English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Нагіряни: новий плацдарм для споглядання.
Вже хоча б за цим видом варто приїхати в Нагіряни.

Вже хоча б за цим видом варто приїхати в Нагіряни.



 Після замку й водоспаду.

13.06.08

Здається, весь світ вже знає про моє ОСОБЛИВЕ ставлення до Червонограду-Червоногруду. Ще б пак.

Там буваю часто, по кілька разів на рік. І давно знаю, що в селі, яке нависає ліворуч над червоним кратером з замком-клітором посередині, є стара церква. З XVII століття, пише чотиритомник "Памятники градостроительства и архитектуры УССР". Варто подивитись.

 

Та варто, варто... Тільки кожного разу, потрапляючи в пастку краси, яку мені Червоноград припасає - а йому пасує і зима, і весна, і літо, і осінь - якось наплювательськи відношуся до всього іншого, що є навколо. Масштаб буде не той, відразу зрозуміло. Хоча якщо дуже хочеться - верхівку церковного даху помітно над лісом і каньоном. Мало, але хоч так...

Лише під час своїх дев'ятих чи десятих відвідин магічного місця я нарешті потрапила і в село поруч з заповітним заповідником естетичних вражень.

 


 Мої вибачення!

Джерело з Миколаєм.

Вдруге в Нагірянах я побувала в п'ятницю, тринадцятого - 13.06.08. І мушу до свого старого тексту додати хоча б кілька слів.

 

По-перше, я побачила сільську церкву значно ближче і значно краще. По-друге, я роздивилася, що ж то за монумент стоїть на краю Джуринського каньону, якраз напроти замкових башт. По-третє, я бачила православну церкву в Нагірянах, яка виглядає як католицька капличка кінця ХІХ - початку ХХ століть, але нею не є - місцевий житель пояснив, що храму-крихітці лише п'ять років. А поруч з храмом - бюст Тарасу Шевченку. здавалося б, от дивина для патріотичної Західної України - але в даному випадку бюст блищить на сонці зіркою і, здається, зроблений з чистого золота. А це вже, знаєте, ІНШИЙ рівень патріотизму, погодьтеся.

 

Але головне не це. Коли чоловік, що розказував мені про храм, підійшов до жінки, що пасла під церквою коров, він зауважив їй, що я "все знімаю, навіть Шевченка". А та... Ох. Та каже: "А вже колись так знімали. А потім в компьютері про нас, чуєш, що написали? Мій має розпечатки, показував: "МІСЦЕВІ АБОРИГЕНИ"! Не люди, навіть не жителі - аборигени!!!"

 

Ну так, я почервоніла, ще б пак. Потім ми з жінкою розговорилися, я сказала, що не хотіла нікого ображати - а вона й не ображалася, так, дивувалася.

Ось така дещо метафізична історія - принаймні в мене були двні відчуття, коли незнайомі люди в далекому селі цитували мої - може, дещо для них недоречні - вирази.


 В пошуках автентичної церкви.

Відновлена дзвіниця.

Відновлена дзвіниця.

Правду кажучи, завжди по дорозі до замку я видивлялась в село, яке пролітало за вікнами авто. І дивилась не лише праворуч, де серед нецікавих корівників виситься один незвичний, багряного кольору - той самий, з каміння палацу, зведений в 1980-ті роки. Погляд нишпорив і вузькими сільськими вуличками - де там ваша церква?

Погляд нічого не знаходив.

Знаєте чому? Бо церква не при дорозі :).

Тому з дороги помітна лише розбита траса - та яка траса, в селі асфальт перетворюється на якесь позаземне досягнення цивілізації, вулиці являють собою різноманітні асорті калюж і вибоїн. Хоча навіть по таким дорогам сюди щодня двічі на добу курсує з Заліщиків рейсовий автобус. Важлива інформація для тих, в кого свого транспорту нема, а потяг до краси - свій, аякже - все-таки присутній.

 

Той дивнуватого вигляду храм з безліччю бляшаних баньок на стрісі а-ля "москва-у-наших-серцях-назавжди", який проглядається з червоного спуску-серпантину до найгарнішого каньону на землі, аж ніяк не є старожилом. І взагалі, здається, цю православну... ееее... храмину переробили з якоїсь більш давньої каплички (див. про цю церквиця трохи вище).

До потрібного краєзнавцю храму треба їхати далі, повз місцеву школу та клуб, а також магазин, аж поки погляд не вихопить в густому затінку високих дерев стареньку церквицю.

Стоп, ми на місці. Фотоапарати до бою! І серйозніші обличчя, серйозніші. Хоча це ДУЖЕ важко.


 Історична довідка.

План та старе фото церкви з чотиритомника.

План та старе фото церкви з чотиритомника.

Отже, що перед очима.

Кам'яна тридільна Миколаївська церква. На жаль, автентичне перекриття даху святині до нашого часу не збереглося. Зараз апсида перекрита хрестовим склепінням, а притвор - пласким дерев'яним перекриттям.

Суворі об'єми стін позбавлені будь-якого декору. Церква-воїн, як в Касперівцях? Начебто не те століття, щоб храм був ще й оборонцем. Хоча... сімнадцяте - якраз той час, коли татари та турки лютували особливо жорстоко. Отже, оборонний храм? Все може бути. І до болю шкода, що такого ветерана вдягли в бляху і сіру шубу - адже в силуеті все ще проглядає СПРАВЖНІСТЬ, і вона значно цінніша за всі ремонти світу.

Поруч з храмом, трохи східніше - дзвіниця. Четверик на четверику. Перший ярус мурований, другий - з дерева, з традиційною для таких споруд відкритою аркадою.

І церква, і дзвіниця датуються XVII століттям. Хоча другий ярус дзвіниці було прибудовано трохи пізніше, у XVIIІ століттті.

На жаль, пізно ввечері, коли ми з Ігорем "Лазером" Скальським під'їхали до храму, було намарно сподіватися потрапити всередину церкви. Тому які там інтер'єри - не знаю.


 Не чекайте на диво в Нагірянах. Бо воно - вниз і праворуч.

Дві з трьох скульптур

Відремонтований храм, як і його побілена служниця-дзвіниця, мало нагадують свої світлини з чотиритомнику, хоча пройшло якихось 25 років.

Все чисто, акуратно - і чомусь ніяк. Храм, якому, якщо вірити таблицчі на дзвіниці, виповнилось вже 384 роки, аксакалом не виглядає. Дуже вже все якось... сучасно. Невідомо де поділись могутні контрфорси, які підтримували благенькі від старості стіни на фото в чотиритомнику. (Упс. Контрфорси є, на місці, просто в свій перший візит я не помітила їх). Без них церква здається звичайною сільською хатою, що тимчасово виконує обов'язки місцевого греко-католицького храму. Сучасні (А може, ні?) наївні скульптури святого Миколая, Ісуса та діви Марії яскравих кольорів під ганочками-навісами, дикунського вигляду брюнетисті міні-ангелочки в синіх сукенках і з педікюром на маленьких пальчиках, які облаштувалися - один з трубою, інший з розп'яттям - над воротами, низька прибудова з заскленою верандою як в пересічному селянському житлі... Лише маленька сигнатурка на даху та  образ-віньєтка святого Миколая на одній з стін в кольорах "виріж-око" нагадують, що це все-таки місце відправлення культу, а не хата баби Гані. Дерев'яну частину дзвіниці за традицією наших сіл забрано в забрала з бляхи.

Сумно якось... і навіть не тому, що надворі жовтневий вечір і дерева перетворюються на яскраві смолоскипи пам'яті самих себе.

 

Здавалося б, все добре: ось і церква, і табличка, яка розказує, що храм побудовано в 1623-му, а відновлено в 1989 році (табличка не державного зразка, а з місцевого червоного пісковику з якимись рослинами-завитками)... Та відчуття, що тебе трохи того... надурили, не полишає.

 

І лише незвична, ще небачена до сьогодні панорама червоноградського замку, що відкривається під церквою, над урвищем, примирить і з недолугою спробою відродити дух XVІІ століття, і з яскравими гіпсовими ідолами навколо.

 


 Ще фото. Переважна більшість від 13.06.08


Фото з першої поїздки.
Порівняльний аналіз двох Миколаїів - біля церкви Біля джерела.
Абсолютно золотий Шевченко.
Православна церква.


Фото з першої поїздки. Порівняльний аналіз двох Миколаїів - біля церкви та біля джерела. Абсолютно золотий Шевченко. Православна церква.






Це ніякий не пам'ятник Магдебурзькому праву, а обеліск на могилі померлих в Другу світову. Просте життя на фоні прегарних руїн. Янголя з трубою.


 На закуску.

Панорама села з червоноградської дороги.

Панорама села з червоноградської дороги.




© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник