Вранішнє сонце осяває Блеку та костел. Замку катма.

Можливо, хтось пам'ятає мої поневіряння липованськими стежками у прикордонній зоні поруч з Румунією? Хочу сказати, що не завжди так є: не кожен клаптик прикордоння захищають лейтенанти з довгими віями. Ось вам приклад: Mezovari. Саме так угорською (і це є на дороговказі) називається село, куди чорти мене з Міком занесли о шостій ранку 18 серпня 2004 року. Причому, зауважте, занесли пішки, бо жодна машина нас, голосуючих, не підібрала. Ми йшли собі і йшли у напрямку Угорщини, яка розпочиналась відразу за селом, і нікому до нас, потенційних шпигунів, не було ніякої справи. А чого нас чорти несли саме туди - слухайте.

Так от, тут, як і в недалеких звідси Хусті та Королеві, також був замок, що за часів середньовіччя охороняв соляні шляхи. Не варто й нагадувати, що сіль була найголовнішою корисною копалиною краю у ті часи.

Відомостей про замок залишилося мало, все, що вдалося відкопати - те, що розташовувалася твердиня десь поміж селами Вари та Боржава, над Тисою, у яку у Варах впадає Боржава (не село, а річка), що дотепер від фортеці залишились жалюгідні залишки, а на її місці зараз цвинтар. Замок пам'ятка (пам'ятка?) не стільки архітектури, скільки археології: залишились від фортеці лише земляні вали. Навіть такий фанат фортець як я вирішує пожаліти втомлені ноги. Іншою перешкодою є те, що я вперше відчула себе у абсолютно іншомовному оточенні. Всі вранішні пташки, що гнали на пасовище своїх корів або торгували в крамницях нехитрим крамом, розмовляли виключно угорською. Або - з сильним акцентом та у відповідь на наші запитання - російською. Мигами порозумітися можливо, але процес забере массу часу. Кінець кінцями, у Варах є і крім руїн на що подивитись.

От і дивіться: розкішний храм у самісінькому центрі села, поруч з клубом та поштою. І хоча "Пам'ятки архітектури та містобудування УССР" жодним словом не згадують костел у старовинних Варах, на відомому сайті "Архітектура Закарпаття" є інформація, що ця однонавна базиліка з хрестоподібним перекриттям нефу та високою дзвіницею була зведена ще у ХІV ст.! Отже, переді мною був справжній готичний храм, рідкість для українських теренів. На башті — симпатична дерев'яна галерея з чотирма башточками (перебудова ХVI ст.). Завершення куполу барочне, воно з'явилось чи не найпізніше, бо вже у ХVІІ ст.

На фасаді - меморіальна дошка на честь подій 1703-1711 років (своєрідна фронда угорських шляхтичів тих часів, відомі події). Головний вхід - низенький-пренизенький, певно, вріс у землю за сторіччя хіба не на метр. Прикрашений вінками з хвої та угорськими прапорцями (тут маса таких ось проявів чужого патріотизму). Шкода, всередину потрапити було неможливо, тому мушу задовільнитися лише чужими фото інтер'єрів (див. поруч).

І ще важливий момент. На моє запитання як потрапити у Вари касирша станції у Боржаві довго щось йойкала, мене не розуміла. аж нарешті сплеснула руками: "Вам треба у Варієті? Йой, це далеко!.." Майте на увазі: Вари лише офіційно Вари. Для мешканців село має інше ім'я.