Вперше я потрапила сюди рано-вранці 18 серпня 2004 року. В'їхали ми з боку Мужієва - і все було не до смаку. Зачинені кафе, зруйнований автовокзал, центр, що незрозуміло де подівся... Треба було просто заїжджати з міського парадного входу - зі сторони Мукачева.

Переддень мого дня народження в 2005 року видався, натомість, теплим, гарним і трошечки казковим. Виявилося, Берегове - чудове місто, в яке я й закохалася. Може, любов з другого погляду більш тривала та справжня? :)

Для святкувого обіду ми одностайно вибрали "Золоту Паву" в центрі. Для проживання - готель (на 150 місць) при спортивній базі "Закарпаття". Шкода, що під час вечірньої прогулянки ми навіть підійшли до термального басейну, що ховався в квітнучих сакурах, навіть сфотографувала я його (невдало, щоправда) кілька разів, а ось здогадатися там покупатися - не вийшло. Але цей гріх я зможу в древнього Берегсасу відмолити наступного свого візиту.

Розказати про ВСЕ, що є в цьому маленькому угорському куточку України навряд чи варто - відкрийте це місто для себе самі. Я ж лише запропоную одну з своїх статей для журналу, який - попереджаю! - не спеціалізується на історії та архітектурі.

Перша асоціація зі словом "Берегово" у багатьох - відомий винзавод. І правда, є такий на окраїні, у колишній літній резиденції графа Шенборна. У графа був чудовий смак, і місця під свої романтичного виду палаци він вибирав і правда розкішні: як тут, біля підніжжя гори в древньому Берегсасі, або неподалік від Сваляви. Завод і на завод не дуже то і схожий: ну справжній замок, як його малюють ілюстратори дитячих казок. Висока вежа з гострим конусом даху, затишний сад навколо. Тільки от потрапити на територію, якщо ви не на офіційній службі в Бахуса, нереально.

Хоча впадати у відчай не варто. У місті маса цікавих пам'ятників часів настільки сивих, що більшість старожилів українських земель по той бік Карпат можуть видатися в порівнянні з берегівськими костелами і палацами новобудовами.

Візьмемо хоча б височенний костел у самому центрі, на площі Ференца Ракоці. Первісне ядро храму з'явилося ще в ХІІ столітті! Храм намертво прив'язаний до самої казкової легенди про зародження міста. Вона оповідала про пастуха Саса і його задерикуватих биків. Після чергової "кориди" на березі Верке, де зараз виситься храм, Сас знайшов горщик із золотом. За ці гроші пастух вибудував церкву над рікою. Звідси, мовляв, і ім'я в міста: Берег-Сас.

Конкуруючий переказ про засновника міста нагадує про себе на фасаді все того ж храму. Це меморіальна дошка на честь герцога Ламперта, молодшого сина короля Бейли. Саме йому приписують історики честь заснування поселення, що один час навіть носив ім'я монаршого нащадка: Вілла Ламперті. І тільки в 1141 році в місто, яке втомилося від постійних "гастролей" половців, король Гейза ІІ переселив саксонців, "сасів". З того часу місто і стали називати: Сас або Лампертсас. Але повернемося до костелу.

Батиєво військо не зжалилося над святинею в 1241-ому, але в 1370 році на тому же місці виріс новий храм - готичний, за модою того часу. Старий бічний вхід у костел, який вріс в землю, здається, на півметра, прикрашений незрозумілими кам'яними обличчями - тих ще часів.

Реконструкція 1839 року, звичайно, змінила вигляд будинку, але не нашкодила загальній картині. У тіні каштанів за собором ховається "Графський двір" - садиба трансільванського князя Габора Бетленi (1629). Зараз тут невеликий аматорський краєзнавчий музей на 4 зали.

Перед головним порталом храму - бронзове погруддя королю Іштвану Святому, засновнику Угорської держави, а навпроти - камерний, тонконогий, хлоп'ячий пам'ятник цілком дорослому Шандору Петефі. А за спиною поета...

Вигадливий будинок з башточкою і витонченими панно епохи арт-нуво на фасаді не дасть помилитися: так будували в епоху модерну. У приміщенні колишнього казино зараз вальяжно розташувався найкращий, мабуть, ресторан міста - "Золота пава". Стиль витримано навіть у дрібничках: естрада у виді павячого хвоста, світильники-птахи, букети павого пір'я. Розкіш дзеркал і м'яких диванів. Меню на двох мовах . Ввічливий швейцар. Тут смачні салати, величезні порції і смішні ціни.

Але відвідувати відкритий термальний басейн, куди мінеральна вода надходить зі скважини глибиною 1680 метрів, на повний шлунок не варто. Поруч з цією аква-радістю знаходиться трамплін для фрістайлу, спортмайданчик, сауна. Усе це багатство можна знайти на території спортивної бази "Закарпаття".

Обов'язковий пункт у програмі відвідування Берегового - прогулянка по старому Корзо (зараз - площа Кошута). Тут серед яскравих пряничних двоповерхових будиночків височіє величезний будинок колишнього імперського суду (1908). Ференц Яблонскі, архітектор, не стримував власних творчих поривів: серед кімнат величезного палацу мається навіть зал для фехтування. Шкода, що місто не може "потягнути" власним коштом реставрацію такої гігантської махіни. Як завжди, допомогти зголосилися угорці.

Поруч - площа Героїв. На ній розташований перший Береговский готель "Орослан", побудований у XVІІ столітті , а також народний угорський театр. Стіни будинку прикрашає чергова меморіальна дошка на честь Шандора Петефі, який зупинявся тут у 12-13 липня 1847 року.

Спокійні бічні вулички змійкою плутаються серед невеликих, але своєрідних - кожен! - особняків ХІХ - початку ХХ століть. Кращого підручника з угорського модерну в Україні годі й шукати. Нечасті багатоповерхові будинки виглядають прибульцями в цьому застиглому минулому. Минуле - це завжди солодка, але з ноткою гіркуватого жалю ностальгія. 

© Blacky