Скорики (відомі з 1598 р. як Скориківці, названі, ймовірно, за першим поселенцем) над Вовчком на Тернопільщині - популярні. Це для краєзнавців вони відомі своєю тридільною дерев'яною церквою Івана Богослова з XVII ст. (за іншими даними, з 1744 р. - можливо, це дата відновлення). Людям, від архітектури далеким, Скорики асоціюються з колишнім колгоспом-мільйонером - і сучасним велетенським фермерським господарством, де поля вимірюються тисячами га, а добрива закуповуються ешелонами. Кожному своє. :о)

(UPD: в 2016 р. я була тут втретє - і, здається, у екс-колгоспа справи йдуть незле. Навколо села чималі фруктові сади, працює техніка, після зібраної пшениці вздовж дороги скупчилися тисячі і тисячі рулонів з сіна. Незле тут все, незле. І навіть щось типу автодрома є - велетенський похилий білий простір з масою старих покришок).

Колгоспу, а потім і агрофірмі було з чого починати: ще у 1880-х роках, коли село належало Казиміру Тучинському, тут був дуже гарний і правильно організований фільварок. Схожа історія і з іншим колгоспом-мільйонером у Макові поблизу Кам'янця-Подільського: там теж у всієї величі ноги росли ще з супер-задбаного госпдарства панів Раціборовських. 

Але давайте про церкву Івана Богослова. Ту саму, котру деякі книжки з української культури, видані як у радянські роки, так і за незалежності, називають то Миколаївською, то Михайлівською - невідомо чому. 

Вище я абстрактно писала про "кінець XVIІ століття" - так от, Вікіпедія каже конкретніше: 1695 рік. Храм стоїть в центрi села, він практично не скапарений "поліпшеннями" у вигляді бляхи чи ондуліну - і лише неоковирна _хай-теківська_ капличка в ядучих штучних квітах поруч дисгармоніює з старою спорудою. І головне - церква вкрита ґонтом. На Тернопільщині таке нечасто зустрінеш - крім Скориків, хіба ще у Сапогові, Козині та Чорткові. Ну, ще в Волиці, але там анекдотичний випадок, на таке не можна рівнятися. 

Івано-Богословська церква - типова представниця подільського стилю в народній архітектурі. Хоча ще кілька кілометрів на північ - і кінець Поділлю, почнеться Волинь. 

Ще кілька років тому церкву оточували старі дерева, зараз їх зрубали. Так, тепер архітектурну цікавинку видно здалеку, ще на під'їздах до села з боку Токів. Але зникла затишність. Та й новий ремонт святині дуже вже... полірований, лискучий. Під лінієчку. Старі споруди "під лінієчку" не люблять, тоді зникає щирість часу. 

Ключі від церкви можна взяти в жінки-дяка Зої, що живе неподалік вулиці, на яку дивиться дзвіниця храму. Тільки пані Зоя не завжди буває вдома.

Відомий дослідник української архітектурної спадщини Григорій Логвин писав, що церква в Скориках є дуже своєрідною. Її нава (7,20 на 7.35 м) та бабинець з вівтарем (обидва 5,75 на 5,7 м) в планах майже квадратові. Святиню оперізує опасання на фігурних кронштейнах, з якого виростають гармонійні зруби з восьмериками помірної висоти. Верх нави майже вдвічі перевищує бічні (14 м). Своєрідним є й інтер'єр. Бабинець має хори і відкривається у наву двоярусною фігурною аркою. Шестиярусний іконостас вражає багатством. Переказ стверджує, що його діставили сюди на волах з Києва за наказом Богдана Хмельницького. Особливо відома скориківська ікона "Страшний суд" - типове пізньо-середньовічне унаочнення жахів пекла для вірян, які не дуже вміли читати. Зараз шедевр зі Скориків зберігається у Львівському музеї народного мистецтва. 

Дзвіниця в храму нова, мурована. На ній золотом виблискує табличка: "Фундатор дзвіниці храму св. Івана Богослова с. Скорики - Герой України. директор ТОВ "Україна" Крижовачук О.П. 2011". 

Олег Петрович Крижованчук  міг би бути і скромнішим, напевно, але ті, що скромні - непробивні, а він пробивний. ТОВ "Україна" може похвалитися тим, що її поля обробляє техніка із супутниковою навігацією, елеватор змонтовано з італійського обладнання, а впроваджені технології тут часом переганяють ті, що діють у Європі. Очільників області обов'язково возять в Скорики на екскурсію - і до церкви, і на сучасну свиноферму.  

Так, ми ж наче про церкву, а не про свиней. Храм було реставровано в 1989-1991 рр. Іконостас було позолочено в 2000 р. Кажуть, на реставрацію кошти давав Л.Кучма, який був у селі в 1999 р.

За легендами, в скорицькій церкві начебто в 1649 р., перед походом на Збараж, сповідалися і причащалися козаки з армії Богдана Хмельницького.