10 серпня 2008 року. Ми на валах, а за нами п'ятиглава Троїцька церква (1714) з шатровою дзвіницею, Ільїнська (XVIII ст.), єдина з трьох діюча, - і Успенська (1854), зведена в традиціях XVII ст. на гроші фабрикантів Коншиних.

Що це: райцентр на півдні Московської області, на березі річки Нари, за 99 км від Москви.

Населення: 128 тис. чол.

Що дивитись: А є що. Стара частина міста - чудова. Плюс два монастиря - Висоцький та Владичний. Плюс посадські храми в колишніх ремісничих кварталах міста (Миколи-Бубкі, 1711, Срітенська церква, 1702, Спаська церква на Занарському цвинтарі, 1893-1896). Садибу Соллогубів (XVIII-ХІХ ст.) ми не бачили.

Дякую Петтіфоггеру за поїздку!

	Трошки фактів.

Насправді Троїцька кремлівська церква світло-салатова. Але сонце - майстер!

Ми були тут ввечері, тож ніяких відвідин непоганих місцевих музеїв не було. Був захід сонця, який золотив стіни церкви на території Кремля і робив все навкруги трошки казковим.

Назва міста задає загадки вченим. Чи то вона походить від річки Серпейки, чи від серпа, а чи від трави такої - серпухи - незрозуміло. А перша згадка про місто знайдена в грамоті Івана Калити під 1339 роком, коли місто-форпост лежало на шляху з Дикого Поля до Москви. Кургани навколо Серпухова могли б про дату заснування посперечатися, але ж вони кургани. Сперечатися не вміють.

Серпухів - дуже симпатичне місто, бо має багато чого з інгридієнтів коктейлю "симпатичне місто": рельєф, численні вертикалі (дзвіниці храмів), старовинний оборонний вузол (кремль), спокій і достатню кількість зелені.

Владичний монастир ту було закладено ще в 1360 р. Оточений мурами і баштами Висоцький, який я бачила лише здалеку, з'явився у 1374 р. Дубовий паланок та Троїцький собор на території кремля були ровесниками цих обителей.

Без кремля було ніяк: на місто неодноразово нападали то татари, то литовці. Унікальну муровану фортецю добудували тут у 1556 році. 6-8-метрової висоти стіни з білого місцевого вапняку (зберігся фрагмент такої стіни) + дерев'яний вал з ровом - для тогочасної Московії це було неабияке укріплення. Найперша лінія оборони пролягала взагалі по Оці: там були в три ряди втоплені загострені кілки.

Жоден ворог жодного разу Серпухів підкорити не зміг.

Владичний монастир з дерева в камінь одягнувся за наказом Бориса Годунова - після того, як в 1598 р. з-під Серпухова втік, злякавшись 200-тисячного московського ополчення, кримський хан.

Тут в 1604 р. очікував на визнання себе законним спадкоємцем трону Лжедмитро І. Тут в 1606 р. протягом півроку була ставка Василя Шуйського, який збирав сили для боротьби з І.Болотніковим.

Нарешті, в 1618 р. Серпухів увійшов і до української історії: тоді польські гусари полковника Ліговського та козаки гетьмана Сагайдачного йшли на Москву походом, бажаючи посадити на московський трон королевича Владислава Вазу. Козаки спалили посад, але підкорити кремль і укріплені монастирі не змогли.

А далі - що далі. Кордони Московії розсувалися, Серпухів вже не був південним форпостом - і перетворився на просте місто, як десятки інших. З XVIII ст. ту діяла парусинова фабрика, пізніше суконна - її корпуси все ще видно з валів кремля. Текстиль все ще є профільним для міста - як і металообробка та машинобудування.