Реформаторський храм в Мужієвому. Наші джерела датують його XVIII ст., угорські - XV-тим, а дзвіницю - XVII ст. 4 липня 2010 р.

Рештки храму романської епохи в Мужієвому.

Романський храм на Гугл-меп

Якщо відправитися з Берегового в напрямку Виноградова, першим селом на шляху буде старовинне Мужієве (1232, 2 000 мешканців). В поселенні, більш відомому своїми виноградниками, збереглося відразу два старовинних храми: руїни домініканського костелу 1117 року (перебудови XVI ст.) в полі за селом з боку Берегового та більш пізня сакральна споруда (XVIII, за іншими даними XIV ст.) в центрі поселення. Місцезнаходження древнього храму вказує «коричневий знак», яким на Закарпатті позначені майже всі цікаві з туристської точки зору місця.

Древній храм було зруйновано польськими військами у 1657 р. На стінах руїни ще до 20-х років ХХ ст. можна було побачити залишки фресок. Зараз, без даху, споруда здається оголеною і беззахисною. А за кілька років вона відзначатиме свій 900-річний ювілей. Чи дочекається уваги з боку влади?

«Золота земля!», – патетично вигукнув би екзальтований любитель старовини і сам би здивувався, наскільки точне це визначення. Ще тисячу років тому на Мужіївській горі почали видобувати дорогоцінний метал, про що свідчать знайдені у виробітках кайла та світильники ХІІІ ст. Хоча є гіпотези, що першими золотошукачами у цих місцях були ще кельти і римляни. Жили залягали у м’якому каоліні, з якого в XVIII ст. робили витончену віденську порцеляну. Про золоті запаси Мужієва писав у ХІХ ст. австрійський геолог К. Зіпс та угорський вчений Іштван Сабо. Видобутком золота тут займалися й німецькі колоністи, що не завадило місцевим жителям називати шахти у горі «турецькими штольнями». Зараз край села піднімаються відвали гірських порід з рудника, створюючи екологічно небезпечну ситуацію.

	Курган Красуні

Поруч з Мужієвим, на лівому березі Верки піднімається самотній курган. Народ розказує, що була колись в берегського жупана Андрія Добоша красуня-дочка Ілка. Багато витязів пропонували їй руку і серце, та особливо старалися сподобатися дівчині добрий лицар Валентин та войовничий володар сусіднього замку Нялаб (сьогоднішнє Королево Виноградівського району). Хоча сам Добош бачив своїм зятем саме Нялаба, Ілка закохалася у Валентина. Довго сперечалися батько і дочка, і вирішив жупан, що лише у битві вирішиться, кому дістанеться Ілка. А в місті якраз проводився турнір, і десятки лицарів з’їхалися до Берегсаса. І от на ристалище виїхали Валентин та Нялаб. Удар — та витримали обоє. Рівними були сили суперників. Раз по разу вершники схрещували зброю, аж раптом Валентин скинув Нялаба з коня. Невдовзі Ілка стала коханою дружиною, та не змирився з цим гордий Нялаб. Поклявся він, що здобуде красуню — і подався в розбійники. Нищив села, грабував міста, вселяв жах у серця. Сам король був змушений збирати проти бунтівника військо. Поїхав боротися з бандитом і Валентин. Поки його не було, Нялаб схопив Ілку і помчав з нею до свого замку. Та Валентин, помітивши вогонь над рідною домівкою, повернувся, побачив, що сталося, і наздогнав у полі Нялаба. Розбійник, зрозумівши, що Ілка йому не дістанеться, вбив красуню на очах її чоловіка, а потім стрибнув з конем у Верку. Кінь зашпортався в очереті і загинув разом з своїм господарем. А Ілку поховали на березі річки, і кожен воїн набрав у шолом землі і висипав на її могилу. Так виріс Курган Красуні.