З архітектурою все, як і в житті. Самий яскравий отримує максимум уваги, навіть якщо зовсім не він тут самий старий чи шанований. В Пощупові відвести погляд від гігантської дзвіниці і зосередитися на інших монастирьских будівлях важко. Вони, бачте, нижчі і не такі яскраві. А вона - наймолодша (1901) 80-метрова вискочка, зведена за проектом архітектора І.С.Цеханського.
Коли на березі Оки з'явилася ця обитель, достеменно невідомо. Легенди плутаються, називаючи то ХІІ, то аж XVI століття. Останній варіант точно безпрограшний, бо саме тоді літописи фіксують неодноразові напади на монастир кримських татар (1534, 1572). (Порівнюючи клімат в Криму і на Рязанщині, я розумію, що татарів не розумію. Взагалі).
Не лише австро-угорські цісарі гралися в реформаторство і секуляризацію - Катерина ІІ, дарма що сатрапка, була такою ж - і в її часи обитель в Пощупові прийшла в занепад, отримавши якийсь образливий статус "третього класу", а її землі були конфісковані в царську казну.
До середини XVII століття всі монастирські будівлі були дерев'яними. Монастир значно змінив свій вигляд в ІІ половині ХІХ ст. Бо з'явився "спонсор" - купець І гільдії Давід Іванович Хлудов, в якого біля обителі була дачка. І новий віник почав мести за своїми грошовитими правилами. Саме в 1868 р. розібрали старий Успенський храм (XVII ст.) і почали зводити новий (справилися за два роки), плюс братський корпус (1868-1878) та училище для селянських дітей. Так що більшість споруд обителі - саме з ХІХ ст. Але настоятельский корпус, мала шатрова дзвіниця і брама походять з XVII століття.
На схилі гори біля монастиря збереглися залишки підземної монастирської в'язниці XVII ст. (довжина 40 м), вирубленої в глині.
В 1988 р. монастир відновив свою діяльність. В 2000-х роках монастир було реставровано. В селі діє музей "Пощупівська іграшка".
