Палац графів Дунін-Борковських у Мельниці над Дністром. Фото до 1914 р. В правому кутку видно старий палац, перетворений на флігель.

Від маєтку Борковських в Мельниці збереглися рештки парку і господарських приміщень. Зараз тут психо-неврологічний відділ лікарні. 5 квітня 2010 р.

 Карта

Ті, хто подорожують надзвичайно багатою на пам'ятки старовини Борщівщиною, дуже нечасто заглядають в Мельницю-Подільську. Далеко, та й пам'яток особливо видатних немає... В принципі, вирішувати вам, але якщо раптом дорога приведе вас в Мельницю-Подільську, знайте, що не дарма це містечко ще кілька десятиліть тому було райцентром.

Хоча що я - міський, саме урбаністичний характер Мельниці відчувається відразу. Навіть не дивлячись на те, що населення Мельниці зменшується, зіщулюється шагреневою шкірою рок від року: 5 тисяч, 4 тисячі, зараз от лишилося близько 3 800 жителів. Приростає Мельниця-Подільська хіба хуторами (Борисівка, Гай, Левада, Оленівка) та приміським селом Зеленим. Тому, як і в сестрі по долі Скалі-Подільській, тут компактний, ще пам'ятаючий австро-угорські часи центр - і розлапистий, масивний приватний сектор. Хутори перетворюють чітку, підпорядковану шляхам (битому на Борщів і водному - Дністру) колишню форму міста з рівненького серпа на незрозумілу каракатицю. Хуторам незрозумілий весь цей геометричний поділ на міські квартали і витягування улиць у струнку. Вони звикли зміїтися так, як рельєфу заманеться. Ось звідки в катастрофічної неповаги до правил і законів в Україні ноги ростуть.

У дитинстві я часто тут бувала з мамою, але ті візити зтерлися з пам'яті. Останніми роками я час від часу буваю тут - переважно проїздом. Правда, в квітні 1999-го, 2004-го і 2010 рр. я таки присвятила Мельниці-Подільській кілька годин часу.

	З історії Мельниці над Дністром

2004 р. Колишній костел без вежі і життя

Cухо і коротко - про історію поселення.

Перша письмова згадка - сама заплутана позиція в випадку Мельниці. Скільки джерел, стільки й думок. Одні історики кажуть, начебто 1493 р. Інші переконують, що в 1362 році поселення вже належало литовським князям Коріатовичам - як і все Поділля. Сайт "Українська геральдика" називає іншу цифру: 1747р., що вкрай сумнівно (це дата народження Мельниці в статусі міста, але аж ніяк не Мельниці самої). Місцеві історики виражаються туманно: мовляв, Мельниця відома ще з князівських часів. (Якщо що, то в Монако й дотпер князі правлять, так що подекуди все ще тривають оті "князівські часи", угу).

Поселення часто плюндрували татари (1615, 1672 р. - тоді, ймовірно, в ансамблі з турками). Був якийсь замочок над Дністром, від нього нічого не збереглося. В 1744 р. в Мельницю з Карпат завітав Олекса Довбуш з товаришами - щоб розгромити місцевий маєток Лянцкоронських.

У 1747р. (за іншими даними. в 1767 р.) Мельниці надане магдебурзьке право з правом проведення торгів раз на два тижні. Поселення Мельниця спочатку в XVII ст. (тоді воно було власністю магнатів Лянцкоронських) перетворилося в Мельницю-над-Дністром, а вже в 1940 р. стало Мельницею-Подільською. Останнім власником Мельниці, аж до вересня 1939 р., був Юліуш Маріан Дунін-Борковський (Juliusz Marian Dunin-Borkowski, 1875-1950). Скоріше за все, на ньому "мельницька" гілка графів Дунін-Борковських і згасла: в нього з дружиною Марією Скршинською не було дітей.

Якщо очікуєте побачити тут дон-кіхотовські вітряки, будете трохи розчаровані: немає в Мельниці таких млинів! Назву пов'язують з існуванням у давнину на швидкоплинних прибережних мілководдях Дністра численних вітряних мельничок-плотів, на яких жителі по ближніх сіл мололи зерно. Місце, де вони стояли, дотепер називають Млинівкою. (І справді, чому не Млинівка-Подільська?:о) Мимоволі віриш у версію відомого польського мандрівника і краєзнавця Гжегожа Раковського, котрий виводить назву поселення від високих - до 120 м! - крейдових круч над Дністром. Мовляв, тому й Мельниця, що тут крейда, російською "мел").

До наших днів збереглося кілька пам'ятних хрестів козацьких часів на місці, де колись стояв оборонний замок (т.з. «Замчище») – в 1648 р., в часи Лянцкоронських, на Мельницю напали загони Максима Кривоноса. Лянцкоронським такий візит, напевно, не сподобався. Вони ще просто не знали, що буде після візиту Довбуша...

Офіційно Мельниця зараз не місто, а селище міського типу. В центрі, за спиною Шевченка і задвірками традиційного для області супермаркета "ТеКо" (Тернопільська Кооперація, напевно), знаходиться оригінальна мурована Михайлівська церква (1772, за іншими даними 1722 р., розширена у 1913 р., відновлена у 1928 р.). Основний об'єм храму - приземкувата ротонда під зплющеним, вкритим аж надто лискучою бляхою куполом. Зовні не надто вражає, а от в інтер'єрі купол розкривається настільки монументально і велично, що дуже шкодуєш, що не збереглися оригінальні розписи стін: старий стінопис в таких декораціях вражав би по-справжньому.

Поруч з Михайлівською церквою - мурована дзвіниця. На церковному подвір'ї маса якихось споруд, капличок, кілька фігур тощо.

Скромний монумент на честь Адама Міцкевича, скромний, позбавлений вежі костел св. Генрика (1861 р., а вежа була, переконують старі листівки),  скромні кам'яниці початку ХХ ст. – от і всі пам’ятки селища, яке колись було містом. В 2004 році до костелу в маленькому парку, напроти колишньої народної школи, можна було ще підійти, зараз вже зась: хвіртка зачинена, хіба через паркан скакати. Не буду, краще придивлюся до хвіртки: стара, он, вензель з цифрами "!930".

В ХІХ ст. наступні власники містечка, графи Дунін-Борковські, спорудили тут ошатний неоготичний палац і розбили навколо нього парк. Залишки того парку з старими ясенами і білими тополями можна побачити в селищі і зараз (він починається відразу за церквою), а от палац було зруйновано. Палац - так, годі шукати, але от господарське приміщення маєтку або гостьовий флігель все ще стоїть за парком. Правда, зараз він огороджений: не так від візитерів зовні, як від мешканців зсередини. Тут, в споруді, що ще хизується малесенькими нео-готичними псевдо-башточками в кутах, розташований психо-неврологічний відділ селищної лікарні.

Як і в інших подільських містечках, тут проживала колись велика єврейська громада. Мусила б бути синагога, але візуально відшукати її серед збережених австро-угорських споруд не вийшло. Перебудована або повністю знищена, напевне. В куті Мазурівка зберігся давній єврейський цвинтар. 

Старі путівники згадують щось про готель Айзенберга та ресторан Юречкової у місті початку століття. Але то було давно.

А зараз провiнцiйний спокiй Мельницi розштурхують хiба вряди-годи дельтапланеристи, якi з початку двохтисячних облюбували днiстровськi кручi для польотiв.

	З історії палацу Дунін-Борковських в Мельниці

Коли мова заходить про старі панські маєтки на теренах колишлніх польських "Кресів", без монументального багатотомника "Дії резиденцій..." Романа Афтаназі не обійтися.

Як тільки на зламі XVIII-ХІХ століть Мельниця над Дністром перейшла з власності Лянцкоронських до Дунін-Борковських (чи Дуніних-Борковських, як правильно?), тут було зведено невеликий, але досить цікавий класицистичний двір - сталося це в часи Єжи Якубом Дунін-Борковським (Jerzy Jakub Dunin-Borkowski, 1764-1813). Споруда була переважно одноповерховою, підвищенгою в центрі на один поверх і прикрашеною чотирьохколонним портиком перед головним входом. З боку саду були облаштовані два невеликих бічних крила, теж з портиками і колонами. Всі фасади будівлі були побілені в темно-жовтий колір, а весь декор - гзимс, сандрики, колони - був білим. Дахи були гонтовими. Про інтер'єри того палацу свідчень не збереглося.

Так як з плином часу класицистичний двір виявився для графів затісним, в другій половині ХІХ ст. тодішній власник Мельниці Мечислав Ігнацій Дунін-Борковський, зберігаючи старий палац в якості флігелю, будує новий і великий еклектичний палац, в якому всеж таки царювала нео-готика. Парадний вхід увінчував картуш з гербом графів, "Лебідь", прикрашеним короною. Зал і їдальня були декоровані дубовими плафонами. Салони і інші репрезентаційні приміщення були виконані в дусі нео-готики. Тут було трохи стильних меблів, родинних портретів, колекція кунтушів (поясів в сенсі), бібліотека і архів. Все це було знищено в Першу світову. коли через Мельницю пройшов фронт. А далі Р.Афтаназі пише: "Зруйнований палац після 1920 р. вже не був повністю відбудований".

Тобто він був відбудований не повністю? Але був? Взнати б докладно...

Костел св. Генрика, до речі, теж був зведений на кошти М.І.Дунін-Борковського. Родова усипальня Дунін-Борковських начебто збереглась на старому католицькому цвинтарі.

Моя думка така: виходячи з дати "1871" над входом до сучасного психо-неврологічного нео-готичного відділу, можна припустити, що саме в ті часи й зводився новий палац Дунін-Борковських.