18 червня 2009 р. Замок все ще стоїть.

Фото замку, зроблене до першої світової війни.

	Забутий замок на острові.

Карта

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Токи теж)

Що подивитись по дорозі: дерев'яні церкви в Скориках і Медині.

На що схожа пам'ятка: на руїни замків у Жванці і, приміром, в Озаринцях.

Черговий "забутий" замок на Збручі, недалеко від його витоків. В минулому ці землі належали до Подільського воєводства. Замок височить на довгастому півострові, оточенному водами штучного озера (не тому штучного, що його тут одна штука, тай ніяких смішних штук з ним ніхто не робив). Ще недавно були тут 3 вежі, про що я й вичитала у книзі О.Лесика "Замки і монастирі України", насправді ж зараз збереглась лише південна, 5-гранна.

Від двох інших, напівкруглих, нема й сліду. Селянам же теж треба з чогось комори будувати, дарма що каменю тут повно й так. (Хто не зрозумів – то був сарказм. Хто все одно не зрозумів... а, облишимо). Башти розібрали вже в повоєнний час: в кінці 1940-х каміння з замку пішло на будівництво дороги Підволочиськ-Волочиськ, в 1950-х = на зведення сільської стайні.

Південна башта 2-ярусна. Внизу - бійниці, вгорі - каземати. Верхня частина виглядає надбудованою або ж добудованою пізніше. Колекція вишкрябаних в бетоні графіті тут пречудова - від зроблених в 10-20 рр. ХХ століття написів польською - до нашкрябаного поганою англійською "2000 MILLENIUM". Будете там — обов’язково почитайте. (А це вже не сарказм, хоча таким й виглядає. „Читав на ніч пейджер, багато думав” — трошки з іншої опери. Проте графіті київської Софії бентежать вчених вже здавна, а оці закарлючки чим гірше? Хіба помолодші за київські).

Відомо, що була ще одна, четверта, вежа назовні. Тепер лише можна здогадуватись, що замок у плані являв собою неправильний трикутник. В‘їхати до фортеці можна було через підвисний міст в добре укріпленій в‘їздній брамі.

Збудована ця твердиня в кінці XVI ст. власником Ожигівців Янушем Збаразьким, воєводою Брацлавським, на перехресті Чорного та Кучманського шляхів. Януш Збаразький спробував було змінити назву містечка на Новий Збараж, але нічого з того задуму не вийшло.

Замок довго вважався неприступним, але пав 1648 року, під час Визвольної війни. 1631 р. фортеця перейшла у власність роду Вишневецьких, і була в їхніх руках аж до 1744 р., коли помер останній з цього славного, ополяченого руського магнатського роду. Разом з замками в Збаражі, Вишнівці та Залізцях (Заложцях?) фортеця в Токах творила міцний форпост для Вишневецького клану. У 1672 твердиню здобули та знищили турецькі війська.

В 1772 році, при першому поділі Польщі, фортеця була відокремлена від Ожигівців (зараз - на території Хмельницької області) і разом з передмістям Токами (наголос на другому складі) відійшла до Австрії. Володіли тоді нею поміщики Чарнецькі, потім - Матковські.

В ХІХ ст. замок занепадає, і саме предки сьогоднішних жителів села почали розбирати замок для власних потреб.

Мені замок сподобався, в першу чергу, своїм розміщенням - озеро навколо, вкрите білим пір'ям качок та гусей, а за деревами на тому березі - руїни. На жаль, гарній фотосесії перешкодила не лише погана техніка, а й жахлива плівка: сусіди подарували якусь італійську ноу-нейм. В результаті всі світлини вийшли не лише нечіткі та невиразні, а й з інфернальним червоним відблиском усюди на зображеннях.

По дорозі від Підволочийська до Токів (якихось 10 км) обовязково зупиніться в селі Скорики і огляньте місцеву церкву Івана Богослова - чудовий зразок подільської деревянної архітектури ХVІІ ст. Церква в чудовому стані, все дуже охайно і затишно. Вражає надзвичайно розкішний - як на такий невеличкий храм - 6-ярусний іконостас. Соковита позолочена різьба у вигляді виноградної лози, янголятка – все це барокове чудо заслуговує пильної уваги туриста. Іншою цікавинкою інтер‘єру є те, що бабинець має хори і відкривається до нефу 2-ярусною фігурною аркою, через що висотне розкриття внутрішнього простору сприймається як єдність.

В Токах потрібно їхати до центру цього досить великого села, а там спускатися до озера. Дороги, як майже усюди на Тернопіллі, досить пристойні (хоча в самому селі - на cлабеньку трієчку), а заправка за 10 км на захід від Підволочиська продае дійсно якісний бензин за помірними цінами - на А-80 машина їхала як на звикло-розбавленному А-92. (Інформація на вересень 2000-го року).