English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Псари (Приозерне). Садиба Рея та інші пам'ятки
Політ над закинутим палацом у Псарах (Приозерному). 22 липня 2018 р.
З цього ракурсу пам'ятка виглядає неканонічно, як далекий родич баварського Нойшванштайну.
Політ над закинутим палацем у Псарах (Приозерному). 22 липня 2018 р.
Палац в Псарах в 1938 р.
Палац в Псарах в 1938 р. (зараз село приозерне Рогатинського району)
Колись розкішний палац графів Реїв у Приозерному-Псарах. Політ квадрокоптером 22 липня 2018 р.
Колись розкішний палац графів Реїв у Приозерному-Псарах. Політ квадрокоптером 22 липня 2018 р.

Карта

Координати: 49°24′54″ пн. ш. 24°28′04″ сх. д.

Моя стаття про Приозерне і Ко.

 

Це місце варто побачити якомога швидше - якщо ви тут ще не були, то вже можете й не побувати. Палац в Приозерному (колишніх Псарах) - ганебний приклад того, як охороняються в Україні пам'ятки архітектури державного значення. На початку червня 2008 р. одна з найгарніших садиб Галичини пішла з молотка.

 

УПЦ КП, в руках якої комплекс був з 2005 р., просила за нього спочатку півмільйона доларів, в результаті продала за 350 тисяч гривень (це за паперами). Покупці – фізичні особи, більше про них наразі невідомо. А місцеві журналісти вже називають владику Іоасафа успішним рейдером. Хоча пам’ятку архітектури національного значення продавати банально заборонено законом.

Влада її владиці й не продавала – вона садибу попу… подарувала. Разом з парком площею в 30 га. А вже владика цим щедрим даром розпорядився за власними бажаннями.

Те, що нові власники понівеченого монахами палацу будуть навряд чи раді туристам - зрозуміло. Україна втратила цікавий об'єкт для відвідування. Якась приватна особа набула цікавий об'єкт для проживання. 

Сумна історія запустіння і руйнації

Палац Реїв у Псарах в 1938 р.
Палац в Приозерному (Псарах) 1938 р.

Моя стаття про Псари і Ко.

 

Сюди я потрапила 15 травня 2005 року завдяки Ігорю Скальському, який відкрив для себе це розкішне місце за кілька тижнів до того. Хоча фото палацу я побачила ще в 2001 році в рекламному буклетику про Прикарпаття. Та що поробиш з глянцевим папірцем, коли ніяких координат "садиби Рея" немає?

Хтозна, можливо, автор путівника чекав на перейменування населеного пункту, в якому знаходилася садиба? Колись це село, що ховається в кількох кілометрах від траси Рогатин-Львів, називалося Псари. За совєтів такі "псячі" асоціації комусь не сподобались, і поселення перейменували на Приозерне. Озеро там і правда є. Сама не бачила, але надзвичайний жаб'ячий галас, який я спочатку сприйняла за шум якогось гігантського бульдозеру або оркестру бензопил, підтверджував право Приозерного носити саме таку назву.

 

В другій половині XVIII ст. Псарами володів Юзеф Яблоновський, який передав маєток у спадок своїй дочці від другого шлюбу Урсулі (народилася в 1779р.), дружині Вінцента Глоговського, придворного короля Станіслава Августа. Їх син Станіслав, не маючи дітей, відписав Псари брату Людвіку, а той, в свою чергу, - дочці від другого шлюбу Вільгельміні (1849-1907), дружині графа Станіслава Рея (1833-1873). О! Нарешті прозвучало епохальне для Приозерного прізвище! 

Коли Вільгельміна померла, Псари дісталися її онукам Станіславу Костці (1894-1971) і Людвіку (1896-1978). Брати поділили спадок між собою - і Псари дісталися Людвіку Рею.
Знали б ви, як шкода було потрапити в казковий романтичний палац майже вночі, близько 10-ї години вечора! Та сталося як сталося. Буде привід ще раз відвідати садибу Рея. :) (Так і зробила - але аж у липні 2018 року :)).

Трохи про історію споруди.
Без магнатів Потоцьких, власників велетенських угідь на Західній Україні, тут не обійшлося. Той самий Людвік Рей, ім'я якого зберігає палац і котрого я вже згадувала вище, був представником однієї з гілок цього могутнього польського роду. Шляхтич на поганий фінансовий стан не нарікав, мав будинок в Парижі, а влітку полюбляв навідуватися до родинних пенатів на Рогатинщині.

Тут теж бідністю й не пахло: величезний, повний екзотів, парк ховав чималий палацовий ансамбль, що складався з величної в'їздної брами, фантазійного палацу, флігеля (для прислуги, напевно?), зерносховища та - ну як же без цього! - конюшні. Первісний палацовий комплекс виник в Псарах в другій половині XVIII ст. і був типовим дітищем епохи - класицистичним. З колонадою, портиком - все як слід. Вже на 1880 рік ця споруда, зведена з дерева та (гм. Це не мої слова. Так пише Р. Афтаназі!) глини не надавалася до нормального життя. Старий палац розібрали, а новий графиня Вільгельміна почала зводити ще за існування будинку-старця. Спроектував нову садибу відомий львівський архітектор Юліан Захаревич (в польських джерелах його названо Julian Oktawian Lwigrod-Zacharjewicz). Будівництво садиби в еклектичному стилі завершили в 1882 р.

Ще й зараз прослідковується під'їздна дорога до садиби, обсаджена столітніми липами. Ставки обабіч дороги, знову ж таки, не завжди були гуртожитками для жаб. Тут гості вельможного Рея каталися на човниках, слухаючи концерти духової музики (оркестр запрошували у парк щонеділі).

Палац - вау. Щось таке я б хотіла собі, якщо не вдасться провести експропріацію кам'янецької віли Дембіцького (зараз Палац дитячої творчості). Єдине, чого не вистачає цьому нагромадженню башточок та кімнат, то це історичності. Такої, щоб справжня, древня, відмічена тавром творчості відомого архітектора. Зате як гарно вийшло!

(UPD: за 13 років, що минули, мої смаки сильно змінилися - і жити в такому я б вже не дуже хотіла. Але до справи це не відноситься :))


Аксакал палацового комплексу - в'їздна брама (1822). Десь тоді ж в парку посаджено платан. Його гігантська крона дарує палацу затінок й дотепер. Коли ж зведено сам палац, якому так личить його бароково-ренесансний стиль, мені невідомо. Правдоподібно, це сталося в другій половині ХІХ століття.


В путівнику-карті "Рогатин" (Тернопіль, "Наш світ") розповідається про те, що в'їздний проїзд в палаці колись був наскрізним, але в 1970 році його замурували - тут було вибрано місце для встановлення пам'ятника Леніну, століття якого якраз відзначалося того року.

Це не єдина жертва, яку палац змушений був офірувати на вівтар нової системи. Вересень 1939-го став переломним в житті Західної України, Рогатинщини, Псарів і самого господаря садиби - Рея. Теплі залишки літа заколихували гостей в їх затишних спальнях другого поверху. Знали б вони, що попереду війна...


Як не дивно, "несвідомі" селяни врятували життя свого "поневолювача": Рею вдалося емігрувати до Франції. Певно, він до самої смерті згадував свій покутський рай, бо, каже путівник, не так давно в приозерне приїхав спадкоємець магната, правнук.

Шкода, що не виникло в онука бажання зайнятися реставрацією маєтку. Бо чого-чого, а капітального ремонту палац потребує. За радянської влади з замкоподібної споруди знущались як могли: тут навіть влаштували колгоспний свинарник (!!!). Бідні пацятка дряпали ратичками паркетну підлогу, гасаючи по вестибюлях і палацовій капличці та спускаючись парадними сходами у парк.


Певно, тварин пожаліли, виселили - а на місце свинок в'їхали божевільні. А у 1955р. в палаці оселилися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу.

Нові часи теж не відзначаються ласкою до палацу. Садибу ще в 1996 р. передали в користування УПЦ Київського патріархату. Таким чином намагалися врівноважити сили: тоді ще гадалося, що Манявськиц скит заберуть собі православні Московського патріархату, тому Київський задобрювали старовинним палацом. Та Манява теж дісталася КП. В 2005 р. обласна рада віддала маєток вже не у користування, а у власність УПЦ КП.

  І справді, в маєтку до серпня 2004 року діяв жіночий монастир. Пізніше в будинку поволі йшла "реконструкція". Була встановлена брама з хрестом при вході до парку (у 2018 р. вона була вже облізлою і майже-антикварною зовні).

Я ще встигла побачити в травні 2005 року ліфт, яким з цокольного приміщення подавали нагору гарячі блюда, розкішну дерев'яну раму дверей, старі сходи незвичної форми. Більше в палаці не лишилося ні-чо-го. Все розікрали та спаплюжили. Вночі підніматися на другий поверх в повній темряві було особливо лячно: під ногами раз у раз виникали провалля: підлога обвалилася, легко собі зламати карк.

UPD: в 2018 році всередині вже повна, тотальна руїна. Важкі дерев'яні фронтони дверей обвалилися, подекуди все ще є старі віконні рами, тримаються ще сходи. Але провалля в підлозі лякають. 



І що буде далі? А нічого. Прегарний витвір позаминулого століття cпочатку перетворився на мало кому потрібні чернечі келії. Приклади "турботи" кліру про унік
альні палаци вже маємо: погляньте на нео-готичне диво в Червоному на Житомирщині. Але й монастиря в Приозерному так і не відбулося: напевно, порахували, що вкласти треба забагато коштів. Планувалося ще розмістити тут єпархіальне училище, яке б випускало регентів та псаломщиків. І ці плани не збулися. Православ'я турбує на естетика, а власна мошна. Саме тому невдовзі церква спекалася занадто коштовної власності.

Спочатку в садиби навіть з'явився шанс на життя. З новин відомо, що 31 січня 2008 р. на засіданні постійної комісії Івано-Франківської облради з питань культури, національного і духовного відродження було підтримано клопотання Міністерства культурної та національної спадщини Республіки Польща щодо створення на базі палацово-паркового комплексу “Садиба графа Рея” в Приозерному Українсько-європейського центру діалогу та співпраці. Комісія вирішила звернутися з цього питання до Державної служби з питань Національної культурної спадщини України при Міністерстві культури і туризму України - ну і вирішити питання права власності на садибу.

Маєтком також цікавився україно-польський фонд "Псари" під керівництвом Мартина Рея, онука останнього власника палацу. Була проведене інвентарізація споруд, з'явився тематичний сайт (давно вже неживий, за хостинг треба платити). Тільки всі ці ініціативи далі не зсунулися з місця і на крок.

 

Влітку 2008 року садибу незаконно продали приватним особам.

Кому палац належить зараз - і чи належить - невідомо.

Він поволі заростає кущами і наближається до точки, після яколї вже не буде вороття в життя. Тільки смерть чекає попереду.


Що подивитись неподалік: Чесники, Рогатин, Бережани, Чортова скеля, П'ятничани.

Церква Преображення в Приозерному (1793, УГКЦ)

Приозерне. Церква Преображення та сучасна капличка з похованнями родини Реїв біля неї. 22 липня 2018 р.
Приозерне. Церква Преображення та сучасна капличка з похованнями родини Реїв біля неї. 22 липня 2018 р.

Відразу при в'їзді в саме село (воно далі за маєток, за переїздом) стоїть умовно-дерев'яна Преображенська церква з кінця XVIII ст. 1793 рік тут лише за документами, бо насправді все виглядає на ХХІ століття: свіжа бляха, свіжий фальшбрус. Це сумно, але не все в Приозерному так песимістично. Поруч з храмом - поховання дітей та зовсім молодих людей: Глоговських (Вінцента, помер у 1800 р., Станіслава, 1800-1820) та графів Реїв (Кароля, 1870-1872; Людвіка Домініка (1869-1888; Станіслава, 1867-1898). Біля них поставили скульптуру Христа з хрестом - а навколо облаштували навіс-капличку в сучасних асиметричних формах (неначе зрізане шатро). Вийшло несподівано симпатично.

 

Відомо, що вже у 1578 р. у Псарах була якась церква. Наступну, ймовірно, збудували у 1664 р.  У 1759 році місцевий храм згорів - і віруючі кілька років користувалися небевикою капличкою, зрубаною з дуба. Тим часом гроші на нову святиню начебто обіцяла дати власниця села Тремблінська. Нова церква постала вже аж у 1793 р. - тому невідомо, чи на кошти Тремблінської, чи на якісь інші. А от дерев'яна дзвіниця-сусідка залишилася ще від храму-попередника. Муровану дзвіницю-браму звели аж у 1884 р. (у 2018 р. відбувалася її реконструкція). Дзвони з неї забрали російські солдати під час Першої світової війни. 



Старі листівки з палацом родини Реїв у Псарах
Старі листівки
Старі листівки з палацом родини Реїв у Псарах
The beautiful old abandoned manor in the village of Pryozerne (Psary), Western Ukraine, aerial view
The beautiful old abandoned manor in the village of Pryozerne (Psary), Western Ukraine, aerial view
Добре, що на палаці Реїв у Приозерному (Псарах) поки що цілий дах
Тут видно залишки флігелів в кінці саду
Вид з неба на садибу Реїв (Псари-Приозерне)
Види з неба-2018
Вид з неба на садибу Реїв (Псари-Приозерне)
Російська солдатня в палаці. Листопад 1915 р.
Російська солдатня в палаці Реїв. Листопад 1915 р.
В Першу світову війну у псарівському маєтку Реїв був військовий табір
1916 р., Перша світова і палац
В Першу світову війну у псарівському маєтку Реїв був військовий табір
Палац в Псарах на листівці 1917 р.
Палац графів Реїв, перша світова війна
Ще Перша світова
Прибрамний корпус садиби Реїв, Перша світова, зима
Салон палацу. 1938 р.
Салон палацу в Псарах (Приозерному). 1938 р.
Псари, 1900 р.
Псари, 1900 р.
Два фото з 1908 р.
Садиба Реїв-Потоцьких в Псарах (Приозерне) 1908 р.
Psary (Ukraina) palac
Сходова клітина була дуже оригінальною.
Не знаю, чи буде ще шанс на життя у палацу в Псарах (Приозерному)
Фронтон з дверей вже все.
Залишки колишньої розкоші
Залишки колишньої розкоші садиби Реїв у Псарах
Початок ХХІ ст.
Фото - І.Скальський A palace in Pryozerne, Ukraine
Флігель. І.Скальський
Флігель. І.Скальський
В'їздна брама. 1938 р.
В'їздна брама. 1938 р.
Я фотографувала стару підлогу
Я фотографувала стару підлогу
Отаким я побачила палац
Отаким я побачила палац
Останнє моє фото
Psary (Pryozerne), Western Ukraine
Вільгельміна Рей.
Вільгельміна з Глоговських Рей.
Надгробок Вільгельміни Рей.
Надгробок Вільгельміни Рей.
Ц.Рей біля каплиці. 1938
Графиня Цецилія з Потоцьких Рей на фоні каплиці. 1938.
Шпихлір з XVIII ст.
Шпихлір з XVIII ст.
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник