Про цей костел інформації годі шукати: і в "Землі Тернопільській "("Джура", 2004), і в щойно виданих київським видавництвом "Грані-Т" "Двох берегах Збруча" про нього немає ані букви. І про село теж. А про те, що там є костел, я все-таки знала давно - і дуже хотіла туди. Не помилилася. Знала завдяки чудовій книзі Ігоря Седельника "Парафії, костели та каплиці. Івано-Франківська, Тернопільска і Чернівецька області" (Львів, 2006)
Хоча все могло бути значно менш цікавим, якби нас не примітив юний блондин Андрійко з Козлова, який приїхав в Тарноруду до бабусі. Він взявся позвати дідуся, в якого є ключі від храму, а ще розказав все, що про костел знав. І дідусь теж. А коли візуальну картинку доповнюють звукові образи, дуже часто враження підсилюються. І це круто.
Хоча довіряти всьому, що говорилося про костел, все-таки не варто. Його називають "дуже старим", хтось навіть спробував його датувати XVI століттям, але ж над входом до храму висить таблиця, з якої зрозуміло, що святиня зведена коштом княгині Ізабели Чарторийської та князя Станіслава Любомирського в 1816 році. З книги знаю, що католицька парафія в Тарноруді на правому березі Збруча виникла в 1643 р. завдяки старанням Катерини Сенявської. Освячено зведений у 1816 р. костел було 28 травня 1827 року. Віруючих було чимало: понад 1500 чолстаном на 1885 рік... На початку ХХ століття двома тисячами місцевих прихожан опікується з 1903 р. отець Михайло Кордецький.
Ізабела Чарторийська звела ще кілька костелів в селах, сусідніх з Тарнорудою. Тож те, що всі називають "старістю", в даному разі більше стосується закинутості. Хоча... Хоча костелу (він все-таки діючий з 1990 р., на свята прибуває священик з Підволочиська) дуже пощастило на паламаря. Він ревно оберігає все майно, слідкує за порядком, турбується про святиню. Скажімо, є тут фігура Ісуса (на вигляд мармур, але можу помилятися), якій поки що в храмі не знайшлося місця - так вона дбайливо прикрита килимком і стоїть біля органу. Від органу лишився лише скелет - та всі збережені труби покладені поруч, а раптом колись згодяться? І навіть в покійницькій поруч з дзвіницею (бррррррр) все ще зберігаються кілька старих стільців та інший мотлох... Чи, приміром, дзвони, відлиті в 1927 р. В радянську епоху їх закопали, а зараз відкопали, почистили і повісили на місце. Збереглися старі величезні дерев'яні шафи з керамічними ручками, стара хресна дорога, ікони. Про одну навіть було сказано, що то ХІ століття. Хоча то, звичайно, не воно. :о).
Певну увагу приділяють і фігурі святого Яна Непомука (селяни впевнені, що це Антонія) з 1806 року. Скульптуру почистили, хоча помітно, що колись кам'яна фігура була розмальована. На постаменті ще видніється дата і напис "Пробощ Тарноруди".
Дідусь розповідав, що від костелу йшов невеликий підземний хід. Типово замкова така легенда. :)
