Олександрів - Александров

Місто входить до російського "Золотого Кільця", хоча й поступається в популдярності Ярославлю чи Суздалю.

Розташований Олександрів на березі р. Сірої, в 130 км на північ від Москви і в 120 км від обласного центру Володимира. Добиратися найкраще електричками з Ярославського вокзалу Москви. Населення міста - 64 000 чол.

Головна туристська атракція - кремль. Відразу біля залізничного вокзалу сідаємо на маршрутку (здається, №№ 4 і 7) - і за хвилин 15 вже на місці.

Вхід на територію кремля вільний, а ціни на квитки до кількох музеїв в порівнянні з іншими "золотокільцевими" місцями просто смішні: здається, по 30 крб за один музей. Музеїв в кремлі з півдесятка, всі білети коштують однаково і однаково виглядають, так що по ходу візиту можна корегувати свої плани: скажімо, на ікони не піти, а йти в царські палати тощо.

Головне, що треба пам'ятати в Олександрові - "отсюда есть пошла" опрічніна. Іван Грозний, котрий, як писав колись французький словник «Lа Реtit Lаrussе», "За свою неймовірну жорстокість бів прозваний в народі Васильовичем", провів в Олександрівській слободі 17 років і саме звідси правив своїм князівством. Поближче до монарха оселилися й інші значні роди того часу: в Олександрові були двір Глинських та садиба Троїце-Сергієвого монастиря. Глинські жили тут недаремно: слобода була улюбленим місцем відпочинку Василя ІІІ і його дружини Олени Глинської, матері Івана Грозного.

Трохи далі, в Стрілецькій слободі, мешкали опрічники, на теперішній Дворянській вулиці - відповідно прості дворяни, а в Піднімецькій окрузі жили іноземці.

Іван IV бував тут 11 разів. Вперше він приїхав сюди в грудні 1564р.

В часи Івана IV Олександірвська слобода була одним з найбільших і найбагатших поселень Московії.

В 1572р. тут відбувалися "смотрини наречених": за указом Грозного більш як 2 000 жінок з усіх усюд прибули сюди, аби позмагатися за право стати царицею. Виграла Марфа Собакіна. Не інакше, прообраз конкурсу "Міс Росія"!

Не дивно: Іван Грозний - справжній весільний рекордсмен XVI ст, який нічим не поступався відомому французькому бабнику Генриху VIІІ. Це простолюдинам церква забороняла обружуватися та розлучатися скільи їм заманеться, а царями ще спробуй покомандуй.

Більшість дружин Івана загинули не своєю смертю: першу, Анастасію Захарьїну-Юр'єву, отруїли, другу, черкесську княжну Марію Темрюковну, начебто ттеж - там незрозуміла історія. Номер три, боярська дочка Марфа Собакіна, захворіла та померла через кілька днів після одруження. Четверта, Анна Колтовська, була пострижена чоловіком у монахині після якоїсь суперечки. П'яту, Марію Долгоруку, Іван Васильович стратив, бо та виявилася не цнотливою. Що стало з номерами 6 і 7, Анною ВАсильчіковою та Василисою Мелентьєвою, історії невідомо. Лише восьма дружина, Марія Нага, була дружиною царя аж до його смерті в 1584р.

В 1577 р. в Олександрівській слободі печатний майстер Андронік Тимофеїв Невежа (кльове прізвище для просвітника!) відкриває за царським наказом першу в Московії провінційну друкарню та друкує в ній "Псалтирь Слободскую".

Саме в Олександрові в листопаді 1581 р. цар вбив свого сина царевича Івана в результаті жорсткої сварки. Після цього монарх назавжди покинув Олександрівську слободу.

А в 1650р. за наказом Олексія Михайловича Романова, батька Петра І, на місці царської резиденції облаштовано жіночий Успенський монастир. В цій обителі в 1727-41рр. жила царівна Єлизавета Петрівна після смерті своїє матері Катерини І - аж поки не стала російською царицею.

Зараз теж частину кремлівських будівель займає жіночий конвент.

А вже в 1778р. Олександрівська слобода стала простим уїздним містом Олександровом Владімірської губернії.

З часів, коли цар Іван ІІІ в 1513р. наказав перебудувати свою дерев'яну резиденцію в Олександрівській слободі в камені, збереглося лише планування парадної частини з царськими палатами і домовою церквою.

План кремля. Кремлівські стіни і Успенська церква, в якій розташована експозиція "Скарби трьох століть". Розп'ятьська церква-дзвіниця, зведена за наказом Івана Грозного - найвища споруда кремля. Розписи куполу домової царської церкви.

А туди вже не пускають - монастирська територія.

В Троїцькому соборі збереглися фрески XVI ст.

Репліка трона Івана Грозного. Оригінал я бачила в Оружейній палаті в Москві. Про годинник хотілося б сказати докладніше. Він був встановлений в Розп'ятській церкві-дзвіниці, а в XVII ст - в Покровській церкві. Годинник мав візантійських хід часу: доба поділялася на нічні та денні години, а довжина дня та ночі змінювалися залежно від пори року, скажімо, в червні було 17 денних і 7 нічних годин. Стрілка у вигляді сонячного променю була нерухомою, крутився сам циферблат з церковнослов'янськими літерами, які використовувалися замість цифр.
А туди вже не пускають - монастирська територія. В Троїцькому соборі збереглися фрески XVI ст.