English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Костел Ельжбєти

Kosciol Elzbiety we lwowie
St. Elizabeth (Sissi) Church in Lviv
Elizabethkirche in Lemberg
Костел св. Елизаветы (Сисси) во Львове


Kosciol Elzbiety we lwowie
St. Elizabeth (Sissi) Church in Lviv
Elizabethkirche in Lemberg
Костел св. Елизаветы (Сисси) во Львове


Ще одне старе фото - і досить. А ви були там вночі? Ні, не моторошно. Темно :о) Роза - готичні собори без неї як інваліди. Нео-готичні, здається, теж. Вітражі он які... Вранішнє сонце пестить колони.


 Гігант неоготики в честь загиблої Сіссі.

Szopka we Lwowie

Шопка. 2005 рік.

Він найвищий у Львові - 85 метрів до вершечку найбільшої з башт. Про нього казали, що дощова вода з його даху однією ринвою відпливала до Чорного моря, а іншою - до Балтики. І це правда.

Його будували, щоб приїжджим, які виходили на перони головного Двірця, перекрити панораму на собор св. Юра - і таким, досить примітивним, чином дати зрозуміти: Львів - місто католицьке, а не греко-католицьке.

Його й будували львівські залізничники в пам'ять про трагічну смерть в Трієсті цісаревої Елізабет (Сіссі), дружини Франца-Йосифа.

Зрозуміло, чому залізничники: ця частина міста наприкінці ХІХ століття була заселена в основному саме ними. Й місце було гарне: колишня площа Солярні обабіч вул. Городоцької.

З 19 проектів найкращим визнали роботу "Тріо" професора Львівської політехніки Теодора Тальовського (1857-1910), автора майже сотні костелів в різних куточках Західної Галичини. Будівництво велося інженером Каролем Ріхтманом з осені 1904 по серпень 1907 рр. Роботи над інтер'єром продовжувались і після освячення храму в 1911 р.

 

Легенда повторює тисячі інших, схожих: коли місто в 1939 році зайняли совєти, з велетенського храму потрібно було познімати ідеологічно несумісні з новою владою хрести. Знайшовся доброволець, який взявся виконати це завдання - і впав з вежі, розбившись насмерть. Більше бажаючих не було - і хрести залишились на своїх місцях.

Під час Першої світової війни австрійська влада видала наказ зняти з львівських дахів мідну бляху - для випуску озброєння. Ніхто не хотів брати на себе виконання того наказу в випадку костелу Ельжбєти (думаю, не через побожність, а через 85 метрів повітря під ногами). Кажуть, один єврей все-таки зголосився - і теж впав, і теж розбився.



Центральна нава

А в часі українсько-польської війни 1918 року костел став справжньою мішенню для гвинтівок українців: сліди від куль помітні на фасаді й зараз.

Радянські мистецтвознавці презирливо пхекали на згадку про нього: та, неоготика, злам ХІХ і ХХ століть, нічого цікавого, це вам не Миколаївська церква, от де старовина, а це... так... Одоробало.

Хоча туристам попростіше храм подобається - тут знайомий з підручника історії середніх віків політ у височінь, що й асоціюється з готикою, значно більш виразний, аніж в автентично-готичній Катедрі.

 

Зофія Соколніцька-Іздебська згадувала в своїх споминах про 1939 рік, що вже на початку вересня костел Ельжбєти було пошкоджено німецькими бомбами: хрест на одній з веж тримався на тонесенькому залізному гачку, загрожуючи звалитися в будь-яку мить.  

Під час війни храм діяв, але вже 4 червня 1946 року його було зачинено. Під час останньої меси голос молоденького вікарія задрижав, хлопчина розплакався і втік до закристії. Пробощ мусив заспокоїти паству з амвона. Дарма: відразу по закінченню меси люди налетіли на вівтар і почали його ламати, намагаючись відірвати собі шматочок "на пам'ять".

В радянські часи, звикла історія, в костелі був склад хімікалій. В нього заїжджали вантажівками. А віруючі невтомно несли на поріг храму свіжі квіти. Дуже в дусі епохи.



Фото з виданного в 1936 році в Берліні альбому "Polen"

Зі здобуттям незалежності греко-католики міста отримали в своє користування і цей гігантський храм. Зараз це церква святих Єлизавети та Ольги - що за вибрик іронічної, цинічної історії над колишнім бажанням католиків встановити пальму первенства!

 

Не знаю, як розмовляється тут віруючим з їх персональними вищими силами: велетенський простір центральної нави, пустий, дзвінкий від кроків блискучою кам'яною підлогою, скупі острівці ікон на білих, як в лікарні, стінах, сувора велич колон, що закінчуються склепінням десь так високо, що здається, це вже небо... Навіть вівтар тут дещо символічний: під великим балдахіном, в оточенні повернутих спиною один до одного ангелів - лише скромна статуя богоматері, ніяких тобі багатофігурних композицій, ніякого надміру. Цей вже так просто "на пам'ять" не рознесеш. Про колір в цій загальній охрі нагадують лише прекрасні вітражі. Таке сподобалося б Мартіну Лютеру своєю скромністю. Не надто камерна атмосфера, скоріше це нагадує велетенський зал-почекальню на вокзалі життя. Пусто, стерильно, людина - ніхто з точки зору Всесвіту, і костел про це нагадує мимохідь.

А амвон - гарненький, тут готика поступилась затишку бароко, тут багато золота та голівок путті. Трохи диссонує, але диссонанс приємний.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник