Золота назва. А замку катма.

Думаю, найгарніша з споруд села на сьогоднішній день.

	Сумна історія однієї фортеці.

	Біля автокефальної церкви. Буде буря.

Карта

Я була тут багато разів. Дорога на мегаліт в Монастирку не може обминути Більче, а це й непогано. Село симпатичне, цікавий закуток в кількох кілометріх від траси Борщів - Товсте, тільки от коло-розвилка там якесь зачароване. Ми кілька разів не туди потрапляли, куди хотілося. Містика.  :о).

Археологів сюди вабить гігантських розмірів городище на пагорбі над селом. Якщо пощастить, можна знайти неабиякої цікавості кераміку трипільських племен - як хоча б цю, що зберігається в краківському музеї. (Ці раритети знайшов історик Г.Оссовський ще в ХІХ сторіччі, коли розкопки тут лише починалися. Щоправда, не на городищу, а в княжому парку, про що нижче. Великої ролі місцезнаходження для мене не грає. Ці глиняні фігурки та посуд з часів неоліту є справжньою гордістю Краківського Археологічного. Там же і наш Світовид зберігається. Шкода, що не у нас). Рибалок - заплава Серету та гребля. Я їхала за примарними рештками колишньої твердині.

Незвична назва може підказати, що село має довгу історію. Може, й замок тут був? Був. Та... Зовсім мало збереглося від нього зараз. Лише пагорб у центрі села, який має назву “Башта”, нагадує про існування тут укріплень. Та годі шукати стару кладку на цьому клаптику землі, де зараз знаходиться така солідна установа, як сільрада. 

З архівних джерел відомо, що замок в Більче Золотому був вже в 1646 р. На жаль, жодного його графічного зображення я не знайшла. У цьому форпості під час татарських набігів знаходили прихисток місцеві жителі. Але навіть замок не завжди допомагав: у 1629 р. в Більче було 37 осель, а в 1650-му - вже лише 20.

Статуя на фасаді костелу.

З часом, коли загроза нападів зайд вже відпала, замок почав занепадати. При частій зміні власників села старому замку приділялось все менше уваги. На початку ХІХ ст. місцеві жителі з дозволу господарів руїни почали розбирати мури і башти.

Ось запис з інвентаря за 1820 р.:

 ”Замок. В‘їзд на дитинець через браму між кам‘яними стовпами без жодних воріт. На тому місці, де був палац, видніється з землі кам‘яний фундамент. Льох мурований в старому замку під баштою. Двері до льоху на завісах з величезними скобами в мурованих стовпах. В лівій стороні знаходяться склади для напитків з 2 люфтами.” Зараз - опис маєтку Адама Потоцького в Більче від 1826 р.: ” Мури старого замку з баштами за описом в попередньому інвентарі (за 1820) ще не були розібрані, а тепер каміння забрали на будівництво стодоли”. Останнє повідомлення про замок датується 1846 р. ”Башта в самих руїнах. При башті замчисько, яке в значній мірі опоясано мурами, однак ті мури дуже спустошені і знищені. В середині цього замчиська в розвалинах знаходиться пивниця значної величини, поділена на різні відділи. Склепіння пивниці повалене. Кімнати пивниці з каменя без жодних дверей. На розі замчища знаходиться склад“.

	А парк тут вміє дивувати.

У другій половині XIX ст. стіни замку і башту розібрали повністю, а камінь використали для зведення двох господарських будівель в маєтку князя Леона Сапєги.

У 1771 р. поряд з старим замчищем збудували церкву св. Михайла, використовуючи замкове каміння. (Чи це та, де зараз моляться своєму богу автокефали?)

Читала в борщівському часописі, що ще донедавна в Більче Золотому зберігались фундаменти від мурів та підземні сховища, та на початку 60-х рр. ХХ столітя для будівництва (вгадайте, чого? - правильно, ферми) і для ремонту доріг розібрали камінь навіть з фундаментів.

Найдовше зберігалась підземна частина замку, та не пощастило і їй: в кінці 70 х років  бульдозером зняли земляне перекриття і розвалили кам‘яне склепіння підземель. Не знаю, навіщо. Тепер на території колишнього замку стоять будинки сільради та дитячого садка.

А далі вже згадуваний часопис "Літопис Борщівщини" за 1994 рік писав наступне:

"Про розміри і план замку в Більче-Золотому судити важко, адже дотепер збереглась лише частина муру довжиною 26 м. з боку лікарні. (Я - не бачила. Я обійшла там ВСЕ, і я не бачила муру! Де подівся? - Блека) Тільки форма самого пагорба і рови від мурів дають уявлення про розміри. Певно, замок був прямокутним в плані, довжиною від південної стіни до кінця гострого північного рогу 131 м., а ширина південної сторони була 54 м. Площа - близько 0.7га. Пагорб майже на рівному місці насипали, возячи глину з берегів Серету. Потім за контуром пагорба звели кам‘яні стіни на вапняковому розчині шириною 1,7 м. і башту. Навколо міцного замку викопали рови. Потік, що тече з гори Білочка, наповнював їх водою. На території замку була глибока криниця.
Поруч з сільським клубом – цікавий католицький костел в парку."

І з цим я не можу не погодитися. Костел - мініатюрний, як іграшка, але гармонійний і затишний. Він ховається в парку, подалі від траси, виникаючи посеред галявини як казковий будиночок з витонченим силуетом даху. Всередину? Ні, ніяк. От якби зараз правилось... Якісь ремонтні роботи ведуться, але ось у шпарину заглянути можна. Там... Хм. Там досить скромно.

	Костел чи усипальня?

Костел.

Ну от нарешті згадали і костел, зведений в 30-х роках ХІХ століття.

І з вищенаведеною фразою я не можу не погодитися. Костел - мініатюрний, як іграшка, але гармонійний і затишний. Він ховається в парку, подалі від траси, виникаючи посеред галявини як казковий будиночок з витонченим силуетом даху, з високими готичними вікнами, з різьбленими гербами на фасаді, прикрашеному статуями. Один герб - "Погоня". Інший не пам'ятаю :о).

Костел діючий. Всередину? Ні, ніяк. От якби зараз правилось... Якісь ремонтні роботи ведуться, але ось у шпарину заглянути можна. Там... Хм. Там досить скромно.

І от що я думаю. Відомо, що князь Леон помер саме тут, в своєму маєтку - 8 лютого 1893 року. Чи не була ця споруда придворною капличкою Сапєги за його життя - і усипальнею після його смерті?

А ще відомо, що на території придворного парку (де і стоїть костел) в 1884 році абсолютно випадково знайшли залишки первісного житла. На запрошення Леона Сапєги дослідити знахідку прибув в 1889р. куратор Музею Любомирських у Львові Е. Павлович. А вже потім дійшла черга й до Готфріда Оссовського, якого я вже згадувала.

О. Ледь не забула. В 1822 році неподалік села випадково була знайдена печера. Ви про неї напевно чули - це Вертеба. Саме в ній в 1876-1878 роках по завданню краківської Академії Мистецтв Адам Гонорій Кіркор знайшов деякі з тих цінних черепків, якими так пишається Краків.

	Ще картинки.

Сучасний "живопис" в старій рамці. Всередині храму. Церква.

Клуб. Ну, чи будинок культури. На місці давнього палацу. навіть сам трохи схожий. Але тільки трохи.