Не дуже вдале моє фото башти - НЕ ЕКОНОМТЕ НА ПЛІВЦІ, туристи!

Фото замку, зроблене до першої світової війни.

	Забутий замок на острові.

 Черговий "забутий" замок на Збручі, недалеко від його витоків. В минулому ці землі належали до Подільського воєводства. Замок височить на довгастому півострові, оточенному водами штучного озера (не тому штучного, що його тут одна штука, тай ніяких смішних штук з ним ніхто не робив). Ще недавно були тут 3 вежі, про що я й вичитала у книзі О.Лесика "Замки і монастирі України", насправді ж зараз збереглась лише південна, 5-гранна.

Від двох інших, напівкруглих, нема й сліду. Селянам же теж треба з чогось комори будувати, дарма що каменю тут повно й так. (Хто не зрозумів – то був сарказм. Хто все одно не зрозумів... а, облишимо).

Південна башта 2-ярусна. Внизу - бійниці, вгорі - каземати. Верхня частина виглядає надбудованою або ж добудованою пізніше. Колекція вишкрябаних в бетоні графіті тут пречудова - від зроблених в 10-20 рр. ХХ століття написів польською - до нашкрябаного поганою англійською "2000 MILLENIUM". Будете там — обов’язково почитайте. (А це вже не сарказм, хоча таким й виглядає. „Читав на ніч пейджер, багато думав” — трошки з іншої опери. Проте графіті київської Софії бентежать вчених вже здавна, а оці закарлючки чим гірше? Хіба помолодші за київські).

Відомо, що була ще одна, четверта, вежа назовні. Тепер лише можна здогадуватись, що замок у плані являв собою неправильний трикутник. В‘їхати до фортеці можна було через підвисний міст в добре укріпленій в‘їздній брамі.

Збудована ця твердиня в кінці 16 ст. власником Ожигівців Янушем Збаразьким, воєводою Брацлавським, на перехресті Чорного та Кучманського шляхів. Януш Збаразький спробував було змінити назву містечка на Новий Збараж, але нічого з того задуму не вийшло.

Замок довго вважався неприступним, але пав 1648 року, під час Визвольної війни. 1631 р. фортеця перейшла у власність роду Вишневецьких, і була в їхніх руках аж до 1744 р., коли помер останній з цього славного, ополяченого руського магнатського роду. Разом з замками в Збаражі, Вишнівці та Залізцях (Заложцях?) фортеця в Токах творила міцний форпост для Вишневецького клану. У 1672 твердиню здобули та знищили турецькі війська.

В 1772 році, при першому поділі Польщі, фортеця була відокремлена від Ожигівців (зараз - на території Хмельницької області) і разом з передмістям Токами (наголос на другому складі) відійшла до Австрії. Володіли тоді нею поміщики Чарнецькі, потім - Матковські.

В ХІХ ст. замок занепадає, і саме предки сьогоднішних жителів села почали розбирати замок для власних потреб.

Мені замок сподобався, в першу чергу, своїм розміщенням - озеро навколо, вкрите білим пір'ям качок та гусей, а за деревами на тому березі - руїни. На жаль, гарній фотосесії перешкодила не лише погана техніка, а й жахлива плівка: сусіди подарували якусь італійську ноу-нейму. В результаті всі світлини вийшли не лише нечіткі та невиразні, а й з інфернальним червоним відблиском усюди на зображеннях. Тепер от чекаю нагоди відвідати село знову, вже з цифровиком.

По дорозі від Підволочийська до Токів (якихось 10 км) обовязково зупиніться в селі Скорики і огляньте місцеву церкву Івана Богослова - чудовий зразок подільської деревянної архітектури ХVІІ ст. Церква в чудовому стані, все дуже охайно і затишно. Вражає надзвичайно розкішний - як на такий невеличкий храм - 6-ярусний іконостас. Соковита позолочена різьба у вигляді виноградної лози, янголятка – все це барокове чудо заслуговує пильної уваги туриста. Іншою цікавинкою інтер‘єру є те, що бабинець має хори і відкривається до нефу 2-ярусною фігурною аркою, через що висотне розкриття внутрішнього простору сприймається як єдність.

В Токах потрібно їхати до центру цього досить великого села, а там спускатися до озера. Дороги, як майже усюди на Тернопіллі, досить пристойні (хоча в самому селі - на cлабеньку трієчку), а заправка за 10 км на захід від Підволочиська продае дійсно якісний бензин за помірними цінами - на А-80 машина їхала як на звикло-розбавленному А-92. (Інформація на вересень 2000-го року).