English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Монастирок
Скельний монастир в Монастирку (що за тавтологія!)

Скельний монастир в Монастирку (що за тавтологія!)


Карта

Координати: 48°43′59″ пн. ш. 25°51′27″ сх. д.

 

Село в Борщівському районі, до якого і траси нормальної немає, зате там є те, що заставить швидше битися серце будь-якого пошановувача старовини. Про Стоунхендж чули всі, багато хто знає про мегаліти Бретані (частина Франції) чи Корсіки, а ось про те, що подібного роду місця є й на Україні, відомо мало кому. А шкода.
Довгий час село називалося не Монастирок, а Міжгір'я. Воно і справді лежить між високих берегів Серету недалеко від Касперівського водосховища - там Серет впадає у Дністер. Згадалося, що подібну назву - Міжгір'я - мав за радянських часів і Унів - село на Львівщині, також відоме своїм оборонним монастирем. Навколо - високі кручі, вкриті дрімучими лісами. Місце, далеке від шляхів та марноти міст. Тому довгий ще десь в ІХ ст. нашої ери тут з'являється скельний монастир в печерах. Цю досить поширену версію розвіяли попелом археологічні дослідження місця. На жаль, виявити культурний прошарок, більш ранній за XVII століття, не вдалося. Тому ранньохристиянське та язичницьке походження місця зараз під питанням. І під "ногами" жертовника знайдені монети XVII століття. Така романтична версія виявилася фальшивою...

Назва печери - Язиченська - говорить скоріше про те, що місце це могло бути ще дохристиянським поганським капищем.

Легенд та переказів про це місце ходить сила-силенна, розповім деякі з них. Всіх, у кого сильна алергія на християнські казки, прошу відійти від сторінки подалі - або натягнути захисну маску зі скептицизму. Та легенди - сіль історії, без них оповідки були б занадно пісними та позбавленими смаку.

Отже, начебто в ІХ столітті місцеві печери облюбували собі християнські ченці. Влаштували келії, а біля однієї стіни обрали місце для вівтаря. Начебто сам рельєф каменю там нагадував святий лик. Пізніше (наскільки пізніше - легенда не розказує, але, скоріше за все, пройшло не одно століття) місцеві богомази намазали бога поверх іконоподібного рельєфу. А навколо Ісуса - щоб було, гм, гарненько - намалювали рушники-вишиванки. Та фарба - зникла. І постійно зникала, хоч скільки раз її поновлювали. Скеля вбирала лшнє в себе. Скеля поважала мінімалізм. Скелі подобалося первісне зображення, і втручання в нього когось зі сторони скеля не вітала. Жовта аж гаряча тернопільська газета "Місто", проте, стверджує, що побачити вишиванки можна - начебто вони проявляються на плівці, якщо сфотографувати стіну.
Експеримент було поставлено тричі. Спочатку, у 2001-2002 роках (ну, якщо зовсім точно - у червні 2002, бо 3.06.2001 я забула дома фотоапарат) мною. Потім - НЕСАМОВИТИМ та Ігорем Хомою в моїй компанії. Рушників НЕ ВИДНО. Спробуйте ви, результати висилати письмово мені - або в газету "Місто".
Володимир Андріїшин в тій ж газеті пише наступне: "Археологічні дослідження свідчать. що язичнецькі жерці відправляли тут свої таїнства ще за десяток століть до нашої ери. Вхід до печерного храму ніби охороняє жертовний камінь шість метрів завдовжки. Тепер його часто називають каменем Довбуша. Місцеві люди розповідають, що славнозвісний народний месник колись підняв його однією рукою з дна каньону річки Серет і поклав тут. Що ж, історичні свідчення, що Довбуш справді був у цих краях, таки є. Однак розповіді про надприродне переміщення жертовника - не більше, ніж міф".

12 річниця незалежності України. Сонце. Монастрирок. Блека та Ігор Хома над Серетом. Клас!

12 річниця незалежності України. Сонце. Монастрирок. Блека та Ігор Хома над Серетом. Клас!


Поговоримо докладніше про жертовник. Поруч з невеличкими лабіринтами монастиря - величезний камінь-дольмен, невідомо як поставлений на невеликі камінці, які слугують йому своєрідними "ніжками". На камені вирублений хрест, з яким пов’язана ще одна легенда-бувалиця. Перед великими релігійними празниками сюди заливають воду. Через три дні вона і дно видовби набувають кольору крові. До речі, цьому я вірю: дно видовби і дійсно має червонувате забарвлення.
На жертовнику зберігся рівчачок-кровосток, свідоцтво того, що не одна тварина (а чи тільки тварина?) закінчила тут своє життя. В. Андпіїшин у своїй статті стверджує: "... факт, що за своєю структурою він (камінь) принципово відрізняється від місцевих порід, справді заганяє у безвихідь сучасних науковців. Фігурує навіть інформація, що камінь ідентичний породам святої гори Синай, і це дає грунт для найсміливіших гіпотез про його походження". Кінець цитати. Хм.
Недалеко звідси - споруди монастиря XVI ст. (церква та цікаві в архітектурному відношенні споруди келій). Переходимо, отже, з часів язичнецьких у християнські. Спочатку ченці оселились в печерах-келіях, а потім нестримне бажання людства жити в комфорті сягнуло й цієї місцини. Бо навіть опалювання печер не давало почуття затишного житла.

Будується невелика дерев’яна церква. Все, що про неї відомо - лише дата її смерті: вона згоріла у 1530 році. Чи то татари її підпалили, чи ще щось трапилось, тепер не знає ніхто - бідкається газета "Місто". Від храму того залишився великий мармуровий куб, доставлений, ймовірно, з Італії, який стояв у захристі для здійснення церковних таїнств, та ікона богоматері. Куб і образ досі перебувають, як пише В. Андріїшин, біля Монастирка у відбудованій церкві, і оточує їх начебто якась особлива аура. Деякі особливо ревно-віруючі люди начебто навіть відчувають теплові промені, які струменять від цих предметів, якщо піднести до них руки.
Власне, на честь цієї вцілілої ікони і назвали відбудовану у 1560 році церкву - Успенською. А десь років триста тому, переповідають, пише далі В. Андріїшин, поруч, у печерному храмі невідомо звідки з’явився дерев’яний хрест. Монахи і священики вирішили перенести його у сусіднє село, однак через кілька днів хрест знову ж таки невідомо чиїми зусиллями пропав звідти і з’явився в Монастирку. Зрозуміло, що не побачити в цьому знамення не міг тавіть останній невіглас 16 сторіччя. Його й побачили. Знамення стало хресним батьком печерного храму - відтепер він отримав ім’я на честь воздвиження хреста.
Начебто рештки того, першого, дотепер зберігаються у церкві як дорога реліквія. Щороку на празник здіснюється наступний обряд, не позбавлений локального колориту: священики виносять його над головою з церкви, а потім люди передають його, прикрашеного зеленими гілочками, із рук в руки над головами. Кожен віруючий бере з собою одну гілочку, щоб потім "підкурювати домашніх, хату, худобу, аби не було ніякої біди та слабостей".
Про хрест та його подвиги на ниві охорони здоров’я відомо в околиці, на свята сюди приїжджають начебто звідусіль. Можливо. Хоча дорога для прощ сюди... ееее... добре. замінимо матюки евфемізмом: не найкраща. Проте маю враження, що в натовпі перед початком служби ще й не такі легенди про місцеві цікавинки почуєш.

Навколо печер - дерев'яні хрести. Це кальварія, хресна дорога, але незвична. В тверду землю вкопано 12 хрестів. Та знаменують вони не етапи сходження Христа на Голгофу, а одну з сільських родин. Начебто, у невеликому Монастирку їх якраз 12 (Не вірю! - верещить у мені привид Станіславського, але чи треба вірити усім легендам?). Раз на рік в це далеке село з’їжджаються родичі - вихідці з монастирка, які тепер живуть по всій Україні та за її межами. Кількість жителів села в ці дні збільшується в кілька разів. Кожна родина прикрашає зеленню свій хрест. Потім натовп з запаленими свічками простує кальварією. Як пише журналіст, "Очевидно, це їм дуже потрібно". Ні додати, ні відняти.
Молодий (1981 року народження!) настоятель храму в Монастирку отець Феодосій чимось схожий на толкієніста, славиться своїми даними екзорциста. Якщо комусь здається, що йому наврочили, підсипали погану землю тощо - зверніться до цього серйозного юнака, він допоможе. І тут в мене зовсім мало іронії - плацебо часто потрібніше за справжні ліки. А вже який хто спосіб для зцілення своєї душі обирає - його приватна справа.
Зараз в печері відновлено ікону на стіні (в 2000 р. її ще не було, в 2001 - вже є, поруч - скринька з піском для свічок). Перед входом до печер поставили благенький паркан-огорожу, та бажаючий може зайти без проблем.
Мегаліт пізніше в народі почали називати Каменем Довбуша (так в цих місцях називають будь-який великий камінь. Ще один знаходиться біля с. Збручанське цього-ж таки Борщівського району. Про те, скільки тих каменів Довбуша в Карпатах, мовчу).
Чесно кажучи, не враховуючи інформації про монастир в каталозі "Пам"ятки містобудівництва та архітектури УРСР", єдине, що я знайшла присвячене цьому місцю були наступні слова в статті про печери Борщівського району: "печера Язиченська і камінь Довбуша (біля с. Міжгір‘я, 42 м., названа так за виявленим в ній давньослов‘янським печерним храмом “Язичеська святиня” ІХ ст. з плоским жертовним каменем діаметром 4 м. і товщиною 65 см".
Власне для мене ж Монастирок, де була тричі - сонце, спека, стиглі дикі черешні на початку червня, що кривавлять солодким соком все, що їх торкнеться, стовп пилюки позаду, за колесами, та тиша. Я радила б сюди їхати усім - і не радила б у той же час. Приклад Червонограду перед очима: з найкращого куточка світу туристські натовпи зробили захаращений сміттям свинарник. Сподіваюсь, отець Феодосій та стан наших доріг позбавлять Монастирок такої ж долі.



Монастирок, печерний храм.  Ілюстрації Ф.Шиманського з журналу Kłosy (#722, 1.05.1879)
Монастирок, печерний храм.  Ілюстрації Ф.Шиманського з журналу Kłosy (#722, 1.05.1879)
Монастирок, печерний храм.  Ілюстрації Ф.Шиманського з журналу Kłosy (#722, 1.05.1879)

Ілюстрації Ф.Шиманського з журналу Kłosy (#722, 1.05.1879)


За Гектором Грабінським. З журналу Tygodnik Powszechny № 43 за 26 жовтня 1884 р. Монастирок

Монастирок у 1884 р. За мал. Г. Грабінського.



Monastyrok nad Seretem

Листівка польських часів з зображенням жертовника.


А це вже зображення радянських часів.

А це вже зображення радянських часів.

Kamien ofiarny w Monastyrku

Фото з 1990-х.



Тест на невидимий рушник.

Тест на невидимий рушник.


Хрест, про який йдеться поруч у тексті.

Хрест, про який йдеться поруч у тексті.


Монастирські споруди поруч зі скельним дивом.

Монастирські споруди поруч зі скельним дивом.


Помилуйтеся цим чудом ще раз.

Помилуйтеся цим чудом ще раз.


30 вересня 2007 р. Фото Ігоря Скалсьького.



30 вересня 2007 р. Фото Ігоря Скалсьького.


Ще фото Ігоря Скалсьького.


Ще фото Ігоря Скалсьького.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник