English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Збараж
Замок в Збаражі, вересень-2009

Замок в Збаражі, вересень-2009



Збаразький замок

Замок-красень. 9.06.06


 Гоффман, готи, бернардини і інші мешканці Збаража.

Костел бернардинівв Збаражі. Травень-2008
Zbaraż

Райцентр поблизу Тернополя (ще точніше - в 24 км на північний схід від обласного центру) - чудова ілюстрація того, чому порядне місто повинно лежати поряд з порядними трасами. Кілька кілометрів, які відділяють Збараж від дороги з Тернополя на Кременець, вирішують у цьому маленькому місті все. Від виду автобусів, які сюди ходять (жахливі перестарілі ЛАЗи з пильними сидіннями і водієм з вічною цигаркою в роті, розбовтані маршрутки, забиті веселими бабками) - до нудної, як партійна газета, заспанної автостанції, від можливості автостопу чи альтернативних шляхів на той же Кременець - до кількості туристів, котрих у міста з ТАКОЮ історію аж ТАК мало.

Шкода, але що поробиш.

 

Це місто вперше згадується в літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на р. Гнізна було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в XIII столітті місто належало польському королю Лешку Білому (до 1219 р.).

 

Прото-замок тут звели начебто якісь напів-міфічні брати Збаразькі.  
Коли під стіни міста 1474 року підійшла татарська орда, захисники Збаража згоріли разом з фортецею - але не підкорилися. За це татари знищили замок, розібрали по камінчику навіть мури. Ще раз зруйнували татари місто в 1598 році.

З 1636 р. Збараж належить до магнатів Вишнівецьких - так як колишній власник міста, пан Збаразький не мав ні дітей, ні спадкоємців. Замок був одним з найміцніших, мав на озброєнні 50 гармат.

В залах палацу Збаразького замку.

В залах палацу Збаразького замку.

Це вже потім, в ХХ століті, після двох світових воєн, від замку лишилися лише фрагменти оборонних мурів та костяк палацу. З замкового каміння зводили ферми, в палаці влаштували палац піонерів, при якому діяла спортивна школа та різні гуртки. Лише в 1994 році комплекс визнали історико-архітектурним заповідником. Невдовзі в палаці запрацював музей, що так сподобався мені в 1999 році (вартість квитка - 30 (!!!!) копійок! Колекція писанок!! Скультури з реманенту (сапи-лопати-вила) канадської майстрині!!!).

Щоправда, в 2008 році музей при замку став чи не найдорожчим серед собі подібних - вхід коштує вже 8 гривень.


Більшості назва Збараж зараз асоціюється з “Вогнем і мечем” Генріка Сенкевича - та Єжи Гоффмана - адже саме тут відбувалися важливі події козацької визвольної війни середини XVII ст.: в 1649 р. війська Хмельницького осадили сильний польський гарнізон в Збаражі. На допомогу осадженим вийшла добірна армія, керована самим королем Яном ІІ Казимиром. Гетьман заатакував поляків під Зборовим (це недалеко від Збаража) і мало не взяв короля у полон. На заваді ставсоюзник Хмельницького кримський хан Іслам-Гірей, що пригрозив, що перейде на бік Яна Казимира, якщо бойові дії не будуть припинені.

Результатом став Зборівський договір, за яким реєстр козацького війська було скорочено з 60 до 40 тисяч, а в складі гетьманської держави залишились Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, поділені на полки. Волинь, Поділля та Полісся відійшли до Польщі. Під мурами Збаразького замку загинув корсунський наказний полковник С. Мрозовицький (Н. Морозенко), тяжко був поранений Іван Богун.

1707 (чи 1702-го? Джерела плутаються) року тут побував Петро І. Разом з другом своїм, Іваном Мазепою. Їхали на зустріч з польським королем у Раву Руську. Хотіли тут навіть перночувати, але розвідка донесла, що десь неподалік знаходиться татарський гамбул. Цар побоявся зупинятися в Збаражі і поїхав на ночівлю до Раю під Бережанами, а що сталося там, читайте тут.  Але це вже інша історія. Як і та, що тут, начебто, перед Берестецькою битвою, зупинявся Богдан Хмельницький.

Zbaraj

Відновлюють бастіон. Червень-2006

 

Думаю, саме героїчні та трагічні події Збаразької облоги спричинили такий підвищений інтерес до замку як з боку польських туристів та меценатів, так і з боку українських можновладців. Не так давно (весна-2006) Президент Віктор Ющенко побував тут з метою продемонструвати, що провінційний музей (як-от Збаразький) може, коли хоче, втстати на рівень зі столичними культурними іституціями. Цей приклад так чудово вписувався в теперішню тенденцію: віддати замки та фортеці в аренду, нехай ті, хто при грошах, допоможуть їх врятувати.

Все вірно. І Збаразький замок - таки неймовірно-чудовий приклад: реставрація повним ходом, по-новому відбудовують бастіони, розчищають підвали, влаштовують експозиції предметів народного вжитку, зброї та дерев'яних скульптур... Збаразький замок - головна перлина Національного заповідника "Замки Тернопілля" (директор Маціпура Анатолій Вікторович). В планах, начебто, анвіть якісь реставраційні роботи в Теребовлі...
Але є одне "але", як без нього...

Гроші на всі ці корисні штуки в більшості своїй були не українськими.


 Замок

Не думайте, що до Другої світової замок виглядав як лялечка

Ця твердиня знаходиться трохи осторонь від центру міста, в парку, на так званій Замковій горі. Якщо хочете адресу по точніше - прошу: вул. Морозенка, 28. Замок реставрований, в ньому діє музей - з великою кількістю кількістю залів та цікавою експозицією. Одні скульптурні роботи з дерева на тему козацтва авторства Володимира Лупійчука чого варті.

 

Магнати Збаразькі звели первісну дерев'яну твердиню в пів-кілометрі від своєї садиби в Старому Збаражі. Ця фортеця згоріла разом з онуком Федора Корибута, Василем Несвизьким - та всіма іншими захисниками твердині під час одного з ататрських набігів (трохи вище я вже писала про те, що збаразьці вибрали смерть поразці).

 

Наступний замок, зведений на тому самому місці, був знову дерев'яно-земляним - і доля в нього була клонована з долі свого попередника. Він згорів під час атаки кочівників в 1589р., коли обороною форпосту керував Януш Збаразький.  

Син Януша, Єжи, на початку XVII столітя вирішує звести кам'яну фортецю - і на новому місці. І з допомогою архітекторів з Західної Європи. Реформатор.

Первісний проект В.Скамоцці, масштаб 1:300.

Первісний проект В.Скамоцці, масштаб 1:300.

 

Перший проект був приготовлений венеціанцем Вінцентом Скамоцці ще для Кшиштофа Збаразького, але проект не пройшов: не надто оборонний, більше палацовий. (зображення Скамоцці раніше можна було побачити в музеї, в 2006р. я його портрету вже не знайшла). Проект замку Скамоцці спочатку описав в своєму трактаті “Про ідею універсальної архітектури”, а потім вже його ідеї частково знайшли своє втілення в Збаражі. Скамоцці, здається, близько до серця прийняв "Утопію" Томаса Мора.
Тендер виграв інший проект, авторства Генріка ван Пеене (Henryk van Peene), вже перевіреного і знайомого магнатам: він був автора палацу Збаразьких в Кракові. Сталося це в 1625 році.

Будівництво фортеці розпочалося через рік і тривало до 1631 року.  Новостворена фортифікація зводилася за зразком фортеці Бреди (пам'ятаєте картину Дієго Веласкеса "Здача Бреди"? Ну а хоча б роман Артуро Переса-Реверти на цю саму тему?).

Замок в Збаражі в XVIIІ ст.

Ескарповані зовнішні бастіони виростають з земляних валів висотою до 12 метрів, з терасою для оборонців форпосту в 23 метри завширшки. В плані - квадрат шириною в 88 м.

Всередині бастіонів містилися склепінчасті каземати (зараз в них виставляють зразки старовинної зброї та дерев'яні скульптури учнів Пінзеля).

Рів навколо бастіонів був глибоким і ДУЖЕ широким (подекуди аж до 40 метрів). В центрі замкового подвір'я, згідно з правилами будівництва "palazzo in fortezza" містився ренесансовий палац. Ну, чи це ще ренесанс, чи вже зародження бароко - судити спеціалістам, як на мене, ренесанс там виграє з рахунком 1:0.

 

Перша руйнація такої "ідеальної" фортеці, зведеної за всіма канонами утопій Відродження, сталася в 1648 році. Козаки, звичайно ж. Польські джерела стверджують, що їх було аж 100 000. Чомусь мало віриться. Шо там було тій стотисячній дикій юрбі маленький замок з невеликою студнею?

Але власники задумалися про посилення обороноздатності споруди. В 1649 році фортецю зміцнили за проектом архітектора з Лотарингії Дюбуа (Dubois).

Бастіон. Скоро його відновлять.

Бастіон. Скоро його відновлять.

Якийсь час замок стояв пусткою, а потім перейшов до роду Вишнівецьких.

1675 року замок захопили та спалили турки, після чого його відбудував Дмитро Вишневецький. Саме в той час фортеця перетворилася на палац-резиденцію, втративши стратегічне значення як форпост. Проте це не зупинило російських солдатів від плюндрування споруди в 1707 і 1734 роках.

Після смерті Дмитра Вишнівецького в 1682 році садиба переходить у власність Потоцьких: Юзефа, а потім його сина Станіслава, київського воєводи. В руках Потоцьких Збараж залишиться до середини ХІХ ст.

Перед Першою світовою війною комплекс реставрував останній приватний власник замку, Тадеуш Нємєнтовський. Російські війська невдовзі пустять його справу по вітру, висадивши каземати фортеці.

В 1935 році Зв'язок Офіцерів Резерву отримав замок і влаштував в ньому... ресторан (щось подібне зараз діє в підвалах під касовим залом). Так тут і їли. аж поки не прийшла Друга світова.

ПЗамок багато в чому подібний до оборонного комплексу в Підгірцях. Він квадратний у плані, оточений був з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складались з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок.

Макет замку в одному з музейних залів

Макет замку в одному з музейних залів

На місці палацу - прямокутного в плані - раніше було внутрішнє подвір‘я. Палац двоповерховий, з характерними для ренесансу формами. Головний вхід до будівлі підкреслюється балконом на кам‘яних консолях. Фасади казематів також виконані в ренесансних формах.
Каземати замку одноповерхові, побудовані по периметру подвір'я, з відступом 12 м від зовнішніх оборонних мурів. Для підвищення обороноздатності проміжок між оборонними стінами та казематами у XVII ст. було засипано землею. Фасад кожного з казематів виходить на подвір'я. Віконні та дверні прорізи мають обрамлення з білого тесаного каменю, вирішені у ренесансних формах. Покриття дахів - пласкі. Внутрішні приміщення перекриті кам'яними циліндричними склепіннями з розпалубками. З 1995 р. каземати включено до комплексу об'єктів Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі.
В‘їздна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу. П‘ятигранні бастіони збереглись частково - на висоту куртини. В кожному з них були тунелі, що сполучали їх з казематами і замковим подвір‘ям.
Замок зберігся не повністю, бо приблизно в 1840 р. генерал Бем побудував на території цукровий завод, що прискорило занепад споруди.
Хочеться порадити туристам не задовольнитися лише оглядом музею - а обійти весь комплекс - подекуди збереглися рештки мурів та башт.


 Ще архівні зображення:


Мури замку колись. Замкова брама
Листівка з двома видами замку.
Ще раз брама.


Мури замку колись. Замкова брама на старій поштівці. Листівка з двома видами замку. Ще раз брама.


 БЕРНАРДИНСЬКИЙ МОНАСТИР

Zbaraj, le monastère des Bernardines (1627).

Поштівка 1910 року. Знову раритет :)

Величний костел - головна архітектурна домінанта міста, яка проглядається практично з усіх його точок. Знаходиться на вул. Незалежності, 10.


Бернардини з'явилися в Збаражі в 1627 р. на запрошення князя Єжи Збаразького, каштеляна краковського. Він збудував для них дерев'яний монастир та розпочав будівництво мурованих костелу та кляштору. Його справу продовжив князь Януш Корибут Вишнівецький з дружиною Євгенією. В 1637 р. княгиня Вишнівецька пдписала акт засновання монастиря. За часів козацьких воєн монастир вцілів, хоча й сильно постраждав. В ті часи загинули від козачих рук один монах та шість священиків.

В 1675 р. турки спалили костел та вбили троїх ченців. Лише в 1723 р. з допомогою Юзефа та Станіслава Потоцьких в Збаражі було зведено величний костел св. Антонія, який зберігся дотепер. Консекрація святині відбулася 2 серпня 1755 року.

Архітектурні деталі

 

Монастир було збудовано майже одночасно з замком, але зберігся комплекс в дещо іншому вигляді. 1755 року його було реконструйовано в ренесансно-барочному стилі. В інтер‘єрах було застосовано так званий “ілюзорний живопис”. Частково збереглися вівтарі зі скульптурним оздобленням XVIII ст. (авторства А. Осінського), фрагменти стінопису кінця XVIII ст. та ХІХ ст. Коли ми були там в 1999 р., костел реставрували. Від живопису збереглися лише фрагменти, як і від чудового різьб'яного декору монастиря.

 

Монастир був одним з найвпливовіших на Поділлю - аж поки не настали австрійсько-угорські часи (1785р.), коли заклад "секуляризовали" за наказом цісаря. При кляшторі діяли філософські студії, відбувалися провінційні капітули. З 1768р. при монастирі діяв шпиталь-притулок для бідних та хворих, а з 1777р. - парафіяльна школа та латинська гімназія. Тут отримали

освіту Ігнацій Дашинський (Ignacy Daszyński, політик, прем'єр Любельського уряду в 1918р., маршалек сейму в 1928-1930рр.) i архиєпископ, кавалер Ордену Білого Орла Ігнацій Токарчук (Ignacy Tokarczuk). Гімназія в 1924р. отримала державний статус.

 

Під час українсько-польської війни 1918-1920рр. кляштор сильно постраждав, а вже в післявоєнний час взагалі перетворився на руїну.

Храм Успіння. 1758р.
Фото 14.05.08

Храм Успіння. 1758р.

 

Дзвіниця (1746-1755, архітектор Йоган Ганц) є складовою комплексу монастиря бернардинів. Розміщена на північ від костелу, прилягає до оборонних мурів, що оточують комплекс. Дзвіниця мурована з каменю та цегли, прямокутна в плані, двоярусна, фасади тиньковані, членовані лопатками і розділені карнизами. Вікна арочної та прямокутної форм. Фронтон увінчує скульптурна постать святого. Двосхилий дах має дерев'яні конструкції, покрівля виконана з оцинкованого заліза. У пивницях півциркульні склепіння. На відміну від костелу, дзвіниця не була ушкоджена під час пожежі 1788 р., а тому зберегла свої первісні барокові форми.


Бернардини повернулися в місто в 1990 р. Тепер позаду ті часи, коли в кляшторі стояли рстати військового заводу, а у костеі було сховище міндобрив.

Зараз храм потроху приводять в нормальний стан, хоча його підвали, кажуть, все ще повні кісток і черепів - чи це "сувеніри" від монахів минулих століть, а чи від більш пізніх жервт тоталітарних режимів, сказати важко.
Недалеко від костелу розташована цікава в архітектурному плані церква Успіння.
Саме в 1999 р. сталося лихо: кілька будинків в центрі Збаража провалилося. Зсуви продовжуються, що ставить під загрозу збереження старих кам‘яниць в центрі.


 Ще ілюстрації:







Храми - головні архітектурні домінанти центру міста. Бернардинам це вдається найкраще, звичайно. Замок звідси не видно - принаймні, в час, коли на деревах є листя. Каплички - теж домінанти, але рангом понижче. Дзвіниці балансують між цими двома категоріями. :0).


Дивні скульптури-інваліди
Іконостас Успенської церкви
Ну і стара поштівка.

Дивні скульптури-інваліди неподалік автостанції. Іконостас Успенської церкви. Фото від 14 травня 2008 р. Ну і стара поштівка.


 І почитати.

Загальний вигляд міста

Загальний вигляд міста на початку ХХ ст.

Стаття з сайту http://www.svoboda-news.com/2002/6/u2.htm:

 

... На запрошення Віталія Клоса, уродженця села Старого Збаража, липневого ранку я вирушив автобусом до Збаража.
Шлях до Старого Збаража провадив через Залужжя, заховане серед мальовничих гір у неширокій долині, якою несе свої розбурхані дощами води каламутна Гнізна. Над річкою чепурні будиночки Залужжя потопали в садах. В середині Залужжя – новий храм Преображення українських католиків, а недалеко з порожніми вікнами – римо-католицький костел св. Войцеха. Його вигляд – візитна картка „реального соціялізму” хрущовсько-брежнєвської доби, коли храми використовували як склади, крамниці, майстерні.
Йду довгою вулицею, що простелилась у підніжжі гори Веселої, до хати Віталія Клоса. Першою мене зустрічає бабуся Віталія – Розалія Клос. Їй 79 років. Багатолітня вдова, вона усе життя віддала колгоспній праці. Має пенсію в 49 гривень. На її поклик виходить батько Віталія – Володимир, нині безробітний, бо завод „Квантор” в Збаражі не працює, а його дружина Ганна разом з безробітними Збаражчини поїхала на заробітки до Італії.

Костел. 1923р.

Костел. 1923р.

З відчинених дверей виходить юнак.
– А це хто? – запитую. І дізнаюся, що, опріч Віталія, ще є молодший син – Роман, студент Бережанського а‡ротехнічного інституту. Саме він став мені не тільки незамінним помічником в моїх подорожах у Збаражі, а й щиром другом.
У бабусі Розалії є ще два внуки – сини доньки Ірини Кіт – оо. Петро і Ігор, також випускники семінарії.
Віталій відразу пропонує мені вирушити у подорож до міста. Недільного надвечір’я вирушаємо з ним на гору Веселу (Вселенську), яка височить за їхньою садибою. Обходимо вершину, оглядаємо краєвиди, які чарують своєю неповторністю. З вершини Веселої Тернопіль як на долоні, а внизу, на півночі, величезний кар’єр.
– Коли рвуть камінь на цій історичній горі, – розповідає Роман Клос, – тремтить від вибухів не тільки наша хата, а й моя душа... Гору Веселу перетворено на каменеломню, в який гине не тільки наша природа, а й наша історія.
Слухаю розповіді Романа про археологічні знахідки на горі і роблю висновок, що вона -скарбниця нашої історії. На цій горі був колись православний монастир, тому й називають її ще й Монастирською, а за переказами тут стояв намет Богдана Хмельницького під час облоги Збаразької фортеці 1649 року. Закріпилась за нею назва Весела, бо в недалекому минулому ходили сюди хлопці і дівчата танцювати.

Ще одне рідкісне фото замку.

Ще одне рідкісне фото замку.

У серпні я знову в – Збаражі. Поспішаю оглянути всі його пам’ятки. Вулиця Михайла Грушевського веде мене до старого міста. Підходжу до кладовища, перед яким у бронзі застиг юнак – український патріот, замучений московськими катами. Напис глибоко западає в душу: „Живе лише той, хто не жив для себе, хто для других виборює життя. Ми боролись, щоб перемогти і загинули, щоб вічно жити”.
Йду до ще одного пам’ятника легендарному Климові Савуру. Бронзове погруддя на мармуровому п’єдесталі з написом „Дмитро Клячківський, 1911–1945”. Він народився в Збаражі, керував УПА на Поліссі, де й загинув. Автор пам’ятника – Володимир Мельник з Тернополя.
Збараж стоїть на підземних ходах, тому площа у центрі має заглибини. Поруч – храм Успіння Пресвятої Богородиці, який використовувався як краєзнавчий музей, в монастирському будинку був палац піонерів. Нині тут Тернопільська духовна семінарія св. Кирила і Меtодія, де навчається 80 майбутніх пастирів УПЦ Київського Патріярхату.

 

Експозиція зброї в замкових казематах.

Експозиція зброї в замкових казематах.

Відомий в історії Збаразький замок (1626–1631 рр.) зустрічає нас тишею, яку криком порушують гуси, що пасуться біля палацу. Замок вже багато років реставрують, але кінця тим роботам не видно. В палаці, який дуже поруйнувала Перша світова війна, з 1994 року розміщено музей.
Виставку давніх ікон Збаражчини оглядаємо найдовше. Фактично їх дві – на першому й другому поверсі. На першому – ікони великого розміру, зверху, в основному, невеликі за розміром, що перебували в приватних збірках. Вражає своїми розмірами орган, виготовлений на фабриці Рудольфа Гаса у Львові.
Від замку прямуємо до монастиря св. Онуфрія на Чернечій горі. Його спалили разом зі старим замком ординці у 1589 році. 1600 року вибудувано на місці обителі храм Преображення Господнього.
Напроти замковища видніє Бабина гора, де за переказами стояла церква, яку проковтнула земля разом з вірними.
– За переказами, – розповідає Романко, – між замковищем і Бабиною горою через Гнізну був шкіряний міст, а оті камені, розсіяні по горі, що нагадують людські обличчя – то скам’янілі татари...
Зi замкової гори навкруги простелились неповторні своєю чарівністю краєвиди. Лише тут, біля хреста-пам’ятника, відчуваєш радість життя і гордість за наших предків, що вміли не тільки бачити, а й творити красу на землі.

Володимир Рожко, історик-архівіст, м. Луцьк

Ще одна стаття про замок:
http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/351/31662/



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник