Фортецю Корелу реконструювали в 1790-х - тоід якраз побоювалися нової війни зі шведами. Земляно-кам'яні бастіони походять саме з тих часів. Десь тоді ж в замок з інспекцією прибув О.Суворов.

В 1809 р., коли Росія захопила Фінляндію і кордон переїхав значно далі на захід, Кексгольм на короткий час зміг відпочити від постійного стояння на межі держав. До того ж почав падати рівень води в Вуоксі - примхлива річка змінила своє русло. Місто занепадало синхронно з фортецею: до середини ХІХ столітя Корела втратила майже половину своїх жителів. Та й яка вже в ті роки фортеця: з початку ХІХ столітя укріплення використовувалися за старою російською традицією як в'язниця.

В 1918 р. місто потрапляє до Фінляндії за умовами Тартуського договору. Називається поселення в ті часи Кякісалмі (Kakisalmi). В 1940 р. ці землі відходять до СРСР.

Майже все, що можна побачити в Кексгольмі зараз, було споруджено шведами в XVI ст. Перед нами зразок вже бастіонних фортифікацій. У плані замок наближений до кола. Лишилося не так і багато - і то, чимало з побаченого є реконструкцією останніх років. Дахи перекриті ттакою ненависною металочерепицею - тож не один Меджибіж ганьбиться з сучасною покрівлею.

В часи панування шведів був єдиний шлях на територію укріплень: через Круглу браму (1582-1585) з казематами на її нижніх ярусах, на верхньому ярусы котрої зараз розташований оглядовий майданчик. Саме в Круглій вежі колись відбували ув'язнення ДВІ дружини та троє дітей бунтаря Омеляна Пугачьова. Тут в 1826 р. страждали в неволі декабристи, серед них й брат поета М.Кюхельбекер, а також Паджіо і Барятинський.

В 1849 році ув'язнений петрашевець Чорносвитів навіть написав у вежі наукову роботу про дирижаблебудування! Він був чи не останнім в'язнем Корели: в 1850 році в'язницю ліквідували, довгий час в замку розташовувався КПЗ.

Поруч з баштою розташовані Старий арсенал (1582-1591) та Новий арсенал (1769-1776). В останньому працює краєзнавчий музей (квиток 15 крб, фотозйомка 10 крб). Музей невеликий, 4 з'єднані зали, але досить цікавий і вщент заповнений експонатами. Більшість наших твердинь не мають і такого: а Кам'янцю з Хотином історична експозиція ой як би не завадила. Музей працює з 11.00 до 17.00, але мене пустили навіть в 17.25. (Ми приїхали якраз під завісу триденного реконструкторського дійства з боями на рісталіщі, концертом середньовічної музики, роботою містечка майстрів тощо. Нам вдалося побачити лише як реконструктори грузяться у вантажівки та розчищають амфітеатр від лавиць. Шкода).

Приозерськ - місто невелике, тут проживає близько 18 тисяч жителів. По дорозі до фортеці 9це близько 1,5 км) ви обов'язково минатимете колишню ринкову, а зараз центральну площу міста. Путівник повідомляв, що на ній встановлено пам'ятник Петру І, але насправді там бовваніє радянський ідол Леніну. Хоча дуже приємно побачити нехай і залишки, але ринкової площі - в Росії. З плану міста, який висить поблизу фортеці, зрозуміло, що на місцевому кладовищі збереглаця неоготична каплиця, та часу на її дослідження в нас не було. Ми обмежилися прогулянкою центром - там в ЛИПНІ тільки от відцвітав наш квітнево-травневий бузок і шалено смачно пах місцевий хлібзавод.

Ще одну монументальну споруду Приозерська, колишню кірху, не помітитти неможливо: вона піднімається над бічною вуличкою біля площі. Величезний гранітний храм з пласкою дзвіницею в нео-готичному стилі з елементами романського звели в фінські часи (1930 р., архітектор А.Ліндгрен - сподіваюся, це не авторка мого обожнюваного "Карлсона"? :о) Таки ні - архітектора звали Армас. І це вже третя кірха на цьому місці). Вівтар з кірхи-попередниці, що дожив до нового храму, було виконано художником Б.Годенхельмом. Дзвони, які теж перейшли у спадок зі старої кірхи, були з 1877 р. (російський) і 1897 р. (німецький. Як символічно!). Стара невелика кірха (1759, архітектор Туомас Суйкканен) до 1941 р. стояла поруч з новою святинею, аж поки не згоріла при відступі Червоної армії. Її дзвіниця дожила до 1945 р.

В бічній прибудові до лютеранської кірхи розмістився місцевий комітет у справах молоді і туризму, але виходячи з зовнішнього вигляду, молоддю і туризмом в Приозерську займаються не надто шалено. В радянський час в кірсі розташовувався міський клуб (до пожежі 2002 р.).

Православний собор на центральній площі значно старший з акірху. Його збудував архітектор Л. Вісконті у 1847 році. Храм входить в комплекс Конівського монастиря і є місцем зупинки прочан, які добираються на Валаам і Коневецькій обителі.

Кажуть, на березі Вуокси чудові пляжі, але в нас справді не було на це часу.

До речі, поїзд проїжджає буквально метрах в 15 від замку, але з вікна укріплень не побачити. Шкода. :о)

В місті по вул. Калініна, 11 є радянських ще часів готель.