English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Коломия
Ратуша. Вечір.

Ратуша. Вечір.


                                                                                                                  Коломия - не помиї!

                                                                                                                     Коломия - місто!

                                                                                                                               Коломийка.

 

Я буваю тут досить часто, а написати нормально про це місто все руки не доходять. Зараз теж не дійшли:о). Тому -конспективно.

Коломия - чудове місто з дуже виразним австро-угорським характером забудови. Тут не просто багато старих кам'яниць зламу ХІХ - ХХ століть, тут їх просто МАСА. Варто поблукати тісними вуличками середмістя кілька годин, щоб відчути себе трохи по-іншому (затримуватись надовше особливо немає заради чого, адже і Коломию, і два її найцікавіших музеї можна злазити вздовж і впоперек протягом одного дня). Сецесія, модерн і історизм - саме той час, коли місто набуло теперішнього вигляду, і закоханість тих перших десятиліть ХХ сторіччя в деталі та красу буття як таку все ще голосним акордом звучить в забудові площі Ринок та навколишніх кварталів.


 Кілька слів про історію.

В. Качинський. "З ярмарку в Коломиї"

В. Качинський. "З ярмарку в Коломиї"

Гарно та докладно історія міста описана на сайті Коломиї. Я лише скажу, що місто це дуже древнє, адже ще в Галицько-Волинському літописі в записах за 1241 рік сказано:

  "... не можеши отдати ю сима, яко велиции князи держать сию Коломию на роздавание оружникам..."

Хоча, звичайно ж, місто виникло задовго до першої згадки документів про нього. Була тут і фортеця на горі над Чорним Потоком, від якої до нашого часу нічого не залишилося. Скоріше за все, укріплення спіткала важка доля їхніх братів в Чернівцях (фортеця Черн на горі Цецино) чи Обертині: монгольська навала, що пролетіла краєм, спустошила міста та знесла замки.

Замок відновили вже за польського панування (Коломия увійшла до Речі Посполитої в середині XIV столітття). Але розмістилася твердиня вже не на пагорбі, а в районі теперішньої коломийської ратуші. Це був так званий "Старий двір".

Листівка 1903 року.

Листівка 1903 року.

1405 року місто отримало Магдебурзьке право, а вже за 6 років тут захазяйнували волохи: місто і все Покуття було продане на 25 років молдавському господареві Олександру - як бакшиш за обіцянку виступити на боці Польщі проти сусідньої Угорщини. Дипломатичні ігри, де пішаками були прості жителі міста... 

В 1490 р. Коломийський замок пав перед 10 000 бунтівників повсталого Івана Мухи. А наступні 150 років були чи не найважчим в історії Коломиї. Напади татар, турків, волохів практично щороку грабували місто. Тільки палала Коломия в 1502, 1505, 1513, 1520, 1531, 1589, 1594 роках. Не дивно, що з тих часів так мало збереглося міських споруд - лише дерев'яна церква на цвинтарі, і все. Під час одного такого нападу було зруйновано домініканський монастир над Прутом, а ченці були повішані на хрестах кляшторного цвинтаря.

Тільки в 1612 році турки й татари нападали на Покуття тричі.  Це ще не рекорд - в 1618 році було чотири напади. Польська хроніка за 1621 р. засвідчує: "Місто татарами спалене і люди з нього вибрані", а за 1624 р. є запис, що татарами місто "з грунту знесене". Під час чергового нападу в 1626 р.в місті вже нікому і нічим було чинити опір ворогу.

Два види коломийської ратуші.
15.07.06

Два види коломийської ратуші. 15.07.06

Та місто феніксом відбудовувалося знову і знову, потроху відступаючи від бурхливого навесні Пруту. Замок, вже третій в історії Коломиї, зводять на захищеному ставком пагорбі, де пізніше постане міська гімназія. На в'їздах зі Снятина та Обертина стояли звідні мости.

  Відродився й домініканський монастир.  Після ліквідації ордену домініканців австрійською владою у 1788 р. монастир закрили, а його приміщення передали магістрату. В 1855 р. на місці монастиря збудували церкву св.Михаїла.

  Площа Ринок за Середньовіччя відрізнялася від знайомої нам тепер. Це був великий незабудований майдан з ратушею посередині. У 1865 р. пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і більшу частину кам'яниць навколо Ринку. 1877 року звели нову ратушу, вибравши для цього дуже незвичне розташування: на розі. Більше в Україні немає жодного магістрату, щоб стояв впівоберта до головної площі. На тому місці, де б мала стояти - за традицією - ратуша - звели будинки для погорільців.

1905р. Площа Ринок і ратуша.

1905р. Площа Ринок і ратуша.

Та пожежа нарешті навчила міщан однієї важливої істини: не хочеш, щоб майно згоріло - будуй краще з каменю. І Коломия почала вбиратися в кам'яні шати.

Як і багато інших прикарпатських міст, Коломия багатіла на солі. Сіллю торгували, сіль добували в селах біля міста. У 1565 р. в місті було 50 зваричів солі. А ще місто було чималим транзитним пунктом на шляху до Львова чи Києва. У Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів тоді як в Белзі - 34, Холмі - 52, Львові - 53, Кам'янці - 63.

 Місто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Більше того! Купцям категорично забороняли обминати Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

    У 1772 р. коли Коломия відійшла до Австро-Угорщини, від міста відійшли села, податки з яких використовувались на міські потреби.

Австро-угорською епохою тут ще пахне досить сильно.

1781 р. Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої функції повітового центру. На околиці міста виникла німецька колонія, про яку сьогодні нагадує кірха. Протягом XIX ст. в Коломиї звели 6 військових казарм та 3 порохові склади. 

1866 рік - ще одна важлива віха в історії міста. Через Коломию пролягла залізниця Львів-Чернівці. А далі почалася епоха нафти: в Слободі Рунгуській знайшли нафту, а в Мишині, Стовпчатові і Джурові - буре вугілля. У 1885 р. в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали залізничну вітку.

  1860 р. в місті була відкрита друкарня М. Білоуса, в 1865 р. стала виходити перша газета "Голос народний", а в 1867р. започатковане книговидання. У1861 р. відкрили гімназію, в 1876 р. - гончарну школу, в 1892 р. - школу деревного промислу та низку загальних початкових шкіл. 1877 р. було засноване товариство "Просвіта", а в 1895 р. - "Коломийський Боян". В місті будують Народний Дім, з 1902р. проводяться Січові свята, у травні 1914 р. відкривають пам'ятник Т.Шевченкові.

Військо на площі Ринок.

Військо на площі Ринок.

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. Москалям все було не так. Зруйновано пам'ятник Т.Шевченка, заборонено видання українських газет та книг, закрито українські книгарні і бібліотеки, припинено діяльність товариства "Просвіта", навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква. 1 листопада 1918 р., коли було проголошено ЗУНР,  військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

  Та це ніяк не відміняло Першу світову війну. 15 грудня 1918 р. місто провело на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвалися румуни, а 16 липня УГА змушена була перейти річку Збруч. 

З вересня 1939 року Коломия стала містом УРСР. Далі була Друга світова.  28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию. 

Місто знову пригадало, як відновлюватися, як жити далі. Потроху Коломия повернула собі славу промислового міста, хоча її головним багатством була вже не сіль: в місті працювали машинобудівні підприємства, завод будматеріалів, гардинна, щетиннощіткова та паперова фабрики. 

Виросли сірими мутантами-грибами квартали нецікавих багатоповерхівок поблизу залізничного двірця.

Та зберігся старий центр, його кам'яниці, Ратуша, храми, "Сокіл". Працює професійний театр - і це в місті з 60 000 населення!   Місту повернено Народний дім. Функціонують Музей народного мистецтва Гуцульщини, музей писанки, музей історії Коломиї. Є луна-парк. Місто - цілком європейське та чистеньке.


 Топонімічні таємниці.

"Сокіл".

"Сокіл". Зараз там якась спортивна установа.

Назва міста увіковічнена в коломийках - веселих куплетах, що з шаленою швидкістю співають на Покутті вже не одну сотню років.

А про походження самого слова "Коломия" існує не одна версія.

За однією, купці, що везли сіль і приїжджали з Заболотова чи Яблунова — основних гуцульських солева­рень, сильно забруднювали свої "екіпажі" в дорозі до Коломиї. Дороги ж бо були не асфальтові! Тому перед в'їздом в місто, біля Пруту, купці мили кола своїх возів. Коло - мили. От вам і Коло-мия.

А от професор Львівського університету І.Шараневич вважає, що місто лежало біля "миї". Якої ще миї? Та коло річки! Начебто давні слов'яни кожну річку називали "Миєю", а гірське населення так найменовувало Прут.

Л. Вайгель, професор Коломийської гімназії, один із перших дослідників історії міста, у своїх дослідженнях історії підтвердив, що гуцули дійсно ріку Прут називали "Миєю". Чому ж не виникло ще з півдесятка топонімів, що походять від "миї" - незрозуміло.


 Про будинок-писанку.



Вірніше, про те, як Блека його побачила вперше. Трагічна історія.

 

Це було 28 квітня 2002 року, в день мого народження. Ми з Сергієм поверталися з Маняви та Пньова. Виїхали з самого ранку, досить швидко все, що було взято з харчів в дорогу, опинилося в шлунках. Яремче. Я раптово відкриваю сумочку, яку мама подарувала зранку, і знаходжу там дві шоколадки "Мілка". Такі, як люблю - молочні. Я швидко розгортаю фольгу, аж за вікном - прегарна церква в Дорі. Я поспіхом вилітаю з машини, щось там кричу Сергію, щоб він мене сфотографував, швидко все це і робимо. Час вже пізній, темніє. Треба поспішати.

Коломия. Машину зупиняємо біля самого яйця, вечір прохолодний, я натягую косуху. Біля писанки - маса народу. Деякі з цікавістю вивчають, як до споруди наближається дівчина в шкірі. Її чорні штани ззаду замащені чимось коричневим та липким. Відчувши погляди, я обертаюсь... провожу рукою по попі... хм... а потім облизую руку.

 

Так, я сиділа весь шлях від Дори на шоколадці, а в Сергія була істерика від сміху. :)


 Галерея фотографій.


Найстаріша на Покутті Благовіщенська дерев'яна церква.
1587р.

Найстаріша на Покутті Благовіщенська дерев'яна церква.
1587р.



1904 рік.Монумент А.Міцкевичу.
Бальна зала Каси Ощадності. 1918р.
Пам'ятник Пілсудському.

1904 рік.Монумент А.Міцкевичу.
Бальна зала Каси Ощадності. 1918р.
Пам'ятник Пілсудському.







Руська церква на початку ХХ ст.
І зараз.







Площа Ринок. 1917 рік.


Лепорелло з 1900 р. Види ратуші.
Ще раз ратуша - 1939р.
Площа Ринок.

Лепорелло з 1900 р. Види ратуші. Ще раз ратуша - 1939р. Площа Ринок.


Костел роботи самого Б.Меретина
Зараз там церква з монструозними розписами.
А колись було так.
Розпис стелі.

Костел роботи самого Б.Меретина
Зараз там церква з монструозними розписами.
А колись було так.



Вокзал.
Повітова рада.
Вул. Пілсудського (1939р.)

Вокзал. Повітова рада. Вул. Пілсудського (1939р.)


1915р. Міст на Пруті.
1914р. Касарня 36 полку.
1901р. Гімназія.

1915р. Міст на Пруті. 1914р. Касарня 36 полку. 1901р. Гімназія.


Поштівка з 1912 року.
Ще одна з того ж року, з видом. вул. Коштюшки.
Вул Ягелонська.

Поштівка з 1912 року. Ще одна з того ж року, з видом. вул. Коштюшки. Вул Ягелонська.


Тут зараз етнографічний музей.
З другого боку. Вул. Костюшка в 1905р.

Тут зараз етнографічний музей.
З другого боку. Вул. Костюшка в 1905р.



Міст на Пруті. 1917р.
Заклад сестер-уршулянок.
Вид на Ринок.

Міст на Пруті. 1917р.
Заклад сестер-уршулянок.
Вид на Ринок.




© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник