Гарна Блека, гарна церква.

	Про те, як шкідливо боятися говорити з тубільцями

Моя стаття про Чесники і Ко.

Вперше в це село поблизу Рогатина я потрапила ще у 2001 році. Звернули з траси біля вказівника. проїхали обіцянний кілометр, покрутилися біля нової церкви, заїхали трошки далі, у центр села (магазини та школа не дали помилитись: центр був саме тут), виїхали на трасу, по дорозі обертаючись та все шукаючи очима потрібний храм - ніц. А знала про його вигляд ще з дитинства, завдяки альманаху "Сквозь века" ще аж за 1986 рік. (До речі, мені здається, чи церква досить схожа з своєю ровесницею-посестрою з заліщанських Касперівців?) Біля церкви спитала якусь дитину, та сказала, що храм в селі один, я повірила. Поїхала звідти. Даремно.

Що даремно, переконалася 25 липня 2004 року, коли після довгого соц-опитування селян (всього в опитуванні брали участь: 4. 2 жінки та 2 чоловіка. Статистика) нарешті знайшла - з радісними зойками - те, що шукала. До речі, то був перший день після мого приїзду додому з Москви, тому й була така нахабна: рідне повітря п'янить краще за вино.
Отже, Михайлівська церква XIV сторіччя. Стара, чи не так? А гарна!!!
Варто було проїхати все село, і ферму за ним, і футбольне поле... власне, там я Сергія і залишила, бо вже побачила мету свого маршруту - і понеслдася повз гусині орди біля річки-калюжки, поки Сергій шукав такий-сякий місток через той маленький потічок. Очікуючи на нього, я все так само підстрибувала від задоволення та вибирала ракурси для фотографування покраще. Можете не сумніватися: вони виявилися абсолютно такими ж, як і у всіх тих, хто фотографував цю споруду.
Заглядаючи у шпаринку для ключа (солідних розмірів, але й замки на дверях теж не маленькі висять), всередині побачила лише ремонтні причандалля та сірість. Іконостаса або немає, або його не видно за тими всіма драбинами (на фото нижче - фото Ігоря Скальського, і там за лісами видно іконостас. В мене ж все-таки дуже поганий зір). Біля входу - лавиця, це робить двір більш обжитим та затишним. Ха, згадалось. як дивувалась по дорозі до церкви, що вози (в які коней запрягають), виявляється, теж мають номери.
В Г. Логвина про Михайлівську церкву сказано сухо та по-діловому. Про всяк випадок процитую:
"В плані тридільна, з прямокутною навою (5 на 6 м) і бабинцем (3,3 на 5,5 м), з п'ятистінним коротким вівтарем (3,6 на 5,4 м), орієнтованним довгою стороною перпендикулярно повздовжній осі будівлі. Храм перекритий трьома напівсферичними куполами без барабанів, але з світловими ліхтариками (висота до них 10 метрів). Бокові приміщення покриті скатним готновим дахом, а середнє має квадратовий при основі шатровий верхз двома заломами. В ХІХ сторіччі на північному та південному фасаді звели величезні контрфорси" (і це, як на мене, тільки прикрасило церкву - Блека).
Храм позбавлений будь-яких архітектурних деталей: чистісінька, майже не скаламучена архаїка. Лише плями низеньких (всього півтора метри!) дверей з віконцями над ними виділяються на світлих стінах. Звідси незвичайна монументальність церквиці, а ще - мур навколо, а ще - так звані "козацькі" (насправді - прості селянські) хрести та більш пізні поховання довкола храму, серед них - похилена в скорботі жінка на польському надгробку середини позаминулого сторіччя. Трохи вона там не на місці, але нас щонайменш цікавлять міжконфесійні розбірки, еге ж?
Логвин писав, що храм всередині викликає затишне, але піднесенне враження. Висотно відкритий простір простих куполів підкреслюють вузенькі, низько розташовані хори біля західної стіни. Урочистий вигляд інтер'єру надає чотириярусний різний позолоченний іконостас з яскравим декоративним живописом (ХVIII ст.).
Ось поки що і вся інформація. яку мала та яку розказала про майже 700-літню церкву у Чесниках. Будете у Рогатині - не забудьте про неї.

	Три фото від Ігоря Скальського: