку. "Ви чули?! У Микулинцях якась сім'я самовільно захопила замок і стверджує, що він по праву належить їй ще з давніх часів!" Саме така чутка докотилася нещодавно до вух авторки цих рядків,викликавши професійний рефлекс якнайшвидше "розкопати" сенсацію. Під час відрядження у Микулинці виявилось, що все зовсім не так, але все одно дуже цікаво.

 

Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. володаркою Микулинецького замку була графиня Юзефа Рей. А у неї була улюблена покоївка Анна - не просто служниця, а права рука, бо могла і читати, і писати, і купу різних дрібних справ у містечку замість пані вирішити. Анну свою графиня любила, а що та була сирота, то ще й опікувалася нею. Тож коли дівчина вийшла заміж, дозволила їй із судженим, поки не збудують власну хату (матеріали для будови теж подарувала), пожити у замку. Там, у приміщенні з вікнами-бійницями на вже сухий оборонний рів, і народилася у 1933-му маленька Стефанія. Власний дім її батькам збудувати не судилося. Батька призвали до війська, звідки він уже не повернувся, загинувши 10 травня 1945-го на території Польщі.

 

На той час минуло вже кілька років, як померла і стара графиня, поховавши перед тим і підкошену тифом доньку. Сина вельможної пані також забрала війна. Тож Анна, мати Стефанії, залишилась у замку сама з двома доньками. Коли Микулинці захопили німецькі війська, на подвір'ї, оточеному старезними мурами, стояли танки, а в самому замку квартирували солдати. Коли прийшла Радянська армія, там влаштували ветеринарний лазарет - звозили для лікування поранених у боях коней. Тоді ж спалила Анна у пічках всю деревину, що її колись графиня виділила для будівництва дому. Не "попросили" пані Анну із замку і з утвердженням радянської влади. На житло без елементарних зручностей ніхто не претендував. А що замок уже здобув статус неабиякої пам'ятки історії та архітектури, то жінці за скромну плату запропонували працювати при ньому сторожем. Вона погодилася. "Мама усе тут дуже любила. Здається, що знала і ревно оберігала кожний камінчик", - каже Стефанія Григорівна.

На початку вісімдесятих чоловік Роман разом із товаришами самотужки протягнули до фортечного муру водопровідну трубу. Лише з тих пір не доводиться носити воду здалека, бо стара замкова криниця засипана ще бозна-коли. А опалюють в оселі Балоїв і досі дровами. У 1983-му пані Анни не стало. Офіційно сторожувати замість неї ні дочка, ні зять не погодились, бо обоє мали тоді роботу, яка їх влаштовувала. А що фактично споруда все одно залишалася не без нагляду, то на тому й сталося.


Нині напівзруйнований фортечний мур мало асоціюється з неприступністю. Через подвір'я всередині кам'яного кола микулинчани навіть стежку протоптали, скорочуючи таким чином шлях з однієї частини селища до іншої. Тут же у Балоїв - город та нехитра господарка, а їхні квартиранти (площа житла дозволяє ділитися з іншою сім'єю) постійно ставлять тут авто.


Тобто, окрім історії та архітектури, є що охороняти, з чим блискуче справляються дві солідні вівчарки та надзвичайно голосистий і спритний "дворянин" Босий. Словом, непоміченим на подвір'я замку навряд чи хтось може пробратися навіть глупої ночі. А ще якби потенційні зловмисники знали про тих "охоронців", що "в ямі"...

Розмовляючи з людиною, яка майже сімдесят років прожила у старовинному замку, я не втрималася, щоб не запитати про привидів. У відповідь почула:
- Одного разу я таки точно його бачила! Була тоді ще молода, незаміжня. Приходжу пізно з гулянки, стукаю, а мама чи заснула, чи навмисне не спішить відкривати, щоб я знала, як опівночі повертатись. Раптом бачу - від підвалу, куди німці у війну скинули дванадцятеро розстріляних совєтських вояків, пливе до хати наче біла хмарина. Я злякалася, почала сильніше стукати у двері і кричати мамі: "Відчиняй, бо біда!", то те біле зупинилося, постояло трохи та й повернулось назад до підвалу. Якраз ще наш тодішній квартирант надійшов, то теж встиг побачити, а обом привидітися не могло. А ось ще про привидів. Мама розповідала, що ще коли була маленькою, то у підвалі, над яким зараз ми живемо, жив коваль. Мав дочку, яка народила позашлюбну дитину. То батьки її за це поїдом їли, аж злягла і скоро померла, залишивши те дитя сиротою. Поховали її, за звичаєм, в білій сукні, а потім люди не раз бачили, як дівчина в білому заглядала у нижні замкові вікна.


Десь приблизно у 55-му якийсь чоловік з фотоапаратом приїхав. Ходив тут, знімав, розпитував. Спитав маму про те, чи не боїться вона тут жити. А вона відповіла напівжартома: "Нє, мене тут 12 вояків стерожують", - і розповіла йому про тих вбитих.


Видно, потім і він переповів, кому треба, бо незабаром приїхали до нас працівники військкомату. Дістали вояків і забрали для поховання. Але тільки дев'ятьох, бо решта виявилися у місці, куди з військкомату полізти не наважились, боячись обвалу. Так що ті бідні троє і досі там.

Надгробок Мечислава Рея (1836-1918) і Юзефи та Марії Рей.. Микулинці.

Надгробок Мечислава Рея (1836-1918) і Юзефи та Марії Рей.

 

Обстановка в оселі Балоїв, що знаходиться в товщі фортечного муру, більш ніж скромна. З часом будівля все більше потребує капітального ремонту. Все вразливішими стають могутні стіни довкола. А цього року їм завдав шкоди ще й рідкісний для цього регіону землетрус, епіцентр якого знаходився якраз біля Микулинців. Стіни та стелі потріскали від нього у багатьох будинках селища. Впав і шматок замкової огорожі. Стихія, як і час, не шкодує і найцінніших історичних пам'яток. Подекуди на "рани" Микулинецького замку аж боляче дивитися, попри це, він продовжує притягувати увагу приїжджих. Останніх в селищі багато через лікувальний заклад, де використовують цілющі сірководневі грязі.


До того ж поряд - міжнародна траса, з якої, щоб подивитися на історичні маєтки своєї співвітчизниці "грабіни" Юзефи, частенько звертають транзитники-поляки. На одну таку групу пані Стефа ображена, бо так вже гречно й переконливо просили дати старовинні фото з її сімейного альбому, щоб скопіювати їх в Польщі, що погодилась, віддала. Казали - за кілька днів перешлють чи передадуть машиною назад, але з тих пір минуло багато часу, а дорогих серцю реліквій нема.
- Пані Стефо, а останнім часом вас звідси не пробували виселити? Давно готовий проект спорудження тут сучасного мотелю.


- Так, ніби мали будувати тут гостинницю і бар, - відповідає вона. -А нам з чоловіком пропонували у п'ятиповерховому будинку недалеко двокімнатну квартиру. Але тут у нас набагато більше місця, і адвокат підтвердив, що маємо право вимагати рівноцінну площу, тому відмовились.
Врятувати древню споруду, одну з найоригінальніших з-поміж більш як тридцяти подібних на території області, коштує ой як недешево. У сто п'ятдесят тисяч гривень обходиться лише виготовлення проектної документації для реставрації. Десь два з половиною мільйони необхідні для її проведення. Для того ж, аби перетворити споруду на сучасний мотель із збереженням привабливої старовинної "обгортки", потрібно приблизно понад вісімсот тисяч уже не гривень, а доларів. Ескізну пропозицію такого переобладнання Львівський інститут "Укрзахідпроектреставрація" розробив на замовлення обласного управління архітектури ще на початку дев'яностих. Вона передбачає максимальне збереження пам'ятки та оптимальне пристосування її під чотиризірковий мотель-"лялечку" з усією належною інфраструктурою. Немаловажно і те, що в ході реалізації цього проекту була б можливість комплексно дослідити замок та прилеглу територію, де залишилось ще чимало інтригуючих "білих плям". Ходять, наприклад, наполегливі чутки про те, що від замку до колишньої княжої столиці Теребовлі веде довжелезний підземнийхід.


Провідний спеціаліст управління архітектури облдержадміністрації Ярослав Пелехатий повідомив, що здійснення задуму вирішальною мірою залежить наразі від запланованого прокладання автомагістралі Ліссабон - Київ, котра має пролягати якраз попри Микулинецький замок. Почне будуватися магістраль - обов'язково з'являться й інвестори, бо вкласти гроші в такий мотель буде безперечно вигідно. А ні - то й майбутнє пам'ятки під великим знаком питання. Давно відоме пану Ярославу (великому знавцеві всіх "замкових справ" області) і "поселення" у тамтешній фортечній стіні. Він підтвердив, що воно має цілком законний статус звичайної комунальної квартири. З точки зору охорони пам'яток історії та архітектури порушень теж ніяких немає. Навпаки, споруда збереглася набагато краще, ніж такі самі, за якими більше десяти років не наглядає ніхто.
Світлана МИЧКО


 А на десерт - легенда від Ігоря Хоми:

Так замок в Микулинцях виглядає з траси на Тернопіль.

Так замок в Микулинцях виглядає з траси на Тернопіль. 3 січня 2012 р.


Це було в 1675 році Прийшов час обороняти Микулинецький замок.
Він витримав досить багато атак, в яких турки зазнали великих втрат. От вони й виріили почати переговори. Сам візир надав грамоту, в якій обіцяв не розорювати Микулинці та навколишні села, зняти облогу з замку, якщо йому дадуть викуп. Як гарант своєї порядності надав 30 заложників. Викуп люди зібрали, турки зняли облогу. Оборонці замку почали потрохи повертатися до своїх попередніх робіт, перерваних війною. А турки тільки того й чекали. Вони вночі захопили замок, вирізали всіх, хто в ньому був. Отака ціна їхньому чесному слову...




Костел на початку ХХ ст.


Костел на початку ХХ ст.


Орган в костелі.

Орган в костелі.


Етикетка від пива

Етикетка від пива




Нижче є сучасний кадр-близнюк.


Старе фото замку.

Старе фото замку.


Палац Потоцьких-Конопко в 1930-х.

Палац Потоцьких-Конопко в 1930-х.


Правий флігель. Фото до 1914р.

Правий флігель. Фото до 1914р.


Палац до 1914 р.

Палац до 1914 р.


В замку дотепер живуть люди.

В замку дотепер живуть люди.


На старому цвинтарі

На старому цвинтарі


Костел і цвинтар. Квітень-2007

Костел і цвинтар. Квітень-2007


Замок

Замок в квітні 2007 р.


Замок без привидів. Але зі сміттям.

Замок без привидів. Але зі сміттям.


Панорама містечка з замкової гори

Панорама містечка з замкової гори


Костел в квітні 2007 р.

Костел в квітні 2007 р.


Скульптура на фасаді храму

Скульптура на фасаді храму


Кам'яний євангеліст

Кам'яний євангеліст












Фасад палацу з боку парку.

Фасад палацу з боку парку.


Цвинтар

Цвинтар.


Микулинці. Костел з тернопільської траси
18th century Baroque Trinity Church in Mykulyntsi.
18th century Baroque Trinity Church in Mykulyntsi.
Mikulińce, ruiny zamku z XVI wieku

Пам'ятки з тернопільської траси.3.01.2013

Графиня Юзефа Рей біля палацу в Микулинцях

Графиня Юзефа Рей біля палацу


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник